Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість “СП” · “Упевнений, що будь+які ініціативи потребують ресурсів: організаційних, інтелектуальних, фінансових – тоді вони матимуть успіх”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Рух за мову триває!

Слово Просвіти, №20 за 2024 рік

Приводом зустрітися з громадським діячем Миколою Владзімірським стало не тільки бажання привітати його з ювілейним днем народження 22 травня, а й недавня інформа" ція з Мережі, що створена ним сторінка у Facebook “Рух за Мову” набрала вже 238 тисяч читачів. Відтак редакція “СП” запросила Миколу Івановича розповісти про цю ініціативу. – Повернімося до витоків: що привело вас, випускника Донецького інституту радянської торгівлі, до лав оборонців українського слова? – Мар’їнка – районний центр поблизу Донецька, увесь час була українськомовною. Ті, хто приїжджав із Росії, легко переходили на українську. Потім настали часи зросійщення. Спочатку завезли кілька сотень людей з Росії, дали їм земельні ділянки. Побудували московську церкву. Люди після церкви все одно виходили і спілкувались рідною мовою. Потім зруйнували стару школу і побудували нову, де панувала московська мова. Представники влади почали говорити російською. А вже подальше змосковщення настало за часів незалежної України, коли почали штучно і насильно нищити український інформаційний простір. Пригадую, як я написав замітку про те, що в кіосках неможливо було знайти всеукраїнських газет, навіть російською мовою. Усе це викликало почуття несправедливості і прагнення якось відновити, наскільки можливо, український простір. В останні роки перед окупацією я заснував газету “Слово Севастополя”. Вдалося випустити лише три номери, оскільки то була приватна ініціатива, люди жертвували власні кошти. Останній номер вийшов у світ 2014 року і був присвячений 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. 9 березня 2014 року, в уже окупованому Севастополі, я роздавав газету людям на мітингу. Після цього два дні мене “бомбардували” телефонними дзвінками, погрозами з анонімних телефонних номерів, тож залишатися в місті, де я прожив 38 років (!), було вже небезпечно. До створення сторінки у Face- book “Рух за Мову” 21 лютого 2016 року, у День рідної мови, була чимала самоосвіта, журналістська і громадська діяльність і впевненість у своїй правоті. Таблиці “Правильно – Неправильно”, “Антисуржик”, афоризми відомих особистостей про значення мови, мотиватори, відео мовознавців – це короткий перелік дописів, які мають високий рейтинг. Відвідувачі сторінки отримують і важливі новини суспільно-політичного життя. Свого часу на ресурсi “Рух за Мову” поширювались ідеологічно важливі статті Павла Мовчана та Георгія Філіпчука. Дописи на сторінці бачать від кількох до сотень тисяч користувачів, є й рекордні дописи і відео, які набрали більше мільйона переглядів. Приємно зазначити, що є читачі, які правильно реагують на заклики українізувати свої облікові записи. Спільнота набирає сил, росте свідомість читачів, які вже самі роблять опір випадковим людям, мають спільну зацікавленість і високий рівень ідентифікації себе з групою. Закликаю всіх відвідувати сторінку “Рух за Мову”, щоб бути в числі найкращих людей, яким не байдужа доля нашої мови і України. – Коли вас запрошують назвати людей, з якими йшли в Севастополі українським шляхом, кого згадуєте? – До “Просвіти” мене привів фотохудожник Микола Пляшечник. Ми затоваришували, маючи спільні художні смаки, подорожуючи по Криму та прагнучи національної справедливості для українців. Севастопольці погодяться, що найбільший внесок в українську справу в місті зробили просвітянин Микола Гук, який був прапором українства, та голова Союзу українок Богдана Процак, яка ініціювала створення кількох українських організацій і каталізувала їх роботу. Величезну роботу в освітянській сфері провадила провідна методистка Валентина Лопатюк, яка гуртувала вчителів української мови та організовувала патріотичні конкурси. Ще я б відзначив інтелектуальну діяльність активного дописувача газети “Дзвін Севастополя” Валька Кравченка, краєзнавчі, історичні та гострополітичні статті якого чекали українці та лояльні до України мешканці міста і гострого пера якого боялись комуністи та інші проросійські сили. Важливу діяльність провадив Іван Левченко, який з 1 липня 1997 року до 18 жовтня 2004 року працював генеральним директором Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії. Під час урочистого відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку він натхненно прочитав свій вірш “Дійшов Шевченко в Севастополь”. Іван Васильович ще й поет, щороку видає книжку поезій. Варто відзначити діяльність голови Союзу підприємців ленінського району, громадського і культурного діяча та мецената Михайла Кузменюка, який заснував і плекав Музей побуту заходу України в Севастополі. Серед військових варто відзначити діяльність Ігора Тенюха, начальника військової ТРК “Бриз” Мирослава Мамчака, Богдана Вуйка, який, обіймаючи, посаду керівника адміністрації Гагарінського району втілив у життя мою ініціативу побудови пам’ятника Тарасу Шевченку в Севастополі. Коли я взяв слово на одному із засідань “Просвіти”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин