Арт"калейдоскоп · “У кожній ролі завжди є частина тебе. Питання в тому, що нового ти знайшов”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
У полоні внутрішніх демонів
Слово Просвіти, №20 за 2024 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру
– “Отелло” – історія про недовіру. Непевність, сумніви генерала діючого війська щодо свого оточення, описана Шекспіром, висвітлює якусь глибинну деструкцію в суспільстві та у взаєминах з близькими людьми, – зазначив режисерпостановник вистави Давид Петросян. – Важливо, що події п’єси починаються з перемоги у війні. Одразу після неї один із героїв намагається вибити собі місце під сонцем – шляхом інтриг, наклепів, підбурювання суспільства. І, власне, жертвою цієї майстерно розіграної партії стає генерал, який цю перемогу здобув. Я не хочу говорити, що сьогодні ця історія пророча, але це серйозне попередження, привід замислитися над проблемою довіри одне до одного і над тим, які випробування чекають нас після Перемоги. Але це лише перший план цієї історії, адже твори Шекспіра поліфонічні, багатошарові, в них чимало алюзій. Для мене, наприклад, цікавішими за побутові чи політичні конфлікти є зіткнення різних проявів людської природи. Тут це відбувається на екзистенційному рівні. Отелло конфліктує не з іншими героями, а з самим собою. Битва відбувається всередині людини: довіряти чи не довіряти? До речі, у деяких інтерпретаціях Яго перекладають як Ego. Тобто, можна сказати, що він є частиною самого Отелло – уособленням не найкращих рис людської сутності. У той час як Дездемона висвітлює людські чесноти, високі ідеали, які також присутні в Отелло… Тож можна сказати, що це боротьба головного героя зі своїми внутрішніми демонами. А ось що розповіли виконавці головних ро& лей. Олександр Яцентюк, виконавець ролі Отелло: “Взяти участь у цьому проєкті мене запросив Давид Петросян. Нас познайомив актор Театру Франка Іван Шаран на одному з заходів. Погодився на цю роботу, бо вже бачив деякі роботи Давида. Треба було зрозуміти, якими категоріями він мислить. Він великий експериментатор, багато чого хоче спробувати, а в кінці залишається лише найцікавіше. З Петросяном цікаво працювати. У якийсь момент він дає акторові багато повітря для того, щоб подивитися на нього. Пропонує щось нове, аби побачити, як у нього це виходить. Так крок за кроком ми вивчали один одного. Знайомство відбулося. Для мене це був хороший період з погляду нових відкриттів. У кожній ролі завжди є частина тебе. Питання в тому, що нового ти знайшов і чи встигло воно прижитися у твоєму організмі стосовно тієї чи іншої ролі. В Отелло є десь 10-15 відсотків мого досвіду, який я зміг трансформувати, щоб це не був саме я, а міг мислити його категоріями. Ще коли навчався в університеті, багато працював над цією п’єсою. Напевно, це допомогло в новій роботі. Не витрачав багато часу, щоб розібратися детально. Як запрошений артист прийшов у вже готову команду. Інколи буває важко інтегруватися в такий простір. А цього разу у нас швидко склалися щирі, дружелюбні стосунки. Не доводилося відволікатися від роботи через якісь особисті непорозуміння. Акторська етика в Театрі Лесі Українки на високому рівні. У мене не такий великий досвід роботи в театрі. Це було сім років тому, до того ж в іншій країні. Тож я мав велику перерву. Розумію, що в цю роботу можна буде ще багато чого привнести. Вважаю, що не можна себе фіксувати на якійсь точці, коли здається, що все виходить і вже все добре. Вистава має рости, і абсолютну досконалість можна бачити лише десь далеко в перспективі і до неї тягнутися. Проте, думаю, що кожного наступного разу вистава ставатиме кращою. У Давида Петросяна було зіткнення кількох театрів – психологічного і пластичного. Наскільки це вдалося – має судити глядач. Один із театрознавців відзначив документальне існування Отелло на сцені у цій виставі. І попросив, щоб ця документальність нікуди не зникала, бо вона працює на загальний меседж. Потрібно цю виставу довести до високого рівня, щоб на неї ходили глядачі. Думаю, час розставить усе на свої місця. А якщо все складеться добре, то в майбутньому можна розглядати інші варіанти співпраці з Театром Лесі Українки. Зараз маю два нових проєкти в кіно, до яких готуюся”. Олександр Форманчук, народний артист України, виконавець ролі Яго: “Колись давно мене запрошував до Театру Лесі Українки Кирило Кашліков на роль Тібальда. У нього була ідея поставити виставу “Ромео і Джульєтта”. За його задумом ролі Монтеккі мали виконувати актори з цього театру, а Капулетті – з Театру Франка. Одні б розмовляли російською мовою, інші – українською. Але тоді не зрослося. А цього разу на роль Яго мене запросив режисер Давид Петросян. Першою виставою, яку Давид ставив у Театрі Франка, була “Земля” за Ольгою Кобилянською. Там я грав старшого сина Михайла, а моя дружина Ксенія Баша – мою кохану Анну. Минулого року він задіяв мене у виставі “Візит”. І ось запросив на нову постановку. Давид – надзвичайно талановитий режисер, плідний, думаючий. Він багато чи-імені Григорія Верьовки, солісти балету Національної опери України, артисти та керівник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. “Саме ви запалили вогонь у серцях цих людей. Саме ваш вогонь сьогодні гріє нашу душу, змушує радіти за українську культуру, за наше мистецтво. Заходи культурної дипломатії, які ви демонструєте, варті внесення в підручники. Це зразок того, як треба нести українську культуру за кордоном. Сьогодні ви демонструєте лідерство в тому, як варто нести українське мистецтво, українську музику і український танець світові”, – сказав т. в. о. Міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв, звертаючись до ювіляра.
За матеріалами МКІП тає, багато дивиться, неординарно мислить. Активно шукає драматургію для нових постановок. Стежить за літературними новинками, які виходять у світ як в Україні, так і за кордоном. Давид вміє ризикувати у своїх постановках. Але цей ризик завжди вишуканий, вивірений і красивий. Він уміє дихати сучасним світом і бути глибоким. Роль Яго стала для мене несподіванкою. Бо я вже 20 років граю героїв соціальних, переважно позитивних персонажів. Але загалом ця ідея дуже сподобалася. Зрозумів, що це для мене виклик. А я люблю виклики. Персонажа варто вивчати з усіх можливих аспектів. На мою думку, якщо ти його виправдовуєш суто як адвокат, то зачиняєш інші двері. Бо дивишся лише під одним кутом – адвоката, захисника цієї ролі. Ти можеш дивитися і з лави присяжних, і як адвокат, і як прокурор, і як обвинувачувана сторона. Будь-який персонаж – це людина, яка має певні вади, свої домінанти. Одна людина віддає у діях перевагу негативу, інша – позитиву. Мій персонаж абсолютно точно прописаний чорним по-білому. Він каже: “Я буду мститися”, – свідомо обирає позицію помсти. При цьому інші про нього кажуть – благородний Яго, благородний воїн, чесний. Ніхто не говорить нічого лихого. І в той момент, коли Отелло призначає лейтенантом не Яго, того з’їдає жовч. Він каже: “Ні. Так не буде. Ти будеш за це відповідати і будеш шкодувати. А я дивитимуся, як ти мучишся”. Це абсолютно свідомий вчинок дорослої людини, яка вже не може сказати: “Ой, вибачте, я не знав, що це погано”. То яким адвокатом цього персонажа можна бути? Він обрав підлі дії нищити людей, їхні долі… Працювати в колективі Театру Лесі Українки було чудово. Приходив до театру і одразу – в репетиційний клас. Виходив звідти лише на 10-хвилинну перерву випити кави. Потім знову біг на репетиції. Загалом була творча, робоча атмосфера.
В образі Яго нічого змінювати не планую. Просто буду, як кажуть у нашій професії, відточувати і витончувати. Починається період нюансів. Під час цього етапу робиш те, що не завжди можеш зробити на репетиціях. Коли чільно проходиш роль, то з’являється зовсім інший післясмак, зовсім інше відчуття лінійності і безперервності персонажа. Деякі речі приходять самі, невимушено. Ти думаєш, фантазуєш, як зробити краще. А вже персонаж сам тебе підганяє і диктує, що треба робити. І в цьому процесі головне не впустити, не прозівати, а довіритися простору. Ти можеш так замкнутися, на чомусь зациклитися і не побачити, що тобі пропонує твій простір – живе середовище нашого світу, яке відгукується в кожному імпульсі нашого серцебиття. Є речі, які виникають спонтанно і спонтанно закликають у подорож. Якщо ти йдеш за цим імпульсом, довіряючи йому, плюс підтримуєш свого персонажа, то можеш відкрити для себе багато речей. Відкривати у кожній виставі такі можливості, про які ти не міг навіть подувати. Я продовжую зніматися у телевізійному проєкті “Код”, але нічим новим себе поки не займаю. Тому що у мене маленька донечка, їй тільки чотири місяці. Хочу більше часу присвятити сім’ї. Коли випускали “Отелло”, то я майже її не бачив. Приходив пізно, коли вони вже спали, а прокидався ще тоді, коли доця спала. Мені їх сильно бракувало”. Юрій Дяк, заслужений артист України, виконавець ролі Кассіо: “Уперше прочитав трагедію “Отелло” ще у студентські роки. Звісно ж, перечитав її перед початком роботи над новою виставою. Це історія, яка буде актуальною завжди, – заздрощі, ревнощі. З режисером Давидом Петросяном працював уперше. Це цінний досвід. За два з половиною – три місяці ми мали зробити виставу. Цікавим був його підхід до роботи. Також корисно було спостерігати за тим, що робить Давид, бо я теж маю досвід режисури. Цікаво дивитися, як він будує репетиції, як спілкується з акторами. Звісно, під час створення вистави я вносив пропозиції. Це звичайний процес: щось пропонує режисер, щось – актори. Щось приймається, щось ні, лягає чи не лягає на душу. З Олександром Форманчуком раніше знімалися в кіно, з Ольгою Голдис (виконавиця ролі Дездемони) працювали як з хореографом, а досвід спільної роботи на сцені був уперше. Також вперше грав з Олександром Яцентюком. Працювалося зними спокійно, легко. Склався хороший ансамбль, який, на мою думку, непогано відбувся на сцені. Щодо мого персонажа. Є запропоновані обставини, є виписаний герой Кассіо. Його треба нажити, а потім вже додавати щось своє. Звісно, моє серце й душа втілюватимуть ті запропоновані обставини, які дав Шекспір. Кожна нова вистава – це робота над роллю. Виходячи з того, як створювалася ця постановка і який короткий термін репетицій, я задоволений. Буду рухатися далі. Зараз працюю в театрі над “Островом скарбів”, матиму там цікаву роль”.
У публікації використані матеріали сайту Національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки
Новий погляд на всесвітньовідомий твір представили у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Нещодавно тут відбулася прем’єра трагедії “Отелло” Вільяма Шекспіра.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
