“Звук полинув над Карпатами — “Схід і Захід разом”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
КУЛЬТУРНО8 ІСТОРИЧНІ ПАМ’ЯТКИ ОПІШНОГО
Слово Просвіти, №21 за 2007 рік
Вікторія КОХАН, співробітниця інформаційної служби Національного музею+заповідника українського гончарства в Опішному
Це один із найцікавіших турис+ тичних реґіонів Полтавщини, яко+ му історія залишила неоціненні пам’ятки культури й археології. На території селища з метою збереження природно+історичного середовища, побутування гончар+ ного промислу встановлені охо+ ронно+заповідні зони. До них нале+ жить частина містечка Опішного, де розташовані заводи “Художній керамік” та “Керамік”; старовинні опішненські гончарні кутки “Птухів+ ка”, “Яреміївка”, “Яри”, “Гончарів+ ка”, “Їсіпівка”; городище скіфського часу “Кардашів вал” (V—ІІІ ст. дон. е.); слов’янське городище ро+ менської культури (V—VІІІ ст.); тра+ диційні місця видобутку гончарної глини; с. Міські Млини, де жили гончарі+мисочники; підземелля до+ би пізнього середньовіччя; садиби народних майстрів+гончарів. В Опішному збереглася уні+ кальна виробнича гончарська спо+ руда з горнами початку XX століття — будинок земської губернської гончарної майстерні, заснованої 1894 року, збудований у стилі ук+ раїнського модерну за проектом відомого українського архітектора Василя Кричевського (1916 р.). На місці городища скіфського часу “Кардашів вал” є кар’єр, з яко+ го видобували глину. Встановлено, що поверхню городища оточував земний вал, а також рів, глибина якого сягала до 3 метрів, знизу був ще один рів, глибина якого сягала вже до 5 метрів. Схил городища підрізували, щоб той був крутим. Імовірно, на горі була ще й де+ рев’яна стіна. Все це робило горо+ дище майже неприступним для за+ гарбників. Цю територію досліджу+ вали археологи. Іншу частину горо+ дища “Кардашів вал” не розкопува+ ли, але на поверхні ґрунту археоло+ ги зібрали велику кількість фраґ+ ментів глиняного посуду місцевого виробництва, різні вироби з мета+ лу, зокрема, залізний ножик та віс+ тря на стріли. Знахідки глиняних кружал свідчать, що місцеве насе+ лення, окрім гончарства, займало+ ся прядінням і ткацтвом. Поблизу городища існувало найдавніше поселення в околицях Опішного. Городище роменської культу+ ри не раз обстежували дослідни+ ки, але майже повністю його дос+ лідили лише в ХХ столітті, спочатку Іван Ляпушкін, пізніше — Олег Су+ хобоков у 1975 р. Городище завширшки 40— 45 м і завдовжки 150—160 м роз+ ташоване на південно+східній око+ лиці сучасного селища Опішного на довгому серпоподібному ос+ танцеві, відрізаному від плато бал+ кою, яка утворилася долиною річ+ ки Тарапунька. Під час розкопок виявили 25 житлових і 39 господарських при+ міщень, а також залишки оборон+ них споруд, які складалися зде+ більшого з двох рядів вертикально встановлених колод, проміжок між якими заповнювався глиною, що вибиралася вище і нижче по схилу. На городищі знайдено прикра+ си, предмети побутового призна+ чення, уламки ліпленого глиняного посуду, кружала місцевого вироб+ ництва, зооморфну пластику, фраґменти амфор із міст Північно+ го Причорномор’я та багато інших цінностей. На території сучасного Опіш+ ного понад 150 гончарних печей потребують наукового досліджен+ ня. Це багатющий матеріал, у ре+ зультаті вивчення якого керамоло+ гія отримає нові знання.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
