“Пам’ять про великих — це наша воля до життя”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
МАНДРІВКИ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЮ МОСКВОЮ
Слово Просвіти, №21 за 2007 рік
Сергій ГАЛЬЧЕНКО
Відомий учений+історик, письменник і мистецтвознавець Володимир Мельниченко упродовж трьох останніх років щороку обда+ ровує українського читача солідними томами своїх досліджень, написаних переважно на основі московських знахідок. Автор працює генеральним директором Культурного центру України в Москві, а тому, як кажуть, даремно хліба не їсть — ретельно обстежує московські архіви й бібліотеки і робить справжні відкрит+ тя того, що не помітили попередні дослідни+ ки. Першим науковим бестселером, на мою думку, була книжка “Михайло Грушевський: Я оснувався в Москві, Арбат, 55” (М.: ОЛМА+ ПРЕСС, 2005. — 448 с.). У цій книжці були два підрозділи (“Тарас Шевченко в Москві” та “Шевченко і Аксаков”), які засвідчили, що автор започатковує нову шевченківську тематику. В наступній книжці “Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті” (М.: ОЛМА+ПРЕСС, 2006. — 655 с.) шевченківській темі присвячено трети+ ну обсягу книжки. Але постійні пошуки вчено+ го дали нові результати, і ось маємо розкішну і щедро проілюстровану книжку В. Мельни+ ченка “Тарас Шевченко: Моє перебування в Москві” (ОЛМА+Медиагрупп, 2007. — 510 с.). Відомо, що Т. Шевченко багато разів бував у Москві, подорожуючи з Петербурга в Україну чи повертаючись назад. Там він написав вірш “Чиг+ рине, Чигрине” (19 березня 1844 р.), коли по+ вертався з України до Петербурга, і присвятив його своєму великому другові, видатному акто+ ру Михайлу Щепкіну, з яким не раз мандрував московськими вулицями. Тут він познайомився з земляками+українцями Осипом Бодянським і Михайлом Максимовичем, які стали його вірни+ ми друзями. А ще були знайомства і зустрічі з багатьма людьми у березні 1858 р., коли Т. Шев+ ченко повертався з заслання до Петербурга і змушений був через хворобу затриматися в Москві більш ніж на два тижні, про що він де+ тально писав у “Щоденнику” за 10—26 березня. Про перебування Т. Шевченка в Москві на+ писано не так уже й багато. Ця тема цікавила переважно дослідників+українців, серед яких були й такі, що намагалися в дечому змістити акценти в бік перебільшення впливу москов+ ського оточення на поета. Найпомітнішим серед тих праць, пере+ важно популярного характеру, був літератур+ ний нарис Івана Карабутенка, Олексія Мару+
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук
Менше семи років залишилося до 200+ річного ювілею Тараса Шевченка. Строк неве+ ликий, але достатній, аби порушити й виріши+ ти деякі нові питання увічнення пам’яті Кобза+ ря в Москві. Нагадаю, що 1961 року у зв’язку зі 100+річчям із дня смерті великого україн+ ського поета, вулиця Дорогомиловська на правому березі Москви+ріки була переймено+ вана в набережну Тараса Шевченка. До 150+ річчя з дня народження Кобзаря на цій набе+ режній, у сквері перед готелем “Україна” 1964 року відкрили величний пам’ятник Тарасу Шевченку. Що могло б стати достойним про+ довженням традиції відзначення Шевченко+ вих ювілеїв у Москві? У “Слові Просвіти” (13—19 жовтня 2005 року) я вже пропонував поставити пам’ятний знак на Арбатській площі, де був храм Тихона Амафунтського, в якому 27—28 квітня 1861 року знайшов пристановище прах українсько+ го генія, відбулася багатолюдна панахида. Тепер — про встановлення меморіаль+ ної дошки на одному з московських будин+ ків, які відвідав Тарас Шевченко. Враховую+ чи те, що не всі вони збереглися, скажімо, дав+ но відсутній найперший у цій низці будинок Щепотьєвої у Воротниковському провулку, в якому мешкав Щепкін, можна було б розгляну+ ти принаймні два варіанти. Перший — будинок №24 на Тверському бульварі, в якому Шевчен+ ко тричі побував у Сергія Аксакова. Щоправда, за цим номером зберігся лише флігель міської садиби 40+х років ХІХ століття. Другий — буди+ нок сучасної Російської академії малярства, скульптури і архітектури на М’ясницькій, 21, ку+ ди поет двічі приходив до Аполлона Мокриць+ кого в березні 1858 року. 18 березня Шевченко записав у “Щоден+ нику”, що разом із Михайлом Щепкіним заїха+ ли вони “в школу живопису, до мого старо+ го приятеля А. М. Мокрицького. Старий приятель не впізнав мене. Та й не дивно, бо ми з ним від 1842 року не бачились”. “Школа живопису” — так Шевченко наз+ вав Училище малярства і скульптури Москов+ ського художнього товариства, що з 1844 ро+
сича і Михайла Новохатського “Шевченко в Москве” (К.: Радянський письменник, 1989. — 320 с.), виданий російською мовою в Києві до 175+річчя від дня народження Т. Шевченка. Поява останньої книжки В. Мельниченка не була несподіванкою для автора цих ряд+ ків, оскільки її, як і попередню, Володимир Юхимович довірив мені прочитати ще в руко+ писі. А прочитання неопублікованої праці приносить не тільки радість першопрохідця, а й накладає певний обов’язок — у разі по+ треби ти можеш висловити свої побажання чи зауваження. На щастя, майже ніяких кри+ тичних зауважень після ознайомлення з ру+ кописами не було, а побажання — якомога швидше публікувати і побільше книжок роз+ повсюдити в Україні. Останнє, на жаль, від автора не залежить, але, сподіваюся, що український (може, й не такий численний) читач зможе познайомити+ ся з нею хоча б у бібліотеках. А ще — надія на електронний варіант, Інтернет. А може, й ук+ раїнські видавці додрукують, за домовленіс+ тю з московським видавництвом, частину накладу в Україні, бо ж, зрозуміло, що з тися+ чі примірників не дуже багато перетне росій+ сько+український кордон. Принагідно заува+ жимо, що згадувана книжка “Шевченко в Москве” видавалася російською мовою в ки+ ївському видавництві 1989 р. шеститисячним накладом… Дослідженню В. Мельниченка передує пе+ редмова “Українська Москва Тараса Шевчен+ ка” Шевченківського лауреата Павла Мовчана — стисла, лаконічна і, як завжди, наповнена емоціями і власними афоризмами. На думку П. Мовчана, дослідження В. Мельниченка — “це книга посилань і контактів, книга свідчень і доказів, а не припущень та здогадів…”, “кни+ га співвіднесень та співставлень оточення з головним героєм, із самим Т. Г. Шевченком, Москви з Чигирином, сьогодення з минувши+ ною і майбуттям…”
Можемо лише здогадуватися, яких зусиль коштувало досліднику переглянути численні ар+ хівні справи й рідкісні видання, щоб виявити са+ ме те, що не лежить на поверхні. Адже багатьма матеріалами вже користувалося не одне поко+ ління попередніх дослідників. І тільки занурення в першоджерела дало можливість уперше ввес+ ти в науковий обіг матеріали Справи канцелярії Московського воєнного генерал+губернатора по секретній частині “Про рядового Оренбур+ зького батальйону Шевченка” з Центрального історичного архіву Москви. На багатьох факси+ мільних відтвореннях документів на сторінках книжки стоїть оте несподіване для шевченко+ знавців “Друкується вперше”, яке віднині пере+ йде в літописи життя і творчості Т. Шевченка, його наукову біографію і т. ін.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
