Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Якби ви знали, які “детективні історії” іноді траплялися з творами Шевченка!” · с. 8сторінка оригіналу ↗

С СЕЕРРГГІІЙ Й ГГААЛ ЛЬЬЧ ЧЕЕН НК КО О:: «КОЖНЕ ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ» — ЦЕ КРОК УПЕРЕД» Попереду — 200$річчя з дня народження Т. Г. Шевченка

Слово Просвіти, №21 за 2011 рік

— Ми не ставили за мету конференції пошук сенсацій. Я можу відзначити доповіді моїх колег з Інституту літератури Валентини Леонідівни Смілянської і Ніни Павлівни Чамати, надзвичайно цікавою була доповідь професора Василя Івановича Пахаренка із Черкаського національного університету. Він відомий як автор найкращих на сьогодні праць про Шевченка, зокрема, монографії “Незбагненний апостол”. Були надзвичайно цікавими секційні засідання, але я зміг побувати лише на одному з них — об’єднаному з двох секцій. Там можна було почути справді ґрунтовні наукові доповіді, не широкого, глобального масштабу, а конкретні розвідки. Мені, моїм колегам із Інституту літератури, шевченкознавцям приємно те, що вже вкотре в Черкасах відбуваються такі шевченківські конференції. 39-та буде 2013 року, але я запропонував, що 40-у, ювілейну, потрібно провести 2014-го — в ювілейний рік Шевченка. Усі доповіді, виголошені на цих конференціях, публікуються. Коли я переглядаю ці томи шевченківських конференцій, мрію, як шевченкознавець, видати сьогодні кілька томів вибраних праць із доповідей. Адже особливо в 60—70-х роках були справді цікаві доповіді, які стосувалися і окремих періодів життя і творчості Шевченка, текстології його творів. Я користуюся надзвичайно цікавими працями про мистецьку спадщину Шевченка, опублікованими як доповіді. Звичайно, деякі з тих доповідей не витримали іспит часом, бо будувалися на ідеологічних засадах соціалізму, де творчість Шевченка намагалися пов’язати із російською культурою, зробили з нього мало не учня так званих російських “великих революціонерів-демократів”, які були набагато молодшими від нього, тому про якийсь вплив на нього говорити не доводиться. Другий день конференції було проведено у Каневі, на тлі оновленої експозиції, у великому урочистому залі. Там виступали переважно працівники музейних установ, зокрема, Канівського національного заповідника. Доповіді були музейно-джерелознавчого характеру. Мені було приємно, що музейники, шевченкознавці з багаторічним досвідом користуються моєю книжкою “Повернені шевченківські раритети” з фотографіями, де репродуковано Василя Степановича Гнилосирова — багаторічного охоронця Тарасової могили. Завдяки цьому змогли атрибутувати і датувати деякі інші фотографії. — Наскільки добре сьогодні вивчені життя Шевченка, його творчість, чи відомі всі населені пункти, де він малював, писав? — Це дуже складне й надзвичайно цікаве запитання. Я вже впродовж кількох років працюю над багатотомним виданням “Тарас Шевченко. Біографічна хроніка”. У нас є літописи життя і творчості Шевченка, підготовлені окремими авторами — Дмитром Косариком, Василем Анісовим і Єлизаветою Середою, Петром Журом. Останній усе своє життя присвятив творчості Шевченка. Він написав низку унікальних праць про Шевченка: “Дума про вогонь”, “Труди і дні Кобзаря”… Я пригадую, коли був у нього в ленінградській квартирі 1973 року. Це була квартира-музей з картотеками… Але я готую біографічну хроніку, де було б зазначено не тільки те, де він їздив, що намалював, написав, з ким зустрічався і таке інше. Це буде літопис, побудований на матеріалах самого Шевченка (маю на увазі поезію, прозу, щоденник, його листи, документи, спогади про нього, листи до нього). Це буде зібрання документів, де ви побачите копію запису з моринцівської метричної книги про те, що народився Тарас Шевченко. Далі — про дитинство: спогади його однокласників, односельців, інших людей. Це читається як художньо-документальний роман. Можете собі уявити, скільки Ви перечитаєте документів за 1847 рік! Хоча це все, в принципі, опубліковано, але в різних виданнях. Мені доводиться звертатися до архівів, першоджерел, насамперед до архіву Шевченка — фонду №1, який зберігається у відділі рукописів Інституту літератури. Багато допомогли друзі із Москви, які надали маловідомі документи. Це, наприклад, велика кількість архівних документів, що розпорошена у тритомнику Леоніда Большакова — оренбурзького науковця, який написав “Быль о Тарасе”, за яку 1994 року отримав Шевченківську премію. Я процитую ці документи за виданнями Л. Большакова, і всі вони будуть вміщені у це видання. — Над чим працюють шевченкознавці за кордоном? — Щодо зарубіжного шевченкознавства — я знаю те, що наукове товариство імені Шевченка у Нью-Йорку проводить щорічні сесії. На жаль, я не маю інформації, що саме там було цього року. Моє завдання як джерелознавця — опублікувати якнайточніші тексти творів Тараса Шевченка. Майже щороку я видаю “Кобзар” Тараса Григоровича і кожне слово, кожну літеру звіряю з оригіналом. Тому не соромлюся цього говорити, — кожне підготовлене мною видання “Кобзаря” це крок уперед. Я сподіваюся, що коли будуть ювілейні видання літературної спадщини, вони врахують і мої скромні напрацювання: будуть видані найточніші тексти. — Навесні я опублікував у районній газеті “Макарівські вісті” дослідження “Макарівщина в житті і творчості Тараса Шевченка”. Після цієї публікації краєзнавець Валерій Обухівський розповів мені, що у 80-х роках на хуторі Лупському зберігався портрет місцевої дівчини, буцімто намальований Шевченком. Чи зараз трапляються сенсаційні знахідки — невідомі твори Тараса Григоровича? — Я ніколи не шукаю сенсацій. Ось наприклад, репродукція акварелі Тараса Шевченка, яку нещодавно віднайшли (показує). Навколо неї стільки було розмов, публікацій, метри шевченкознавства навіть кажуть, що це не твір Шевченка, бо там вертикальне зображення. Але це хибне твердження. На основі документів, відомих мені, я схильний вважати, що це оригінальний твір Тараса Шевченка, який, сподіваюся, буде у 12-томнику. За останні роки мені пощастило видати рукописний “Кобзар” з ілюстраціями Михайла Башилова і Якова де Бальмена. Це той “Кобзар”, який 70 років пролежав в архіві департаменту поліції, бо його конфіскували у Миколи Костомарова під час арешту. 1917 року він опинився у професора Казанського університету, після чого повернувся в Україну. Його вивчали дослідники, але факсимільне видання побачило світ тільки зараз, з моєю розвідкою, з репродукціями майже 90 ілюстрацій, заставок. Я вважаю, що поява таких видань, це як “Другий “Кобзар”, це відтворення авторської версії. “Другий “Кобзар” — це той рукопис, з яким Шевченко їхав до Києва. У нього був один — великий альбом із поезіями “Три літа”, а другий — скромний зошит, у якому були записані дві балади “Русалка” і “Лілея”, створені 1846 року, поема “Осика”, написана в Седневі 1847 року, і передмова, названа Шевченком “Предисловіє” — “Випускаю оце в люде другого “Кобзаря” свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм…” Звичайно, Шевченко не був впевнений, чи його друзі, зокрема Костомаров, одважаться подавати до цензури збірку “Три літа”, де і поема “Сон”, і “Чигрине, Чигрине”, і “Стоїть в селі Суботові…”, й інші твори, за які Шевченко одержав 10 років солдатчини. Мені закидають, що “він не пройшов цензури”. Звісно, що царська цензура не благословила б ці твори у світ, і невідомо чи радянська б благословила… Але він уже виданий. Сьогодні вкрай необхідно перевидати і “Захалявну книжку”, і “Більшу книжку”, і багато чого іншого оригінального, документального. Це мають бути факсиміле з паралельним відтворенням друком, адже не всі шевченкознавці можуть читати факсимільне відтворення цих текстів. Незважаючи на те, що деякі академічні шевченкознавці проти, я хотів би видати факсиміле автографів, повістей, листів Шевченка, перевидати збірник документів Кирило- Мефодіївського братства в новій редакції. Як писав Дмитро Павличко, “Плани, як зорі, а зорі — як аероплани”. Чому б державі не видати “Кобзар” — недорогий, не зі шкіряною обкладинкою, не “в металі” з прикрасами, який можна роздати безкоштовно в кожну сім’ю. Я мрію видати масовим накладом кишеньковий “Кобзар” на гарному тонкому папері з кількома десятками репродукцій малярських творів, з автопортретами Тараса Шевченка. Я склав проспект видання “Душа із Богом розмовля”. Це були б репро- Зовсім недавно в Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького відбулася 38 Міжнародна наукова шевченківська конференція, приурочена 197-й річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка і 150-ій річниці з часу його смерті й перепоховання. Цього року в конференції взяли участь 89 учасників, серед яких — науковці з Ягеллонського університету, що у Кракові (Польща) та з Казахського національного університету імені аль-Фарібі (Астана, Казахстан). У науковому форумі також взяли участь доктори й кандидати історичних, філософських, педагогічних, психологічних наук, краєзнавці, науковці, дослідники, викладачі, аспіранти, магістри з усієї України. Проведення найбільшого і найвідомішого зібрання науковців-шевченкознавців стало приводом до нашої розмови з заступником директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, кандидатом філологічних наук, знаним українським літературознавцем, шевченкознавцем, упорядником багатьох сучасних видань творів Т. Г. Шевченка Сергієм Анастасійовичем ГАЛЬЧЕНКОМ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин