“Характер держави залежить від того, чи стане український народ сучасною нацією”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
ЕПІСТОЛЯРНИЙ РОМАН КОЦЮБИНСЬКОГО
Слово Просвіти, №21 за 2008 рік
Наталія КОЦЮБИНСЬКА, заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. М. Коцюбинського
Наприкінці 2007 р. в київському видавництві “Ярославів вал” побачила світ книжка “Я так поріднився з тобою” (Листи М. Коцюбинського до дружини). Упорядкували її науковці Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського О. Єрмоленко, Н. Коцюбинська та Г. Степанець, видання здійснено за фінансової підтримки Ліги українських меценатів. До уваги читача запропоновано 309 листів, які написав М. Коцюбинський до своєї нареченої, а потім дружини в 1895—1913 роках. Переважна більшість листів публікувалась, але, по-перше, з купюрами, по-друге, розрізнено, впереміш із листами до інших адресатів. Цю епістолярію вперше подано без купюр і цілісно, а тому й сприймається вона як художньо-епістолярний роман, в сюжетне тло якого, крім головних дійових осіб, Михайла і Віри, вплетено чимало цікавих персоналій і подій. Михайло і Віра познайомилися наприкінці 1894 р. в Києві на з’їзді “Громади”, а звідти Коцюбинський, тоді ще письменник-початківець, приїхав до Чернігова на запросини товариша В. Андрієвського. Мимовільне знайомство переросло в симпатію, а згодом і в кохання. Побралися Коцюбинські у січні 1896 року. На долю подружжя випало чимало розлук (тому й листів так багато): спершу Михайло Михайлович працював далеко від родини — у Криму, в Житомирі, згодом часто їздив за кордон на лікування, бо мав хворе серце. І єдина ниточка — листи — що єднала його з рідними, ніколи не розривалася. Адже письменник дуже любив свій дім і родину, тому, перебуваючи за сотні кілометрів від близьких, дуже сумував і писав листи майже щодня. “Подумай, на цілу зиму лишаюсь сам, далеко од Вас усіх, це дуже тяжко, чую себе, як на засланні”,
Олександр СЕРЕДА, учень 11-го класу Дружківської ЗОШ №17
У січні 2008-го, у 81-шу річницю з дня народження Олекси Тихого, в Олексієво-Дружківці пройшли перші читання творів Олекси, присвячені його пам’яті. Мене як переможця преміювали досить незвично: мандрівкою до Києва, зустріччю з сином і онуком Олексія Івановича та відвідинами його могили на Байковому цвинтарі. Поруч із Олексою спочивають його однодумці й побратими Василь Стус і Юрій Литвин.
— пише він дружині 6 грудня 1911 року з Капрі. Цікаво прослідкувати, а, можливо, й повчитися, як звертався Коцюбинський до дружини, скільки вживав пестливих слів, називаючи її серденьком, зіронькою, голуб’яточком, єдиною порадонькою, доленькою, радістю своєю, рибочкою, голубкою сизою, ясочкою. Крім особистих моментів, яким присвячено більше місця в листах, прослідковуються й громадські інтереси подружжя, адже обоє завжди були в центрі культурномистецького життя Чернігова, входили до різних громадських організацій, гуртків, комісій, які існували на той час у місті. Та й Михайло Михайлович, пишучи до нареченої у грудні 1895 р., зазначав: “…Побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої, обопільного зрозуміння, поважання та пошанування, єдиної стежки й мети”. Духовна близькість, спільність інтересів вела подружжя через нелегкі дороги життя, допомагаючи долати хвороби, переслідування, фінансові проблеми та інші негаразди: “Придивляючись до других, я ще більше ціню наші дружні відносини, нашу духовну єдність, яка з’являється для мене джерелом сили, виносливості і надії на краще”, — писав Коцюбинський 1 березня 1898 р. У листах згадано багато імен сучасників, з якими Коцюбинського пов’язувала праця на громадській або літературній ниві: Б. Грінченко, М. Грушевський, Б. Лепкий, В. Леонтович, Є. Чикаленко, В. Стефаник, І. Франко, Панас Мирний, М. Міхновський, М. Могилянський, Леся Українка, О. Маковей та інші. Як видно з листів, ці люди були знайомі й близькі Вірі Устимівні, і часто Михайло Михайлович просто передавав їй від них вітання та поклони. Чимало листів Коцюбинського схожі на цікаві розповіді екскурсовода. Письменник з душею художника ні на мить не покидає його: і коли він розповідає дружині про свою мандрівку в Кузьмо-Дем’янівський монастир біля Алушти (1896 р.), і в мандрах Єв-
У Києві зібралася делегація: окрім мене, рідних Олекси Тихого, його пам’ять вшановували директор ЕКЦ “Бахмат” Володимир Березін, учениця Миколаївської школи, де в 1948—49 роках працював Олекса Тихий, Яна Небувайло, київські журналістки Світлана Кузьменко й Наталя Жукова, вихованки студії екожурналістики газети “Провінція” та “Бахмат”. На могилу Олекси поклали квіти, запалили освячену лампадку з його малої батьківщини — Костянтинівського району. Потім у Володимирському соборі та храмі Св. Архангела Михаїла відслужили панахиду за упокій Олекси.
ропою (Дрезден, Венеція, Рим, Неаполь, Мілан, Женева 1905 р.), і в чарівній Гуцульщині, яка відкрилася йому 1910 р. не знаним досі світом магії, вірувань, прекрасних обрядів, і з італійського острова Капрі. Листи з Капрі — своєрідний путівник островом. “Острів чудес”, як називав його сам письменник, постає в уяві читача після детальних описів кам’янистих пагорбів і стрімких скель над морем, блакитного і срібного ґротів, місячних ночей і заростей агав. А яких тільки назв рослин не зустрінеш у листах: помаранчі, цитрини, маслини, мигдаль, евкаліпти, кипариси, оцтові дерева, кактуси, гранати… Деякі описи з листів зустрічаються згодом у новелах “Сон”, “На острові”, “Хвала життю”. М. Коцюбинський охоче ділиться з дружиною тим, що стосується його творчості. Від перших і до останніх днів спільного життя Віра була для нього порадницею і помічницею: “Досадно, що не можу тобі читати того, що написав, ти єдиний мій критик, якому я вірю і на смак якого я покладаюсь”, — писав він у січні 1912 р. з Капрі. Уперше в повному обсязі подано останні листи М. Коцюбин-
Михайло і Віра Коцюбинські. Житомир. 1897 р.
ського з університетської клініки. У них чимало суму, але є сподівання на одужання, на подальшу творчу працю. Життєлюбність не полишала письменника до останніх днів. Недаремно його передсмертними словами були: “Я жити хочу!” Книжка зацікавить не лише філологів, а й читачів, які люблять і шанують рідне слово.
* * * Нещодавно в залі музею відбулася презентація книжки “Я так поріднився з тобою”, в якій узяли участь автор передмови до видання, професор Києво- Могилянської академії В. Панченко та письменник, літературознавець, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, виконавчий директор Ліги українських меценатів М. Слабошпицький. На презентації виступили упорядники та читачі книги, які відзначили важливість оприлюднення епістолярної спадщини для глибшого розуміння письменника і його творчості. Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. Коцюбинського висловлює щиру подяку Михайлові Слабошпицькому за сприяння у виданні книжки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
