Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Про нерозлучність Шевченка та Штернберга і їхнє спільне входження в коло петербурзьких інтелектуалів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко: “Що за щира людина був отой Штернберг! Як то гарно було товаришувати з ним!”

Слово Просвіти, №20 за 2023 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Передслово Цього року виповнилося 205 літ з дня народження українського художника Василя Івановича Штернберга (1818–1845) – одного з найближчих друзів Тараса Шевченка. Штернберг особливо цікавий тим, що саме він створив фронтиспіс до першого видання “Кобзаря”, який побачив світ у травні 1840 року, поготів Шевченко присвятив художнику один із восьми творів – поему “Іван Підкова”. У хронологічному переліку персон, які потрапили до нашого проєкту “Тарас Шевченко у творчій долі видатних письменників і художників”, Штернберг посідає одне з перших місць, адже познайомився з Шевченком у 1838 році, і їхня лише кількамісячна дружба надовго осяяла поетове життя. То був хвилюючий, знаменний і непростий час духовного вибору, коли вчорашній безправний кріпак, а нині вільний молодий художник і поет повною мірою відчув силу Господнього покликання не лише у власній творчості, а й у долі всієї України. То був час творення “Кобзаря”, котрий уособив найвище Богопризначення Поета-націєтворця. Тож інформація про цю дружбу є національним надбанням, і, хоча вона доступна для всіх, на жаль, маловідома. За мудрими словами Аристотеля, навіть відоме насправді відоме лише небагатьом. Ідеться не про сухі біографічні факти, а про збережений у них живлющий струм праведно-щирої поетової душі, який і досі пронизує Шевченковими теплом, добром і людяністю… Тарас Шевченко: “Я згадав картину незабутнього мого Штернберга…” Василь Штернберг навчався в петербурзькій Академії мистецтв із 1835 року іще до знайомства з Тарасом Шевченком влітку 1836–1838 років не просто “приїздив в Україну”, як зазначено в деяких працях, а, скажімо, в квітні 1836-го був офіційно відряджений Академією мистецтв на весну й літо “для змалювання краєвидів” у Полтавську і Київську губернію. Після повернення Штернберга з України в жовтні наступного, 1837 року, художник Аполлон Мокрицький записав у щоденнику, що саме Україні Штернберг “зобов’язаний як розвитком свого таланту, так і збереженням тих прекрасних почуттів, якими його обдарувала природа…” Молодий художник гостював і працював у маєтку поміщика і мецената Григорія Тарновського в селі Качанівці, де в 1843 році побував і Тарас Шевченко, Тарновський, очевидно, придбав у нього картину “Катерина”. Штернберг створив полотно “Садиба Г. С. Тарновського в Качанівці” (1837), а також виконав чимало пейзажів і жанрових картин з української тематики: “Водяний млин”, “Ярмарок в Ічні” (1836); “Шинок”, “Переправа через Дніпро біля Києва” (1837); “Вітряки в степу”, “Ярмарок на Україні”, “Малоросійське весілля” (1838)… За картину “Свячення пасок у Малоросії” (1838) був нагороджений 30 вересня того року великою золотою медаллю Академії мистецтв, отримавши право на творче відрядження до Італії для продовження освіти. Коли перечитуватимете Шевченкову повість “Музикант”, зверніть увагу на зворушливий момент: автор проходить у незнайомому місці на Полтавщині мимо рубленої дзвіниці, “дивлячись на яку я згадав картину незабутнього мого Штернберга “Освячення пасок”. І мені сумно стало”. Нагадаю, що повість написана в Новопетровському укріпленні в листопаді 1854 року – січні 1855-го, тобто через шістнадцять з лишком років, але Шевченко не забував яскраво-талановите полотно Штернберга, написане незадовго до їхнього знайомства… Фактично у двадцять років Штернберг став одним із засновників українського пейзажного і жанрового живопису… Нині призабуто висновок українського мистецтвознавця Миколи Голубця (1891–1942), зроблений сто років тому: “…Без сумніву першим малярем мужицького побуту і природи України був Штернберг, що малював Україну не після, а перед Шевченком”… Недавно звільнений з кріпацтва і вже сторонній учень Академії мистецтв 24-річний Тарас Шевченко познайомився з 20- річним Василем Штернбергом якраз восени тріумфального для того 1838 року, й вони відразу заприязнилися. Та на початку березня 1839-го на запрошення Володимира Даля – чиновника з особливих доручень при Оренбурзькому військовому губернаторові Василеві Перовському – Штернберг поїхав із ним для участі в експедиції в Оренбурзькому краї, де виконав багато жанрових і пейзажних картин. У повісті “Прогулянка з задоволенням і не без моралі” є місце, де панорама на річці Гнилий Тікич нагадує розповідачу “майстерний малюнок незабутнього мого Штернберга, зроблений ним з натури десь у Башкирії”… Втім, енциклопедичне, та й не тільки, твердження про те, що Василь Штернберг “1839 року супроводжував В. Перовського у збройному поході на Хівинське ханство”, не відповідає дійсності. Як відомо, цей невдалий загарбницький похід відбувся з кінця листопада 1839 року до початку 1840-го. Проте ще 25 листопада 1839 року, тобто до виступу військ із Оренбурга, Володимир Даль зафіксував у листі1, що “академіст Штернберг, художник душою і тілом, милий малий… приєднавшись до нашого походу волонтером, побув з нами тільки три дні, і, роздумавши… повернувся. Він їде в Пітер і потім певно в Італію…” У листі від 8 грудня Даль навіть назвав Штернберга “зрадником”… Отже, коли Штернберг повернувся до Петербурга? У повісті “Художник” Шевченко відповів із абсолютною точністю: “…Він цілком несподівано з’явився переді мною 16 грудня (1839 року. – В. М.) вночі”. Проте в петербурзькій “Художественной газете” від 15 березня 1840 року зафіксовано, що “відомий художник В. І. Штернберг” приїхав у Петербург в січні 1840 року: “Час, проведений Штернбергом в Оренбурзі, не було втрачено; це доказує його портфель, наповнений безліччю ескізів і малюнків олівцем, які знайомлять з природою, домашнім побутом і фізіогномією жителів Оренбурга”. У цей час Шевченко хворів, з другої половини грудня йому надав притулок художник-медальєр Федір Пономарьов, а після одужання поет оселився разом із Штернбергом… Про це є чіткий запис у щоденнику українського історика, письменника, музиканта, автора “Історії Малоросії” в 5 томах Миколи Андрійовича Маркевича (1804–1860), зроблений 4 березня 1840 року: “Штернберг Василь Іванович. На 11-й лінії в будинку Доннерберга. Шевченко Тарас Григорович. Ibidem”. А 4 травня 1840-го Маркевич занотував: “У мене Штернберг, Струговщиков (поет, близький друг Карла Брюллова. – В. М.) і Шевченко, автор “Кобзаря””. Через кілька днів – 9 травня – Маркевич зафіксував у щоденнику, що Шевченко й Штернберг були на прощальній вечері з нагоди його іменин і від’їзду в Україну. Спеціально до цього дня Тарас Шевченко написав вірш “Н. Маркевичу”, який свідчить про те, що він знав творчість Маркевича ще до їхнього знайомства: Бандуристе, орле сизий, Добре тобі, брате, Маєш крила, маєш силу, Є коли літати. Тепер летиш в Україну Тебе виглядають. Лапідарні щоденникові записи Миколи Маркевича краще від спеціальних публікацій свідчать про нерозлучність Шевченка та Штернберга і їхнє спільне входження в коло петербурзьких інтелектуалів… Тарас Шевченко: “Яка сила малюнків і які всі прекрасні!” Але невдовзі – 20 липня 1840 року – Штернберг виїхав до Італії, де й помер від сухот у листопаді 1845 року на 28-му році життя… Тож який час тривало спілкування Шевченка з Штернбергом? За підрахунками відомого шевченкознавця Павла Зайцева (1886–1965), в перший період – від знайомства до від’їзду художника в Оренбург, “укупі з Штернбергом Шевченко прожив не менше чотирьох місяців”. Можу твердо сказати, що насправді вони зустрічалися-дружили близько п’яти місяців. І після повернення з Оренбурга – ще трохи більше пів року, з них приблизно чотири з половиною місяці справді вкупі, в одній квартирі. Тобто їхнє безпосереднє спілкування тривало… ледве рік, але Тарас Григорович увічнив свого друга в повістях “Музикант” (1854–1855), “Художник” (1856) і “Прогулянка з задоволенням і не без моралі” (1855–1858), у Щоденнику (1857–1858) та листах і розповідях своїм приятелям… Останнім не проминув повідати, що жили вони, бувало, бідно й голодно. Скажімо, хорунжому, згодом військовому старшині Уральського козачого війська Микиті Савичеву, з яким зустрівся у Новопетровському укріпленні в травні 1852 року, розповів, як вони “з хліба на воду перебивались”. Наприкінці життя зізнався Григорію Честахівському, що йому з Фронтиспіс до “Кобзаря” Т. Шевченка. В. Штернберг. 1840 Штернбергом “зимою частенько траплялось сидіти без копійки в холодних майстернях: ні в його, ні в мене нема ані півшеляга у кишені…” Втім, ось що записав Савичев: “Але бували і в нас свята, казав Шевченко, коли мені чи Васьці Штернбергу (якого інколи називав і Васенькою) вдавалося намалювати портрет з якогось купця або чиновника. Тоді ми винагороджували себе “за всі голодні дні”. З Штернбергом у Шевченка була найтісніша дружба; кажучи про нього, він часто додавав: “Душа-людина”. Шевченко зрадів як приємній несподіванці, коли я сказав йому, що бачив Штернберга в Уральську влітку 1839 року”. У Шевченковій повісті “Художник”, у якій створено прекрасний образ Штернберга, розповідається, як Василь Іванович показував у присутності друга свої малюнки з України Карлу Брюллову, і той був у захваті від їхніх “задумливих земляків… так прекрасно-вірно переданих Штернбергом”. Захоплювався талановитим другом і сам Шевченко: – Яка сила малюнків і які всі прекрасні! На маленькому клаптику сіренького паперу проведена горизонтальна лінія, на першому плані вітряк, пара волів біля возу, наваленого мішками. Все це не намальовано, а лише натякнуто, але яка краса! Очей не відведеш. Або в тіні розлогої верби біля самого берега біленька, соломою покрита хатка відбилася у воді, як у зеркалі. Під хаткою бабуся, а на воді качки плавають. Ось і вся картина, і яка повна, жива картина! – І таких картин, або, краще сказати, животрепетних обрисів повний портфель Штернберга! Чудовий, незрівнянний Штернберг! Недаром його поцілував Карл Павлович… Варто пам’ятати, що талант Штернберга був оцінений високо й іншими авторитетними митцями і критиками, зокрема, Володимир Стасов відзначав, що він став художньою знаменитістю, не сходив з язика і у художників, і у публіки – він був загальний улюбленець. Але захоплений, особистісний погляд Тараса Григоровича нам особливо дорогий, поготів український геній один із перших відкрив у Штернбергові не лише неабиякий талант художника, а й високі людські риси… Важливою запорукою їхнього швидкого зближення й міцної дружби було гаряче сприйняття Штернбергом Шевченкової поезії, на що звернув увагу ще Павло Зайцев: “Коли Сошенко вважав поетичні заняття Шевченка за непотрібні, за марнування дорогого часу, то з романтиком Штернбергом поет міг досхочу ділитися своїми літературними зацікавленнями й читати йому свої поетичні твори”. Поготів, як уже відзначено, Шевченко довірив Штернбергові замисел першого видання “Кобзаря” (1840), з яким пов’язано не лише новий етап у розвитку української літератури та мови, але й узагалі становлення нового духовного єства народу. Скоріше за все, саме перед від’їздом Штернберга до Італії в липні 1840 року Шевченко подарував йому примірник “Кобзаря”, на якому написав чотирирядковий вірш-присвяту “На незабудь Штернбергові”: Поїдеш далеко, Побачиш багато; Задивишся, зажуришся, – Згадай мене, брате! Можна сказати, що “Кобзар” 1840 року став духовним символом-апофеозом Шевченкового дружнього ставлення до Василя Штернберга… Уже наприкінці життя Шевченко залишив і такі слова про свого друга (в запису Григорія Честахівського): “Колись-то, було, ми з покійним Штернбергом ходили на Смоленське кладовище рисувать лопухи, воно ж дуже пригоже на картині... Тоді ще ми були учениками в Академії… Дуже добре тоді жилося!... Боже-батьку, як згадаєш оте життя вольне, молоде,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин