Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спеціальний проєкт “СП” · “Подвоєння тоннажу заготівлі побутового золота в апогей Голодомору – не метрична величина, а висока плата”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Торгсин і Голодомор в Україні: золота ціна життя

Слово Просвіти, №20 за 2023 рік

Василь МАРОЧКО, почесний голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців, доктор історичних наук, професор Політичні неологізми “Ревтрибунал”, “Чека”, “продрозверстка”, “колгосп”, “наркомат”, “непман”, “куркуль” – далеко не повний перелік ідеологічного лексикону російських більшовиків в Україні. Вони надавали власним лінгвістичним конструкціям магічної сили революційного поступу. Абревіатуру тресту “Главрыба”, але у зворотному порядку слів, вигукував герой “Собачого серця” Шаріков. Фанатично віддані більшовизму батьки називали своїх дітей дивними іменами-символами: РЕМ (Революція, Енгельс, Маркс), Октябрина тощо. Соціально-політична мімікрія не полишала і вождів після завершення революції. Не позбулися мімікрійних масок Ленін, Сталін, Молотов, приховуючи від людей своє справжнє єство. Сталінська соціалістична реконструкція економіки з її примусовою колективізацією та форсованою індустріалізацією привнесла нову термінологію: МТС, Дніпробуд, Трактороцентр, Союзхліб, ГУЛАГ. Одночасно з ними постає і назва “Торгсин” (дослівно – “торговля с иностранцами”). 18 липня 1930 р. згідно з постановою Наркомату торгівлі СРСР почала діяти Московська контора, а 4 січня 1931 р. оформилося Всесоюзне об’єднання “Торгсин”. 1 березня 1931 р. комерційно кмітливий директор Московського університету № 1 Єфрем Курлянд запропонував торгівлю дефіцитними товарами в обмін на побутове золото. Ідея сподобалася союзному керівництву, адже для індустріалізації була конче потрібна валюта. Спочатку система обслуговувала іноземців (туристів, матросів, західних інженерів). Але цього виявилося замало, тому вирішили “мобілізувати” сімейні коштовності, золоті сережки, весільні обручки, монети старого карбування, діаманти. Оперативне завдання торгсину полягало в “мобілізації всередині країни ефективної валюти”, щоб купувати за кордоном трактори, обладнання для фабрик і заводів. Його московське правління вважало, що побутове золото після революції втратило культове значення прикрас, тому “його необхідно зібрати за допомогою системи торгсину і спрямувати на службу інтересам пролетарської держави”. Після червоного терору і “експропріації експропріаторів”, навіть конфіскації білизни у буржуазії, марно було сподіватися на чергову “золоту лихоманку”. Наприкінці 1920-х рр. в Україні лишилося 4 тис. “колишніх поміщиків” з 30 тис. їхніх господарств у 1917 р., тобто щонайменше з 60 тис. осіб. За роки колективізації більшовики ліквідували близько 300 тис. так званих куркульських дворів, тому “золота жила” виснажилася. Навмисно організований голод мав стимулювати “золотозаготівлі” через систему торгсину. Саме в роки Голодомору розкривається функціональне значення терміна і явища ТОРГСИН: Товарищи Опомнитесь Родина Гибнет Сталин Истребляет Народ. Сталінські хлібозаготівлі свідомо позбавляли українських хліборобів зернових культур, продовольства, оголошували колгоспний хліб власністю союзної контори “Союзхліб”. Упокорення українців штучним голодом виявилося замало фельдмаршалу Голодомору Сталіну, який вдався до їхнього морального приниження: змусив голодних селян купувати власний хліб за весільні обручки, нагрудні хрести, золоті монети, побутове срібло, тобто в обмін на сімейні реліквії. 29 червня 1932 р., коли Голодомор накрив третину районів, Раднарком УСРР заснував Всеукраїнську контору “Торгсин” – територіальну філію Всесоюзного об’єднання. Всеукраїнська і Харківська обласна контори мали тоді 201 працівника, серед яких євреї становили 49,3%, українці – 27,8%, росіяни – 19,9% кадрового складу. В Україні діяли 7 обласних контор, районні відділення, магазини, універмаги, товарні бази. У січні 1933 р. система мала 74, у липні – 249, у жовтні – 263 магазини, кілька універмагів. Політичний нагляд за ними здійснював ЦК КП(б)У в особі управляючого облконторами. До складу обкомів партії входили директори великих універмагів, промтоварних баз. Партійно-комерційний спрут опирався на різні структурні лавки-присоски. При Київському облвиконкомі діяло господарське об’єднання “Допомога”, частина співробітників якого займалася не “благодійністю”, а власним збагаченням на людському горі. Завідувач відділу торгівлі М. Тикочинський вигадав зручну для себе схему: купував у торгсині борошно, а продавав на “чорному ринку” у 2-3 рази дорожче. Спільно з іншими шахраями поцупили товарних ордерів торгсину (його паперові гроші) на 100 тис. рублів (банківської назви “карбованець” не існувало). Його спільник, якого викрили слідчі органи, зізнався: “Золото царського карбування на суму 350 руб. я купив особисто для себе у мого дядька Рохвергера Мойсея Львовича, який займається спекуляцією торгсинівськими продуктами біля торгсину у Києві. Він купує у торгсині за валюту гостродефіцитні продукти і продає їх одразу ж біля магазину торгсина за радянські знаки за спекулятивними цінами, а на виручену різницю у ціні від спекуляції купує золото та валюту, на частину яких знову купує продукти у торгсину, а решту продає за спекулятивною ціною. Я заплатив йому за золото царського карбування з розрахунку за перші 180 руб. по 50 руб. радзнаками за один золотий карбованець, а за інші 170 руб. по 55 руб. за один золотий карбованець”. Подібних випадків “наживи” було безліч. За діяльності торгсину прокинулися колишні “золотих справ майстри” періоду Непу. Вони проникли до приймальних пунктів, лавок, складів, махлювали пробами золотих виробів, обсягами прийнятого у населення побутового золотого і зданого до Держбанку. Різниця між отриманим і переданим до банку золотом називалася “припек”, яка випадала в “осад” підприємливим ділкам. Наприклад, золотий предмет важив 23 грама, а між цифрами несподівано з’являвся проміжок, відтак до бухгалтерської звітності потрапляла інша цифра – 2,3 грама. Мешканця села Прохори Ніжинського району Я. Зацепіна майстерно і нахабно “обважили”: замість 58,7 грам золотого браслета записали 48,7 грам, маніпулюючи наявністю “камінців”, тобто сторонніх предметів. Працівникам “прилавка”, тобто співробітникам магазинів торгсину, видавали щедрі продовольчі пайки, крім зарплати. Однак, нехтуючи цією обставиною, їх цілком полонила золота лихоманка. Побутове золото, а насправді дівочі прикраси і сімейні реліквії, перетворювалося на золото-брухт, грам якого коштував власнику 1 руб. 29 коп. На Чернігівщині грам золота 86 проби вартував 1 руб. 15 коп., а 36-ї проби – 47 копійок. Торгсинівська система мала власні паперові гроші – товарні ордери у копійках та рублях номіналом 1, 3, 5, 10, 29, 50 відповідно. За сережку вагою 4 грами її власник одержував 5 руб. 16 коп., тобто міг купити 1,5 пуда борошна у торгсині. На “чорному ринку” пуд коштував 150 руб. “совзнаками” (три місячні зарплати сільського педагога). Московська облконтора торгсину, яка діяла у 1930/31 р. на Харківщині, пропонувала за 3 кг борошна 90 коп. (на спекулятивному ринку 145 руб.). Товарні ордери діяли три місяці, тому біля магазинів торгсину тягнулися довгі черги. Їх зафіксував на фото австрійський інженер-бранець Александер Вінербергер. Хлібозаготівельний план до двору, тобто навмисне і злочинне позбавлення селян їхнього ж хліба, становив від 4 до 7 центнерів з гектара. У торгсині вилучений селянський хліб набував золотої оздоби, тобто його можна було купити за валюту, золоті монети, весільну каблучку, нагрудний хрестик. Ціноутворенням займалися христопродавці, які тішилися з аморальної диспропорції: обсягів примусово вилученого у селян зерна і запропонованого борошна та круп за торгсинівські гроші (3 кг за 90 копійок). Навесні 1933 р. половина колгоспників України не отримала повного розрахунку за вироблені трудодні, відтак близько 10 млн колгоспників залишили без хліба і грошей. Менше чверті колгоспів в Україні нараховували на трудодень від 3 до 4 кг зерна, тобто еквівалентну вартість одного грама золота у торгсині. Майже третина колгоспів встановила натуральний зміст трудодня – від 500 грам до 2 кг, а траплялося і значно менше. Колгоспи перетворили на соціальні резервації, які неможливо було покинути через адміністративні обмеження (блокпости транспортних відділень ГПУ, заборона продажу залізничних квитків). Вижити в пекельну годину Голодомору було ще важче: половина колгоспників не отримала зерна на трудодні, а чверть зних мала мізерну кількість – до 50 трудоднів, тобто максимум 9 пудів (голодна норма на особу 14 пудів). Ось чому борошно і крупи становили три чверті продажу товарів у торгсині. Голодні люди купували не шуби і кокоси, а хлібопродукти. Хлібозаготівлі по-сталінськи відчинили двері у пекло Голодомору, а за яскравими вітринами торгсину панувало райське розмаїття всілякого їства. Двері були широко відчинені, але за наявності перепустки – товарного ордера, тобто права на придбання продуктів. Заготівлі хліба і золота нагадували жахливе поєднання пекла і раю, але останнім правив сатана. “Золотососи” торгсину, а там працювало 1420 клерків різного рівня, не мали жалю і співчуття. Лише 32 особи були з вищою освітою, але комерційного спрямування. Вони обважували клієнтів, отримували хабарі, крали товарні ордери, привласнювали золоті вироби. Золота лихоманка охопила міста і села України. Її зрадливо виказували велелюдні черги біля приймальних пунктів і магазинів торгсину. Основними постачальниками побутового золота і коштовностей були мешканці міст, на сумну долю яких припадало 63% усіх надходжень, а решту заповнювали сільські райони. Люди стояли в чергах, намацуючи час від часу заховану сережку чи золоту монету, щоб раптом не поцупили безпритульні крадії. Сімейна реліквія відкладала смерть родини на кілька місяців, позаяк ніякого золота не вистачило б на 22 місяці пекельного Голодомору. Мережа торгсину нагадувала плавильний цех, у горнилах якого згасали реліквії козацької старшини, весільне придане українських хліборобських родин, їхній золотий запас на “чорний день”. Грами дівочих сережок і весільних каблучок Остапа та Марії перетворювалися на золото-брухт, а він – на злитки з офіційним клеймом “Госбанк СССР”. Лише за січень – вересень 1932 р. Київська облконтора прийняла від населення 292 кг золотих монет, до кінця року 455 кг, а разом 634 кг так званого побутового золота. Торгсинівські “ювеліри” Києва прийняли 90 кг побутового золота, а сільська районна мережа 28,6 кг. Вражає динаміка заготівельної діяльності одного з приймальних пунктів золота у Києві: за лютий він придбав 21 кг, березень 38,3 кг, квітень 65 кг, травень 64,5 кг, червень 44,6 кг, липень 29,3 кг і серпень 18,7 кг золота. Справді золота ціна життя, яка відтворює антропологічну динаміку наростання голоду у зимово-весняні місяці, його тимчасовий спад у жнива і черговий спалах восени. У вересні селяни принесли до торгсину 63,3 кг, у жовтні 61,6 кг, тобто діяли фізіологічні стимули голоду. Спад надходження побутового золота не означав подолання голоду, а швидше вичерпування “золотих запасів” міського і сільського населення. Столична Харківська облконтора зібрала за січень-квітень 1932 р. 374 кг золота, а так званий “припек”, тобто відверті крадіжки, становив 0,63% (235 грам). Комусь на щастя, а можливо, і прокляття. У 1933 р. контора “мобілізувала” 4,8 млн валютних рублів, у 1934 р. 2,8 млн, з яких 1,3 млн становили золотовалютні “махінації” держави з голодуючим населенням. Промислова Дніпропетровщина “видала” 2,2 млн валютних надходжень, з яких 44% за рахунок реалізації побутового золота, у 1934 р. 907 тис. рублів, але 85% надходжень забезпечувало побутове золото населення. Середньовічна історія не знала подібних випадків. Покріпачених селян у пекельну годину стихії і голоду тимчасово відпускали на волю задля виживання. Радянська влада завдала подвійного пограбування: хлібозаготівлі і золотозаготівлі через торгсин. Історики і демографи сперечаються довкола загальних втрат Голодомору: понад 10 млн осіб померлих і ненароджених. Висока плата нації, яка не змогла здолати більшовицьку окупацію України у 1918–1921 рр. Архівні фонди Всеукраїнської контори і Всесоюзного об’єднання “Торгсин” зберегли для нас цифри, які засвідчують золоту ціну життя і моральні втрати. Всесоюзна система торгсин придбала у 1932 р. 21 т побутового золота, а у 1933 р. 44,9 т. Застиглі у золоті сльози виснажених голодом людей. 1933 рік видався справді врожайним, якщо врахувати кількість його жертв і пограбованого їхнього золота. Всеукраїнська контора “мобілізувала” тоді через власну систему 48,6 млн “ефективної валюти”, з якої 43,5% становило побутове золото, 17,9% срібло, 25,5% грошові валютні перекази, а діаманти лише 0,1%. Ось вона ціна індустріалізації, прагнення наздогнати західні цивілізації шляхом тоталітарного варварства і знецінення людського життя. Видобутої у такий злочинний спосіб валюти вистачило для закупівлі обладнання Харківського тракторного заводу і Дніпрельстану. Щось перепало і москвичам від торгсинівського золота: у 1932 р. Москва використала на зубопротезування 15213 кг золота, а за січень 1933 р. – 3757 кг. Москвичі посміхалися золотим оскалом чиїхось весільних каблучок і обрядових хрестів, хизуючись у московському універмазі № 1, яким керував ідейний батько торгсину Єфрем Курлянд. Подвоєння тоннажу заготівлі побутового золота в апогей Голодомору – не метрична величина, а висока плата У 1932–1933 рр. лише розпочали промисловий видобуток золота на Колимі. У 1933 р. взяли 775 кг, у 1934 р., навіть попри спеціальну техніку і 25 тисяч в’язнів, “наполоскали” 5,5 т, у 1935 р. 14,4 т, у 1936 р. 32,4 т благородного металу. Отже, побутове золото жертв Голодомору перевищувало промислові показники “Колимазолото” майже на 13 т. На могилах безіменних жертв мали б бути золоті зірки, враховуючи кількість вилученого у населення золота, а натомість глибокі впадини масових поховань і суцільні чагарники. Ідейні спадкоємці сталінізму і терору топчуть українську землю, руйнують міста і села, грабують будинки, а замість золота вивозять унітази, пральні машини. Вони не відмиють агресора від його злочинів…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин