“Вбиратися в українське стає модно”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
НАШІ ПРАЩУРИ МАЛИ ТОНКИЙ ХУДОЖНІЙ СМАК
Слово Просвіти, №21 за 2008 рік
Зінаїда Васіна — художникBетнограф, член Спілки художників України, дослідник народного костюма — вважає, що далекі предки українців мали гарний художній смак. Її двотомний “Український літопис одягу”, що містить історію одягу українців за 10 тисяч років, не має аналогів ні в нашій країні, ні у народівBсусідів. До книги ввійшли 250 кольоB рових малюнків автора і понад 1500 графічних. Перший том “Літопису” було визнано Книгою року в Україні 2004Bго, а другий — торік.
— Зінаїдо Олександрівно, чи доводилося Вам виступати модельєром народного костюма? — Я розробляла ескізи костюмів для артистів Українського народного хору імені Верьовки, Ансамблю танцю імені Вірського, Черкаського народного хору. Зараз займаюся розробкою костюмів для нового народного ансамблю — його створюють в Україні за допомогою української діаспори в Канаді. — Звідки берете інформацію для вивчення народного костюB ма? Адже вбрання красунь миB нулих сторіч давно зотліло… — По-перше, в дослідженнях спираюся на дані археологічних розкопок. У рештках давніх жител чи в захороненнях тканини справді не збереглися, проте багато чого вдається реконструювати за металевими, кістяними й навіть дерев’яними прикрасами. Стає у пригоді й вивчення літописів, старовинних ікон і картин, музейних експонатів. Багато дають етнографічні експедиції в українські села. У цій сфері дослідження тривають, з’являються нові матеріали, що змушує уточнювати уявлення про історичний шлях одягу українців. — Який період історії українB ського костюма Вам найцікавіB ший? — Найбільше мене приваблює доба Трипілля, бо саме там витоки всієї української культури й одягу зокрема. Наші дослідження доводять, що основи народного вбрання з тих часів майже не змінилися. Крій одягу залишається геометричним — простим і зручним, а об’ємності виробу досі досягають призбируванням тканини. Українці були хліборобами щез трипільської доби. Їхні уявлення про будову навколишнього світу відобразитися в одязі, насамперед жіночому, бо жили вони тоді за матріархату, й кожна жінка уособлювала Велику Богиню. Подивіться на малюнок традиційного костюма українки. Дівочий віночок — символ Сонця, стрічки на ньому — символ дощу. Добре намисто — відголосок зображення священного Вужа, який мав охороняти жіночі груди — вмістилище життєдайної вологи. Пояс позначає обрій, а плахта в ромбах на жіночих стегнах — родючу землю. Здатність жінки до створення нового життя перегукується в костюмі з родючістю землі. — У чому бачите унікаль' ність українського народно' го костюма? — Унікальною вважаю саме тему родючості землі, що звучить у жіночому костюмі. Під час досліджень мені відкрився яскравий еротизм одягу українок, особливо дівочого — вирізи на сорочці, підкреслювання грудей, плахта, що тісно облягає стегна. У наших сусідів такого немає. Ці особливості одягу визначають язичницьке коріння української культури, обряди родючості, культ тіла в наших далеких пращурів. Порівнюючи наш дівочий костюм, наприклад з російським, побачимо, що там зовсім інша культура. — Як, на Ваш погляд, можна пояснити реґіональні відмінносB ті українського костюма? І що поєднує місцеві варіації в єдиB ний національний тип одягу? — Почати хочу зі спільних рис. Єдність українського національного костюма базується на єдності національної культури. Всю територію України довгий час населяли споріднені племена, що жили за єдиними законами, продиктованими одним для всіх хліборобським способом життя. Всю спільноту племен об’єднували однакові звичаї та обряди, тому єдиними були принципи крою одягу — конструктивний мінімалізм викроювання з прямокутної тканини. Єдиним був і принцип формування плечового та поясного одягу з огляду на практичність, принцип формування комплексів убрання та його декорування, а також символізм орнаментальних композицій. Реґіональні відмінності одягу диктували природно-кліматичні особливості конкретної місцевості.
Наприклад, заради зручності у гірській місцевості Карпат традиційним став короткий верхній одяг; розвиток тваринництва на Придніпров’ї спричинив поширення шкіряного взуття, тоді як поліщуки звикли носити взуття з лубу; на Придніпров’ї та півдні українці у спекотну пору ходять в самій сорочці, а горяни змушені не знімати кептаря навіть улітку, бо в горах холодні ранки та ночі; з тієї ж причини на більшій частині України голову захищали солом’яним брилем від сонця, а гуцули — повстяним капелюхом від холоду. — Наш національний одяг, особливо жіночий, неможливо уявити без прикрас. Яка була їхB ня функція? — Прикраси на одязі — обереги. Український жіночий костюм вирізняє комплекс прикрас на голові, на шиї та на грудях. І подніпровський дівочий віночок, і західноукраїнські пухнасті кульки-“пушки” — рудименти скроньових прикрас Княжої доби, які мали захищати голову. З розвитком майнового розшарування поруч зі стародавніми символами-оберегами серед прикрас з’явилися символи заможності та відповідного соціального статусу — дукати (велика зо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
