“Характер держави залежить від того, чи стане український народ сучасною нацією”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
ВІХИ ІСТОРІЇ
Слово Просвіти, №21 за 2008 рік
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, м. Ірпінь Київської обл.
Нещодавно в Миколаєві вийшло друком монографічне історико-краєзнавче дослідження “Повоєнна та сучасна Миколаївщина”. Його автори — миколаївські історики В. Шкварець, Є. Горбуров і К. Горбуров. У книжці показано історію краю з 1944- го до січня 2008 року. Зокрема, наголошується, що Миколаївщина, як інші землі України, у 1946—1947 рр. зазнала штучного голоду. Автори пишуть: “Фактично голод став каральним заходом замість невдалої, відомої спроби виселити українців до Сибіру як нелояльного, ненадійного народу, які низки кавказьких народів, кримських татар… Жертвами голодомору стали понад 400 тисяч миколаївців, або майже кожен третій краянин”. Історики звертають увагу на репресії щодо українських діячів культури у радянський час, показують демократизацію суспільства періоду перебудови. 22 березня 1989 року відбулися установчі збори Миколаївської міської організації Товариства української мови ім. Т. Шевченка (згодом — Миколаївська крайова організація Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка). 27 жовтня 1992 року в Миколаєві відкрито перший пам’ятний знак на місці, де колись стояв будинок (вул. Адміральська, 31), у якому жив і творив Микола Миколайович Аркас — видатний український історик, автор опери “Катерина”, засновник Миколаївської “Просвіти”, автор “Істрії України-Руси”. Проведено й інші заходи для увічнення пам’яті видатного просвітянина. Цікаво знати, що у селі Старобогданівці Очаківського району до літа 1996 року мешкав Іван Григорович Жело, який народився 1894 року і навчався в українській школі, відкритій М. М. Аркасом. Історик сам вручив йому свою книгу “Історія України-Руси”. 2 травня 1989 року в Миколаєві відбулося перше Свято рідної мови. Голова Миколаївської “Просвіти” В. Сліпець на початку 90-х років зазначав: “Питання національного відродження українського народу — через відродження нашої мови, культури, духовності — найчастіше пов’язане з іншими кардинальними питання нашого буття: побудовою Української держави і перебудовою економіки на ринкових засадах. Можна впевнено сказати, що характер держави, яку будуємо, і характер ринкової економіки, до створення якої приступаємо, залежатимуть від того, чи стане український народ справді народом, справжньою сучасною нацією, свідомою своєї відповідальності за все, що відбувається в Україні”. 7 грудня 2000 року було підписано до друку перше число миколаївської газети товариства “Просвіта” “Аркасівська вулиця”. Однак з фінансових причин вона виходить з перервами. Істориків обурює мовна спекуляція політиканів: “Деяким депутатам здалося, мабуть, що їм усе можна, бо вони ж, мовляв, “взяли Бога за бороду”, можуть від нашого імені, але без нас вирішувати, якою мовою нам послуговуватися. Ніби переважна більшість мешканців України не сказала про це 1 грудня 1991 року?! Знову від виборів до виборів лунають брехливі освідчення в любові до українського народу, нерідко чужою для нього мовою. І знову нонсенс: хіба можна водночас любити народ і зневажати його мову? Звичайно, ні. Так не буває”. Автор бачить позитивні зміни на Миколаївщині у часи незалежної України: “Миколаївський край… у складі незалежної Української держави зміг не лише вистояти у переломний період становлення, а й зумів зберегти свій потужний потенціал минулого, до того ж, помітно наростити сучасну економіку, соціально-культурну та інші сфери суспільного буття”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
