“Який це благословенний народ! Який він численний! Як ревно він береже православну віру!” · с. 6сторінка оригіналу ↗
НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ
Слово Просвіти, №21 за 2007 рік
свого листа у відповідь на їхню супліку”. На мить перерву документальну оповідь Павла Халебського, бо ме+ ні, мабуть, як і вам, братове україн+ ці, після отакого наближення до “живого” Хмеля, напрошується, не+ відступно стоїть за плечима, прони+ зує свідомість прекрасна, але й трагічна паралель із нинішнім днем України. Історики давно вже сушать голови над загадкою: а чи розпочав би Богдан могутню національно+ визвольну війну за Україну, якби його не принизив гоноровитий по+ ляк, чигиринський підстароста Чап+ линський, напавши на хутір Субо+ тів? Навіть якщо за цим стояв поль+ ський король Владислав, який праг+ нув позбутися монопольного впли+ ву магнатів на польську владу та на+ хабства зарозумілої й пихатої шлях+ ти, яка тероризувала і короля, і Ук+ раїну. Король подарував “реєстро+ вому” Богданові права на Суботів, але Даніель Чаплинський зумисне спровокував його, спершу жорсто+ ко побивши сина Юрася, а тоді й за+ хопивши Суботів і позбиткувавшись над родиною Хмельницького. І водночас низка істориків, а особливо Павло Загребельний у своєму романі “Я, Богдан…” схиля+ ються до думки, що саме надмірна сентиментальність, м’якість, довір+ ливість безстрашного військового стратега всеєвропейського масшта+ бу Хмельницького спричинилися до поразки під Берестечком і привели, зрештою, до Переяславської ради і до великої Руїни в Україні. А тоді легендарний кошовий Калнишевський 1775 року в трагічні дні початку ліквідації Запорозької Січі Катериною, ув’язався у довгі, безнадійні перемовини з росій+ ським генералом Текілієм. Калниш був типовим українським “миро+ творцем”, який годує крокодила в падків? Це наша доля чи наше прок+ ляття? Це заповіт Божий чи кара Божа? Задумаймося над цим. Му+ симо задуматися, бо вже в багатьох поколіннях українців це творить на+ шу спільну та кожного зосібна до+ лю. А поки що читаємо далі Павла Халебського: “Відтак гетьман став розпитува+ ти нашого владику патріарха про те, що його хвилювало. Після цього ми обдарували Хмеля, принісши на тацях, засланих за їхнім звичаєм рушниками, ула+ мок каменю з кров’ю Господа нашо+ го Ісуса Христа зі святої Голгофи, дзбан зі свяченим миром, шкатулку з мускусним милом, пахуче мило, халебське мило, шкатулку з цукер+ ками, ладан, фініки, абрикоси, риж, горнятко з кавовими зернятами, тобто з кавою, бо він любить каву, китайську корицю (кассію) та кош+ товні — великий і малий — килими. Навпроти гетьмана сиділи гене+ ральна старшина й десятеро з його полковників. Усі вони, за їхнім звичаєм, го+ лять бороди. Козак — це якраз той, хто голить бороду й кохає пишні ву+ са, а полковник — це те саме, що паша чи емір. Цей Хміль — муж поважного ві+ ку, але щасливий Божим благосло+ венням, а тому він — проводир справдешній: щирий, спокійний, мовчкуватий, не цурається людей, усіма справами займається осо+ бисто, помірний у їжі, питві та одя+ гові, наслідуючи спосіб життя най+ величнішого з царів Василя Маке+ донянина, як про це оповідає істо+ рія. Кожен, хто побачить його, диву+ ватиметься йому, мовлячи: “То ось який він, цей Хміль, чиє ім’я та сла+ ва набули світового розголосу!” Як нам оповідали, у європей+ ських країнах складали в похвалу приходив до нього зі скаргою під час учти чи хотів щось повідомити, то гетьман завжди говорив стиха, аби нікому не заважати, — такий повсякчасний їхній звичай. Запро+ сивши до трапези, він посадовив нашого владику патріарха на покут+ ті, а сам сів на нижчий ослін, оддаю+ чи тим самим шану йому, не так, як господарі Волощини й Молдови, які самі вмощувалися на покутті, а пат+ ріарха садовили нижче себе. Довелося бачити, як подавали горілку до столу мисчинами — ко+ заки зазвичай черпали коряками і пили таку міцну, що вона горить у вогні. А на цю гетьманову учту го+ рілку подали вищого ґатунку в сріб+ ному поставцеві. Він спочатку при+ прошував пригубити нашого влади+ ку патріарха, слідом пив сам і часту+ вав кожного з нас. Господи, поди+ вись на цю душу з праху земного! Дай, Боже, йому тривалого віку! Він не утримує ні підчашого, ні пода+ вальників, які наливали б і подавали йому питво й страви, як це водиться у царів і правителів. Відтак було по+ дано до столу розмальовані че+ реп’яні вагани з рибою соленою та вареною та іншими стравами. Не було ні срібних тарелей, ні келихів, ні срібних ложок, ні іншого начиння, хоча кожен з його старшин має по декілька скринь, напханих тацями, келихами, ложками та іншим начин+ ням, срібним і золотим, відвойова+ ним у ляхів. Але усім цим нехтують, перебуваючи в таборі чи в поході, коли ж удома живуть тихо+мирно, тоді інша річ. Пополудні гетьман попрощався з нашим владикою патріархом, провівши його за фор+ течну браму, і сів у свій повіз+одно+ кінку. Він не має королівських карет, оздоблених коштовними тканинами й запряжених цугом баскими кінь+ ми, хоча в гетьмана таких тисячі. Він тут+таки поїхав під зливою, подаю+
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
