Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Це надзвичайно життьова й актуальна справа, природній вияв тих потреб українського суспільства, які ніколи не згасали”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

За гітлерівської окупації “Просвіта” в Києві проіснувала менше трьох місяців…

Слово Просвіти, №20 за 2024 рік

Євген БУКЕТ На початку німецько-радянської війни 1941 року на окупованих гітлерівцями територіях почали гуртуватися ентузіасти із середовища української інтелігенції. На виснажених колективізацією, Голодомором і сталінськими репресіями землях у перші дні після прибуття армії Вермахту жевріла надія на відновлення нормального життя, зокрема й національного. Німецькі частини зайшли в Київ з північного заходу та півдня 19 вересня 1941 року. Вже на третій день за погодженням з окупаційною адміністрацією була організована Київська міська управа. Саме завдяки активному розвитку місцевого самоврядування в Києві стала можлива поява, чи вірніше відродження Товариства “Просвіта”. Про діяльність Київської “Просвіти” під час окупації досі відомо було небагато. Власне, те, що до справи її відродження док- Докія Гуменна лав чимало зусиль Олег Ольжич- Кандиба й очолювана ним “похідна група” ОУН-М, знаємо завдяки працям доктора історичних наук, професора Михайла Васильовича Коваля (1933–2001). Саме він дослідив, що у налагодженні роботи “Просвіти” в Києві брала участь поетеса Олена Теліга, а головою товариства обрано М. Тобілевич. Марія Іванівна Тобілевич- Кресан – українська письменниця-перекладачка, театральна діячка, викладачка іноземних мов. Під час німецької окупації Києва організувала в місті “Будинок дитини”, залучила до роботи в ньому відомих митців. Серед них співачка Олена Петляш, актриси Є. Ожеговська, М. Склярова, хореограф О. Манасевич, режисер М. Ізапольська, художник Охрім Судомора. Але це було пізніше, вже в 1942 році. Про її діяльність у Товаристві “Просвіта”, на жаль, додаткової інформації знайти поки не вдалося. Збережена в Державному архіві Київської області анонімна нотатка твердить, що “культурно-освітнє товариство “Просвіта” в свій час було большевиками знищено, а тепер мусить бути відновлене. “Просвіта” матиме мережу читалень (використовуючи приміщення аналогічних большевицьких установ), та маючи за собою традиції боротьби з большевизмом не лише підноситиме загальний рівень мас, але в першу чергу поборюватиме большевицькі впливи. Що це так, про це свідчить той факт, що всі райони Києва прохають відновити у них “Просвіту”. Пропонують льокалі та масово голосяться в членство”. 22 жовтня 1941 року голова Київської міської управи професор Олександр Оглоблин розпорядився “відновити роботу Товариства “Просвіта”, діяльність якого була припинена більшовиками та конфісковано на велику суму його майно”. Але через три дні він змушений був піти з посади і його вказівка не була вповні реалізована. Про те, що відбувалося потім, повідомляла 17 листопада 1941 року на нараді Софіївської районової управи в м. Києві представниця Товариства “Просвіта” пані Крамарівська: “25 жовтня утворилася група в кількості 20 осіб, щоб відновити Товариство “Просвіта”. На цих зборах було утворено Оргбюро в складі 13 осіб. На другій нараді стояло питання роботи гуртків і утворення матеріальної бази. Ми просили, щоб для Товариства “Просвіта” дали помешкання 119-ї школи. Третя нарада була 3 листопада. Тут стояв звіт про гурткові роботи. Організовані гуртки: хоровий, драматичний, німецької мови, спортивний. Четверті збри були 15 листопада. Тут стояло питання, щоб Міськуправа надала нам право робити збори. Зараз ми маємо уже біля 100 заяв про вступ у Товариство”. Новий голова Київської міської управи Володимир Багазій 3 листопада 1941 року видав Постанову № 95 “Про передачу приміщення та устаткування для Товариства “Просвіта” Софіївського району”, якою передав просвітянам приміщення не функціонуючої школи № 119 м. Києва. Голова Софіївської районової управи Леонтій Форостівський після доповіді представниці Товариства на зборах 17 листопада 1941 року зазначив: “У справі Товариства “Просвіта” робота проведена велика. Треба поставити перед Міськуправою й німецьким командуванням питання, що Товариство “Просвіта” вже працює, треба дати замітку в газету про роботу Товариства “Просвіта”, приміщення для Товариства треба зайняти негайно. Якщо потрібна буде допомога, паливо, треба розробити кошторис, поставити відповідальних осіб і Софіївська районова управа допоможе. Треба поставити до відома міського німецького командування й одержати дозвіл на проведення зборів членів Товариства “Просвіта””. 8 листопада 1941 року відбулися організаційні збори “Просвіти” Подільського району м. Києва. Присутні на них були кияни Стефанівський, Чайка, Сташук, Котляревський, Хращевський, Донцова, Романівська, Волошинова, Сиволап, Диденко, Смик, Марченко, Столяров, Семінько, Колбе, Василевська, Василенко, Ліхнекевич, Федоренко, Тітенко, Веселовська, Спиров, Музиченко, Горбенко, Бородюк, Кожедуб, Берізко, Жовнарчук, Адріянова, Левицький, Собуцький, Шпак, Ярошевський, Рознатовський, Драченко, Вардієв, Кабальський, Безхлібний. Голова зборів – Стефанівський. У протоколі зборів зазначено, що він звернувся до присутніх із такими словами: “Що западає най- Олександр Оглоблин глибше, що проникає до самого кореня, до глибини душі, як не культура з усіма її ділянками – літературою, театром, малярством іт. д. та освіта? Тому в першу чергу схопились агенти Комінтерну за культуру. Моральні засади було названо буржуазними забобонами. Родину – непотрібною вигадкою, що лише зв’язує людину. Релігію – опіумом, а патріотизм – колодою на шляху поступу. Завдання “Просвіти” полягає втому, щоб після важкої довгої перерви поновити культурно-освітню працю і піднести національну свідомість на звільненій Україні”. Членами правління районного товариства обрали Чайку, Котляревського, Хращевського, Донцову, Сташук; ревізійної комісії – Шпака, Собуцького, Сиволапа. Збори доручили Кабальському та Сташук порушити перед районною та міською управою клопотання про повернення будинків, які належали “Просвіті” до 1921 року. 17 листопада 1941 року “…при 14-й загальноосвітній школі проведені організаційні збори товариства “Просвіта”. Обрано ініціативну групу в складі 11 чоловік. Директор школи п. Сандул. Приміщення надає школа, а також усі музичні інструменти, які в ній є, будуть використовуватися товариством”. 14-та школа містилася тоді в будинку одного з найперших навчальних комплексів на Пріорці, що було збудовано на кошти статського радника Сергія Федоровича Грушевського, батька Михайла Грушевського. Нині це приміщення одного з корпусів Академії муніципального управління. 9 грудня 1941 року “відновлено роботу “Просвіти” Ярославського району міста Києва”. Обрано головою Нечипоренка Лавра Лавровича, товаришем голови – Смаковенка Юрка Яковлевича, секретарем – Левчука Лавріна Митрофановича, скарбником – Біленка Дороша Кононовича, бібліотекарем – Шиндер Ольгу Володимирівну, завгосподарством – Жовтяка Федора Мілентійовича. В ініціативній групі просвітян району були також Надія Михайлівна Дождевікова, Олександра Дмитрівна Мельнікова, Юрій Павлович Онопрієнко, Іван Антонович Мазур, Всеволод Костянтинович Метельський та п. Петро Гнатович Баранецький. На установчих зборах просвітяни Ярославського району обговорювали питання про повернення товариству “Просвіта” експропрійованого більшовиками приміщення “…колишнього клубу імені Фрунзе, який міститься на Деміївці – ріг Совської та Велико-Васильківської” та майна, а саме: “…рояль, піаніно, комплект музичних духових інструментів, 800 штук стільців, 50 столів, 30 шаф, 10 диванів, 10 трюмо”. Серед документів, що зберігаються в Державному архіві Київської області, міститься ще й проект постанови голови м. Києва Володимира Багазія про відновлення діяльності Товариства “Просвіта” від 1941 року. Ось її зміст: “Зважаючи на те, що вже фактично відновили свою роботу низові культосвітні товариства колишньої “Просвіти” та почали працювати й хати-читальні, які вимагають допомоги та керування в своїй роботі та з огляду на потребу якнайшвидше розвинути культосвітню роботу, знищену за часи більшовиків, ухвалюю: 1. Відновити діяльність українського культурного товариства “Просвіта”. 2. Проведення організаційної роботи по відновленню товариства покласти на магістра Олега Штуля. 3. Загальне керування роботою з відновлення товариства та контролю над його діяльністю покласти на відділ пропаганди”. Проте, ця постанова голови міста Києва В. Багазія “Про відновлення діяльності товариства “Просвіта”” так і залишилася в проекті. Координувати роботу на рівні районів міста Києва “Просвітам” не дозволили. Також не була опублікована в пресі стаття “Розпущені вітрила”, присвячена успішній роботі Софіївської “Просвіти”, яку підготували “просвітяни Докія Гуменна, Крамарівська і Ю.Ч. Смаковенко”. Зі статті дізнаємося, що “…німецьке командування передало товариству “Просвіта” чудовий будинок, де відбуватимуться роботи різних гуртків товариства”, “…понад 100 осіб подали заяви, щоб стати членами товариства”, “…у п. Крамарівської є 25 членів співочого гуртка та його керівник”, “…у п. Маркової записалося 16 чоловік до драматичного гуртка”, “…Дуже багато попрацювала п. Юрківська над організацією секції лялькового театру. Вже є ляльки, артисти, керівник, ширма та інше приладдя. Хай там що, а Вертеп на Різдво дітвора Софійського району побачить”. “Бібліотечна секція (кер. П. Ко- Копія постанови голови міста Києва «Про передачу приміщення та устаткування для Товариства «Просвіта» Софіївського району». ДАКО, Фонд Р+2412, Опис 2, Спр. 3 зицька) – 27 учителів – узяла на облік усі безгосподарні приватні бібліотеки й днями розпочнуть із них комплектувати бібліотеку “Просвіти””. У Софійському районі товариством також були організовані гуртки німецької мови, музичнобалетний, спортивний, шаховошашечний, майстерні дитячих іграшок, поліграфічних виробів (п. Ю. Я. Смаковенко) тощо. Найближчим часом товариство “Просвіта” мало намір відкрити їдальню для своїх членів. “Той запал, з яким береться українська інтелігенція, зокрема вчителі, до відтворення товариства “Просвіта”, свідчить про те, що це надзвичайно життьова й актуальна справа, природній вияв тих потреб українського суспільства, які ніколи не згасали, а були лише загнані в підпілля. “Просвіти” були огнищами культури на Україні й як їх не заплямовували, не зневажали большевики, такими й зосталися”, – підсумовували автори статті “Розпущені вітрила”. За допомогою спеціальних курсів просвітяни готували кадри для роботи товариств поза межами міста. Тривала підготовка до Всеукраїнського з’їзду “Просвіти”. На основі статуту Українського педагогічного товариства 1924 року було навіть підготовлено Статут українського культурно-освітнього товариства “Просвіта”, де в параграфі другому Леонтій Форостівський зазначалося, зокрема, що “Осідком головного товариства “Просвіта” та головної управи товариства “Просвіта” є місто Київ, а осідком усіх філій товариства “Просвіта” є усі українські землі”. Мета товариства – (§4) “…задовольняти усі культурно-освітні потреби українського народу. Товариство об’єднує українське громадянство з метою сприяння розвиткові української національної культури та провадить загальну культурно-освітну діяльність серед найширших кругів українського громадянства”. Згідно зі Статутом, встановлювалась опіка над шкільними закладами, музеями, театрами, хоровими гуртками, пам’ятками історії та культури, археологічними розкопками, краєзнавчими гуртками тощо. Створювалися секції спортивного виховання, інституції самопомочі, друкарні, соціально-фахові та кредитові товариства… Але цим мріям так і не судилося здійснитися. З січня місяця 1942 року діяльність Товариства вм. Києві було “законсервовано”, бо німці відмовилися затверджувати статут “Просвіти”. У звіті за 1941 рік відділ пропаганди Софіївської райуправи повідомляв, що “Товариство “Просвіта” допомогло районовій бібліотеці вилучити безгосподарні книжки з приватних квартир району, утворити філію районової бібліотеки. Організувало курси німецької мови, школу крою та шитва, дитячу їдальню. Підготувало ряд лекцій з історії української літератури, зі стародавньої історії України (Трипільська культура, скіфи, Київська Русь) з ілюстраціями художника Павловича (Юрія Юрійовича. – Є. Букет)”. Такою короткою була діяльність Софіївської районного Товариства “Просвіта”. Ще менше інформації про діяльність “Просвіт” Куренівського, Ярославського, Подільського і Печерського районів міста Києва. Проте, наприклад, зі звіту про роботу відділу пропаганди при Печерській районовій управі за листопад – грудень 1941 року відомо, що “такі моменти, як підшукання приміщення для Товариства “Просвіта” та організація лекцій при Товаристві не виконані”… Завдяки архівним документам вдалося встановити, що єдиною легальною організацією Товариства “Просвіта” в місті Києві була Софіївська районна. Вона була заснована найпершою – 25 жовтня 1941 року і діяла до січня 1942-го. Саме тоді в місті почалися арешти української інтелігенції. На відміну від Харкова чи Фастова на Київщині, де “Просвіти” змогли проіснувати аж до відступу німців у 1943 році, “Просвіта” в Києві залишилася лише мрією, якій тодішні окупанти так і не дали “розпустити вітрила”…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин