Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Війна забрала у нас не тільки хліб. Війна склала руки на грудях багатьом нашим людям – воїнам і хліборобам”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Житіє несіяне...

Слово Просвіти, №20 за 2023 рік

Віктор ТЮТЮН, м. Херсон “Земля була ще холодна, вишні саме зацвіли – де-не-де квіточка – після вітрів весняних з льодом. Артем стояв біля тину, зіпершись на нього ліктями й грудьми і звісивши на вулицю обидві руки, схожі на лапи великого звіра”. (“Житіє Артема Безвіконного”. З незакінченої повісті). Намагатимусь писати так, щоб ці рядки Григора Тютюнника сприйнялися як епіграф і пролог. Бо немає закінчення таким людям, як герой твору, їхньому хліборобському буттю на нашій землі в усі часи. ...Від гомінкої весни загубилися ключі. Таврійський степ залишився без ознак хліборобства. Шість разів проїхав залізницею понад лісосмугами і не побачив барвистих фазанів; кольорових, ніби іграшкових легковиків, а біля них – поважних латифундистів; чаїних зграй на теплих оранках; лише один випадок порадував – колісний трактор тягнув охряну діжку з чимось рідким. Мусив їздити степом лише поїздом. З вагонного вікна теж багато вгледиш. Минулої осені та цієї весни, коли Вкраїною розбійничала рашистська наволоч, найпекучіше мені досаджало, що серед стерні стирчать хвости ракет, що озимі не сіяли і навесні не зореш: пишуть, ніби нам землю доведеться розміновувати років десять. Селян дивують подібні заяви. Чиновники – хоч “свої”, хоч іноземні – бачать перед собою цілину бюджетів, неорану ниву паперового управління розмінуванням. А люди обробляють поля: трапляється, щой гинуть, калічаться, але це стається і з фахівцями-піротехніками. Фермер із Харківщини Олександр Кривцун обладнав трактор дистанційним управлінням, захистив броньованими частинами з підбитої ворожої техніки, приладнав навісні та причіпні знаряддя, здатні витримати вибух. Віктор БЕЗПАЛЬЧЕНКО 10 травня 2023 року напередодні ювілею народного артиста України Івана Михайловича Дерди в Чернівцях, в обласній книгозбірні ім. Михайла Івасюка, письменники Буковини презентували серію листівок “Сокровенний голос” в межах проєкту Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України “Слово – у гарячих лавах української нації”. Народився Іван Дерда 28 травня 1963 року в селі Горошівці, нині Чернівецького району Чернівецької області. Співак, композитор, педагог, народний артист України. Автор збірок вокальних творів: “Невмируща моя Україна” на вірші В. Васкана (Чернівці, 2003), “Колискова для матері” на вірші І. Бажанського (Чернівці, 2005), “Дванадцять місяців” вокальний цикл для дітей на сл. В. Скавроника (Чернівці, 2005), “Кредо” на вірші українських поетів (Чернівці, 2007), “За знаком часу” вокальний цикл на вірші Т. Севернюк (Чернівці, 2008). Член Всеукраїнської музичної спілки (1992). Відмінник освіти України (1998). Кавалер Канадського ордена “Лицарський хрест заслуги” (1999), орденів “Христа Спасителя” (2000), Архистратига Михаїла II ступеня (2002), князя Володимира III ступеня (2003). Нагороджений медалями “Будівничий України” Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевчен- “Економічна правда” повідомляла: “За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, йдеться про приблизно 24% земель, які цьогоріч не будуть засіяні українськими господарствами – майже 7 млн гектарів. Для порівняння: у сезоні 2021–2022 доступними для сівби були 28,6 млн гектарів. За оцінкою Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), у звільнених областях заміновано близько 2 млн гектарів полів. У тимчасовій окупації – 6 млн гектарів...” Першими вийшли на посівну в Одеській та Чернівецькій областях. Але там безпечніше, хоча можливе дистанційне мінування або теракти. Зате харківським аграріям посівні площі окупанти перетворили на мінні поля. Селяни з цим не погодилися. Вони пішли слідом за саперами, ризикуючи, вигадували нові способи розмінування. Товстелезна колода, що крізь неї просвердлена дірка, а в ній – вісь: хоч пхай спереду, хоч волочи ззаду. Підірветься міна – все ж менше лиха. Люди йдуть у бій за своє хліборобство. Від одного сюжету в YouTube здригнувся. Літній чоловік пояснював тележурналістам, що змайстрував “залізні капці, що убезпечать ноги хоча б від вибухів “Лєпєстка”, бо йому треба ходити в город і за межу, де в нього малина і десять вуликів, та й садити картоплю пора...” І пригадав я “залізний чобіт” Григорового Артема Безвіконного. Усі, хто згадував Тютюнника-молодшого, не минали цього епізоду. Найближчими йому друзями були Петро Засенко і Михайло Шевченко. Петро Петрович менше описав їхнє спілкування, а Михайло Якович перебрав чимало з найважливішого. Це він першим підмітив, як Григір Михайлович читає щось з нового твору напам’ять. І щоразу в іншій редакції, перевіряючи на друзях – вибагливих читачах – їхні реакції. Усі запам’ятали, серед них і я, оті “лапи великого звіра” – таким опублікувано остаточний варіант. Важкою випала Григорові весна 1980 року. Така ж холодна й дощова, як у “Житії...” А коли письменникові велося з медом? Ніколи ці “шудри-гречкосії” не раювали у своєму домі, співаючи про рідний край Мазепиними словами: Горе тій “чаєчці-небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі”, хоч “з варяг у греки”, хоч при “шовковім шляху”. Ukragroconsult повідомив: “Посівні площі під олійними в Україні у цьому сезоні, ймовірно, збільшаться на 112% порів-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин