Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Який це благословенний народ! Який він численний! Як ревно він береже православну віру!” · с. 6сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ

Слово Просвіти, №21 за 2007 рік

МАНДРІВКИ ІСТОРІЄЮ З ВОЛОДИМИРОМ ЯВОРІВСЬКИМ Продовження. Початок у ч. 15, 16, 18, 20. Хочу нагадати вам, що мої душа і розум натрапили на унікальний до+ кумент української, вже відстояної історії, — перекладений україн+ ською і донесений до нас письмен+ ником, моїм земляком, класичним українським прозаїком із Вінниці Миколою Рябим. Ідеться про до+ рожні записи араба Павла Халеб+ ського, зроблені через півроку піс+ ля Переяславської ради, літа Божо+ го 1654 в Україні. Цей документ на три з полови+ ною століття “загубився” для укра+ їнців, хоч його велетенськими нак+ ладами видали наші сусіди, про яких, до речі, Павло Халебський висловився у своїй книзі не лише холодно, відчужено, а й негативно чи й осудливо. Микола Рябий від+ дав кілька років свого життя, щоб перекласти книгу живою, сокови+ тою українською мовою, прокомен+ тувати всі неясності, допущені мо+ лодим християнським арабом, а найголовніше — видати цю книгу під назвою “Україна — земля коза+ ків”. Мізерним накладом, але з ґрунтовними коментарями Миколи Рябого на рівні добротного історика та ілюстраціями художників із Він+ ниччини — Валентина Тишецького, Михайла Чорного, Юрія Кізімова, Івана Грищука. Я не маю сумніву, що найближ+ чим часом це історичне свідчення стане всенародно доступним, бо буде видане масовими накладами, що його вивчатимуть у школі, що цю книгу цитуватимуть українські (справді українські!) політики, пре+ зиденти, політологи, український люд. Це мусить статися, бо Павло Халебський навіть “хохлів” і “мало+ росів” переконує, що ми з вами — нація віддавна висококультурна, цивілізована, господаровита і муд+ ра. Ми вже тоді були Україною, зем+ лею козаків, а наш північний сусіда ще був “молодшим братом”, Росії ще не було, а існувала країна на ім’я Московія. Павло Халебський побачив укра+ їнців після страшної, всезнищуваль+ ної українсько+польської війни, два тижні потому, коли польські карателі заскочили українське південне По+ ділля саме на Великдень, сікли шаб+ лями український люд, що молився по церквах. Але й після цієї трагедії моєї малої батьківщини — Південної Вінниччини він побачив українців як націю цивілізовану, освічену, куль+ турну, боговірну і неповторну. Порів+ няно з Україною Московія (молодого араба з Сирії важко звинуватити в упередженості) була 1654 року дрі+ мучою провінцією, хоч вважала себе після Переяславської ради вже все+ могутньою метрополією. Тож слухаємо Павла Халебсько+ го, який зі своїм батьком — право+ славним патріархом Макарієм Тре+ тім після знайомства з Південним Поділлям між Дністром і Південним Бугом дістався до Богуслава, де зустрічається з гетьманом, першою особою тодішньої України — Богда+ ном Хмельницьким. Це унікальне іс+ торичне свідчення. Іноземець, лю+ дина з іншого, мусульманського світу, з іншої цивілізації зустрічаєть+ ся навіч із Хмелем. І неупереджено описує його, не знаючи, що це буде рідкісний документ для української нації і через кілька століть поспіль. Слухаємо. “Загледівши звіддалеки нашого патріарха, гетьман спішився, це са+ ме учинив і його супровід, підступив до патріарха, тричі уклонився і, поці+ лувавши поли його мантії, припав до хреста в його десниці. Наш владика патріарх поцілував його в голову. Де очі ваші, господарі Молдови й Волощини?.. Де ваша пиха?.. Жо+ ден з вас — не рівня будь+кому з гетьманових полковників!.. А Гос+ подь справедливо й слушно осипав гетьмана подарунками й наділив щастям мірою, недосяжною царям. Гетьман тут+таки узяв попід руку нашого владику патріарха і рушив з ним зі сльозами в очах крок по кро+ кові до фортеці, поки не увів досе+ редини. О читачу! Ти міг би бути свідком мудрості його промов, його лагід+ ности, покірливости, смирення й сліз, бо він був вельми радий нашо+ му владиці патріархові, надзвичайно його полюбив і сказав: “Удячний Бо+ гові за те, що удостоїв мене перед смертю побачити твою святість!” Вони багато про що розмовля+ ли, і все, про що просив гетьмана наш патріарх, він покірливо спов+ нив. Серед іншого мовилося про волоського господаря Костянтина та бояр. Вони перебували у велико+ му страхові перед гетьманом, чека+ ючи, що він зненацька упаде на них зі своїм військом, покарає за все те, що учинив над козаками господар Матвій, розбивши Тимошів загін, багатьох умертвивши та взявши до неволі. Вони дуже прохали нашого патріарха поклопотатися за них пе+ ред гетьманом, умовити його напи+ сати їм заспокійливого листа. Геть+ ман уволив його волю й надіслав волохам такого листа. Новий гос+ подар Молдови також дуже боявся, що гетьман відомстить молдованам за смерть свого сина Тимоша та за інші мерзенні вчинки щодо козаків. Гетьман простив і їм, надіслав

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин