Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Звук полинув над Карпатами — “Схід і Захід разом”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ВСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО КОСМАЧА

Слово Просвіти, №21 за 2007 рік

Антоніна СПІЛЬНА, с. Космач Івано+Франківської обл. Розмаїття відтінків природи нав+ коло виробів рук людських милує око. Уявити красу одного з найбіль+ ших сіл Європи важко. Захват від погляду на цю “келію сонця”, а саме так перекладається назва села Кос+ мач, вражаючий! Але ще більший від того, що я побачила потім: вир люд+ ського потоку по центральному гос+ тинцю села, де розташовані торгові ряди. Тут вирувала вся Україна, го+ ряни убрані у свої етнічні строї, а то+ му Космач до жовтогарячого, тра+ диційного для цього села кольору, додав кольору блакиті Дніпра та Чорного моря, солом’яно+жовтого степу з ланами пшениці сходу та півдня, червоно+чорного гарту за+ порізьких козаків. Зелень Поділля відтіняла всі розмаїття… А те, що лежало на лавицях і столах торгових рядів, описати неможливо: сотні, а може, й тисячі писанок, селянки, гердани, згарди, вишиванки, руш+ ники, сопілки, дримби, дерев’яні су+ веніри й ковані з металу, викладені мозаїки… Усе це на тлі звуків приро+ ди — пташиного цвірінькання, шуму верховіть пралісу та підспівування річечки, яка скаче чистою водицею з каменя на камінь. І все це навперемінку з густим духом овечої бринзи та свіжозваре+ ної кулеші, грибової юшки з казана на полум’ї ватри, та гуслянкою з дерев’яного або керамічного збанку. І смакуєш апетитно і бануш із грибами, і дже+ рельну воду, і цілюще по+ вітря, і молоко лиш видоє+ не від корівки. І вже тради+ ційно підживлюєш себе ка+ вою, аби встигнути, аби не запізнитися, аби все це по+ бачити, посмакувати, почу+ ти, понюхати, доторкнути+ ся, сфотографувати. Усе це — “Мандрівний фестиваль традиційного українського мистецтва” в селі Космач Івано+Франківської об+ ласті під назвою “Етноеволюція. Ве+ ликдень у Космачі”. Правда, дістатися до цього дійства було важкувато. Бо дороги наші, до яких ми, гуцули, звикли, так само, як і наші водії, лякали верви+ цю бусів, машин, автобусів із київ+ ськими, тернопільськими, хмель+ ницькими номерами. Тому все це в рядок колихалося одне за одним, бож дорога гірська, вузенька, одно+ рядна, обгін неможливий; справа гора, зліва урвище і внизу потічок, ана дорозі калабачі, яких оминути не+ можливо… Відкрили фестиваль трембітарі, а їх було багато, близько 30 чолові+ ків, стрембітали Карпатам, а зага+ лом і всьому світові про те дійство. Та новина! Козаки дніпровські при+ везли з собою гармати і вслід за трембітами гуцулів дали знати Ук+ раїні мирними запалами гармат про те саме. Звук полинув над Карпата+ ми — “Схід і Захід разом”. На сцені під звуки флоєр, сопі+ лок, дримб ніжна, тендітна, чарівна і вічно молода — символ України — Ніна Матвієнко. І її привітання “Христос Вос+ крес” — тричі: радісно, утверджую+ чи, торжествуючи, та пісня підтвер+ дили, що воскресла й Україна! Далі вже традиційний церков+ ний гімн “Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни…” у виконанні зведеного хору та всіх присутніх на цьому форумі — продовжив від+ криття… А тоді вже закрутилося, я за+ ледве з онукою встигала перебігати від сцени до сцени (а їх було у Кос+ мачі три), від одного до другого виступу, ловлячи на ходу вітання знайомих, перебігаючи поміж тор+ говими рядами, з розмаїттям прик+ рас, сувенірів, зі старосвітськими вишиванками і новомодними виши+ тими блузками. А після того, як по+ бувала на майстер+класі (а май+ стер+класи були різноманітні) тан+ ців українських, після швидкої й улюбленої гуцулки голова взагалі пішла обертом. Але ж бігом треба до головної сцени. Виступ “Русичів” із Білгорода+Дністровського, вони вітали нас у подорожі по Україні 2004 року з Олександром Мазурен+ ком на одеській землі, то як же не поаплодувати їм на гуцульській землі! Аплодуючи, бачу краєм ока Сашка+лірника, дивлюсь у прог+ рамку (на щастя, маю), треба онуку прилаштувати ближче до сцени на його виступи. І тут же чую зі сцени, всі гурти, які вільні, на май+ данчиках водять хороводи, співають гаївки, веснянки, перепілоньки… Ну як же не побувати з малою там і не поводити улюбленої “По+ доляночки” біля церкви, і не зіграти в “Коваля”. На ходу смачно обідаємо ба+ нушем із бринзою, зваре+ ному в чавуні на ватрі. І Антоніна Спільна знову бігом до сцени головної — наші знайомі — ансамбль “Буття” зм. Києва під керівництвом Олега Бута. Обмінялися враженнями, по+ бачили один одного, я так гадаю, що повстанські колядки потрапили до рук істинних українців, яким бо+ лить Україна так само, як боліла у тих, хто складав ці колядки, віддаю+ чи життя за Вітчизну. Увечері працює театральна сце+ на. Театри “Човен”, “Дах”, з Києва привезли з собою вистави “Пролог до леді Макбет” та “Червона відьма”. На сценах гурти, виконавці, це й автентичні фольклорні ансамблі “Космацька капела”, “Бабинські свашки”, “Барви Карпат”, “Перепо+ лоньки”; вторинні фольклорні ан+ самблі: “Гуляйгород”, “Володар”, “Буття”, “Дивина” з Донецька; “Ла+ довиці” з Хмельницького, “Горгани” зі Львова, “Видимо” з Сянок (Поль+ ща); фольк+рок гурти: “Оркестр Ян+ ки Козир”, “Вогнесміх”, “Тінь Сонця” всі з Києва. World+music гурти “Даха+Браха”, “Хореа козацька”, “Фанфари оркес+ тра”, “Пропала грамота”, “Бур+ дон”… А крім того на відкритих майдан+ чиках відбувалися спортивні ігри, конкурси, забави. А ще ви коли+небудь бачили паску величиною з добрий приго+ рок? Яку привезли возом (по+гу+ цульськи — фірою), запряженим па+ рою коней — дарунок ґаздині цілого села Брустури — п. Марії Матійчук, а на другій фірі — ціла купа пасочок менших і теж у дарунок кожному гостеві, разом із писанкою від ґазди цілого села Космач п. Дмитра По+ жоджука. Голова села Космач — Дмитро Пожоджук — заслужений майстер народної творчості Украї+ ни, голова Всеукраїнської Коорди+ наційної Ради з вивчення та відрод+ ження писанкарства, лауреат премії Івана Огієнка та Мирослава Ірчана. А коли ще можна було побачити, як садилися козацькі дуби в гуцуль+ ському селі, які привіз із собою п. Василь Литвин із Черкащини, ви+ рощені з жолудів дуба, який поса+ див козак Гонта? Дмитро Пожоджук щиро вдяч+ ний Товариству “Просвіта” і його го+ лові за ті дарунки, які він отримав з Києва і які прикрасять сільську раду, школу й довго нагадуватимуть про те, що відбулося в селі, так само, як дарунки від усіх, хто зумів організу+ вати, допомогти в здійсненні заду+ мів, а їх теж багато — отих добро+ вольців, усіх не перелічити, але всі вони істинні патріоти України! Для них Бог і Україна — найголовніше. Фото Оксани БУТ, членкині гурту “Буття”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин