“Саме Тарас був тим Великим Українцем, який закликав до волі”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ШЕВЧЕНКО ПРОТИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ?
Слово Просвіти, №21 за 2008 рік
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Важко повірити, що проект “Великі українці” справжні українці сприймають серйозно, а не як провокативне шоу-тестування нації на предмет імунітету і живучості. Про цей проект чимало писано, тому не хочеться повторюватися. Проте недавно, випадково опинившись перед телевізором, побачив дивну телерекламу чи щось схоже. Показували портрет Шевченка і просили телефонувати “за” чи “проти”. Затим те саме показували, але вже з портретом Лесі Українки. І так по черзі: Шевченко — Леся Українка. Виявляється, так мав перемогти один із портретів за результатами голосування. Подивився ради цікавості список десяти кандидатів: Микола Амосов, Степан Бандера, Валерій Лобановський, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Богдан Хмельницький, В’ячеслав Чорновіл, Тарас Шевченко і Ярослав Мудрий. Ніяк не можу збагнути, чому нас ніби ненароком підводять до вибору між Тарасом Шевченком і Лесею Українкою. Невже це випадковість? Чому не Шевченко — Лобановський?
Олександр ШЕПНІВСЬКИЙ Фото автора
15 травня на центральній алеї Байкового цвинтаря, на місці символічної могили за церквою Вознесіння відкрили пам’ятник ідеологові українського націоналізму Миколі Міхновському. На стелі з чорного каменю викарбувано: “Микола Міхновський. 1873—1924. Ідеологу української державної самостійності. Встановлено зусиллями та за кошти МАУП”. У церемонії відкриття взяли участь президент МАУП Георгій Щокін, народні депутати Павло Мовчан, Юрій Гнаткевич, викладач інституту декоративно-прикладного мистецтва Григорій Мусієнко, народний депутат, голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков, історик, представник козацтва Микола Оцун.
Або як вибрати між Іваном Франком і Тарасом Чорноволом чи між Степаном Бандерою і Григорієм Сковородою? Є два варіанти вибору — національно нейтральний і національно активний. Кожна доба виставляє свої еталони, набір постатей видатних українців. Найкраще, коли орієнтир один, а може бути взаємодоповнювальна когорта, але невелика. Досі ми вимушено обирали, точніше одностайно визнавали Тараса Шевченка — він не викликав небажаної агресивної реакції супротивників українства. Свої боготворили, а недруги терпіли. У часи колонізації саме Шевченко був тим Великим Українцем, який закликав до волі. Незалежність отримано, і до Шевченка та інших “будителів українського духу” закономірно ослабла всенародна тяга. І біда в тому, що еліта не виставила нового, сучасного стандарту Великого Українця, гідного вільної України. Це Леся Українка і не менш її мати Олена Пчілка, яку незаслужено забули.
бота” — Євгенія Бабич (м. Ірпінь, Київська область); у номінації “Літературний твір” — Євгенія Пікулик (м. Київ); у номінації “Телефільм (відеоробота)” — Ольга Жантлєєва (м. Київ); у номінації “Фоторепортаж” — Олег Казикін (м. Київ); у номінації “Газета” — часопис “Дзига” (м. Узин, Білоцерківський р-н); у номінації “Копірайтинг у ЗМІ”— Дарина Яковенко (м. Київ). Лауреатам І премії одразу запропонували пільги для навчання в Інституті журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка, Київському міжнародному інституті, Університеті “Крок” та Інституті реклами, які виступають співорганізаторами фестивалю. Переможців конкурсу-фестивалю нагороджено дипломами та подарунками. Від ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка надано видавничу продукцію 30 учасниками, які отримали спецпремії. На конкурс було запропоновано дуже багато робіт українських школярів, а також представників Австралії, Нідерландів, Польщі, Естонії, Румунії, Молдови, Білорусі, Сербії, Німеччини, Монголії та Росії. Юним журналістам проводили майстеркласи. У рамках фестивалю пройшов форум молодіжних ЗМІ, на якому всі делегації й молодіжні громадські організації обмінювалися друкованими виданнями та досвідом. Активну участь у роботі форуму взяла редакція газети молоді Київщини “Молодіжний Листок”.
Могли бути й інші просвітителі минулого століття, але в центрі мав стояти титан українського поступу — Іван Франко, а завершувати — Степан Бандера. Чомусь постаті, які мали б стати символами національно активного вибору, оминає увага народу. Мене не полишає відчуття, що це не випадково, українські блукання в пошуках національної ідеї — теж не випадковість. Не віриться у те, що велика нація з давніми історичними коренями, унікальною мовою й культурою може постійно не складати тесту на національну активність. Дехто подумає, що серед українців немає постатей, здатних побачити успішний шлях нації хоч би на піввіку наперед. Вони були ще в минулому столітті, були й раніше. Найсучасніші — Іван Франко і Степан Бандера та чимало інших, яких не знаємо. Є й сучасники, але їх не чуємо, хіба помруть, і тоді їм від нас — слава, але не завжди читання їхньої інтелектуальної спадщини. На всі українські питання і проблеми, напевно, вже є відповіді, які поховано в архівах або їх забирають із собою поки що не знамениті люди, що дуже швидко відходять у вічність. Нас не дивує “випадкова” альтернатива вибору — Шевченко чи Леся Українка. Ми втомлені нашими політиками і знавіснілим телебаченням, хворобами без сподівання на безкоштовну медицину. Навіщо було влаштовувати українцям таке недоладне і невчасне тестування у вигляді шоу “Великі Українці”? Для того, щоб ми не зробили вибору видатних, як це властиво національно активному суспільству? Кому потрібна Україна як сильна держава-конкурент? Набагато краще, щоб наша справжня еліта перебувала в депресії від розчарування. Навіщо робити тест “Великі Українці”, коли і так за роки незалежності ми довели неспроможність зробити національно активний вибір? Проте як інформаційна технологія депресування українських патріотів це шоу просто ідеальне.
встановлюють на наших східних кордонах, або ми до НАТО не входимо, і систему ПРО встановлюють на наших західних кордонах. Ядерні ракети над своєю головою не збивають. Якщо Україна не ввійде до НАТО, то система ПРО збиватиме балістичні ракети з ядерними боєголовками над Києвом, Харковом і Донецьком. Вони падатимуть на ці міста. Якщо Україна ввійде до Північноатлантичного альянсу, то систему ПРО встановлять на наших кордонах з Росією. Тоді ядерні ракети збиватимуть над Волгоградом, Ставрополем і Воронежем. Який варіант для нас кращий? Наша влада, мабуть, не здатна пояснити народові, чому Україна має вступити до НАТО і чому так затято проти цього виступає Росія. Звичайно, у нас пишуть, що через НАТО Україну хочуть відірвати від слов’янського світу або що Росія не може допустити того, щоб НАТО постало на її західних кордонах. Але всі слов’янські країни, крім України, давно вже у НАТО, і через цю організацію ми не відриваємося, а приєднуємося до слов’янського світу. Крім того, вже давно частина західних кордонів Росії — кордони з країнами НАТО. І нічого страшного для Росії не трапилося.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
