Скандал · “Перші відгуки на “Черкащину” були написані авторами “під копірку”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ОТАКА НЕКРАСИВА ІСТОРІЯ…
Слово Просвіти, №21 за 2011 рік
Головному редакторові газети “Слово Просвіти” Л. В. ГОЛОТІ
Шановна Любове Василівно! Мушу звернутися до Вас у справі несподіваній і досить неприємній для мене та, напевно, і для Вас. Напередодні 1 травня я одержав листа від краєзнавця із Звенигородки Володимира Михайловича Хоменка. Він докірливо запитував: як я міг написати статтю, уривки з якої процитував. Цей лист мене приголомшив: я відчув, що мене втягнули в якусь недостойну гру. Ще не знаючи, в чому річ, я відповів В. М. Хоменку, що такої статті ніколи не писав. Просив його пояснити мені: що то за стаття і де вона надрукована. Через деякий час Володимир Михайлович надіслав мені ксерокопію. Виявилося, що справді є така стаття, і назва її: “Віктор Жадько — одинак, який тягне плуга історії”, вона надрукована в “Слові Просвіти” (31 березня — 6 квітня) під моїм прізвищем. Прочитавши її, я жахнувся. Уній якийсь невідомий мені автор, певно, особисто близький до В. О. Жадька (бо весь час звертається до нього на ім’я і дає дружні поради), безоглядно вихваляючи його, водночас не шкодує зневажливих слів на адресу неназваних “краєзнавців місцевого розливу”. Використано в статті й кілька абзаців із мого відгуку на авторську енциклопедію В. О. Жадька “Черкащина”, поданого до Комітету з Державної премії України в галузі науки й техніки. Тут мушу дещо пояснити. Я знаю В. О. Жадька як письменника і автора кількох історико-краєзнавчих праць. Підтримував його видання з некрополезнавства, вважаючи цю справу потрібною. Добре враження від ньо-
ВІДПОВІДЬ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА
24 березня 2011 року на електронну адресу редакції надійшов короткий лист від Віктора Жадька “Надсилаю матеріал І. Дзюби”, остання сторінка якого містила підпис академіка Національної академії наук України, засвідчений Начальником Секретаріату Президії й печаткою. Стаття “Віктор Жадько — одинак, який тягне плуга історії” побачила світ у 13-му числі “Слова Просвіти” (31.03—6.04.2011 р.). А вже 7 квітня ц. р. ми отримали листа з поштової скриньки Картунова Ніколая за підписами нашого постійного автора Вадима Мицика, заслуженого працівника культури України, директора Тальнівського районного музею історії хліборобства, Володимира Хоменка, краєзнавця, історика, члена НСЖУ, Олега Шатайла, старшого наукового співробітника Тальнівського районного музею історії хліборобства, члена Національної спілки краєзнавців України: “Вельмишановна Любове Василівно! Прочитали статтю академіка Івана Дзюби “Віктор Жадько — одинак, який тяг$ не плуга історії” (“Слово Просвіти” ч.13, 31.03 — 06.04.2011). Це не рецензія і навіть не відгук, а стаття на підтримку і захист В. Жадька. Книга на титулі названа: “Віктор Жадько. Черкащина. Універсальна енцикло$ педія” (ВПК “Експерс-Поліграф”, 2010). І хоч дрібнішим шрифтом у довідках та слові “До читача” називається, що В. Жадько ав$ тор-упорядник, але вона все-таки є автор$ ською — “Віктор Жадько. Черкащина”. У листі до В. Мицика він так і писав, що “це моя енциклопедія…” Такою вона увійде у всі бібліографічні покажчики, огляди і т. п. В неї вкладено багато технічних зусиль, коштів, часу, але енциклопедія не стала самодостат$ ньою працею. Так, вона дає довідки про істо$
го як від особистості зіпсував один випадок. Він звернувся до мене з наполегливим проханням написати рецензію на його нову працю (здається, це й була “Черкащина”). Я відповів, що, на жаль, не маю зараз часу, до того ж не є фахівцем у цій царині. В. О. Жадько зрозумів це по-своєму і “закинув” мені готову велику рецензію, без міри апологетичну, під якою було надруковане моє прізвище, — мені залишалося поставити підпис. Я відповів листом, у якому пояснив, що така “практика” — не для мене. Думав, що він зробив висновок. Через деякий час В. О. Жадько звернувся до мене з іншим проханням: його черкаську енциклопедію київські краєзнавці висувають на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки, і він просить моєї підтримки. Праця “Черкащина” здалася мені вартою доброї оцінки — багато матеріалу, масштаб, охоплено всі аспекти історичного життя, культурні здобутки краю, визначні особистості, так чи інакше пов’язані з Черкащиною, черкаська шевченкіана та ін. Про це я і написав у своєму відгуку. Але тепер на адресу В. О. Жадька лунають звинувачення у запозиченнях і плагіаті. Наскільки вони обґрунтовані, і чи може енциклопедія “Черкащина” номінуватися на Державну премію в галузі науки і техніки — хай з’ясовують самі краєзнавці. Це, напевне, буде зроблене. Тим часом залишається питання: хто є автором фальшивки-компіляції, опублікованої під моїм прізвищем? Уперше в житті я стикаюся з такою цинічною підробкою.
Іван ДЗЮБА 18.05.2011
рію, людей Черкащини, але це зразок сканова$ ної творчості, компіляції і, що найнеприємні$ ше, — плагіату, помилок, спотворень і пере$ кручень. В. Жадьку ніхто не давав права пе$ редруковувати слово в слово у своїй книжці чиїсь довідки, статті, відкидаючи авторів, навіть не згадуючи їх. Джерело він називає, а авторів — ні. На титулі книжки 26 кеглем виведено прізвище автора — Віктор Жадько. Маємо справу із справжнісіньким плагіатом, але зі своєрідним підходом. Шкоди завдано і моральної, і фактичної. Адже дане видання “Рекомендовано до друку вченою радою Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (прото$ кол №12 від 29.5.2008)” та “Рекомендовано до друку Міністерством освіти і науки Укра$ їни як навчальний посібник для студентів ви$ щих навчальних закладів і шкіл та ліцеїв згід$ но з листом за №1.4/18$Г$2648 від 10.12.2008 р.” Автору-упоряднику не було ко$ му вказати на помилки і енциклопедію поспі$ хом рекомендували. Коли ж тільки нас троє краєзнавців із Чер$ кащини глянули по своїх районах, то знайшли аж занадто помилок, перекручень, а в мораль$ ному плані — безсоромних крадіжок. А тепер ще й хочуть, щоб учні та студенти на цьому вчилися. Ми в листі написали В. Жадьку про такий підхід і масові помилки. У відповідь от$ римали образливі листи за те, що вказують на “блохи”, нас обізвано дослідниками “місцевого розливу”. Помилки вважає ледь не закономір$ ністю, бо вони, мовляв, є у Похилевича, Тронь$ ка, багатьох енциклопедіях, краєзнавчих дос$ лідженнях. Думалося надіслати рецензію у “Слово Просвіти”, але таки направили у г-ти “День”, “Українську літературну газету”, щоб були не тільки схвальні статті, а й кри$ тичний погляд. Вони її не опублікували, але В. Жадька з нею ознайомили. Ми зрозуміли, що там затіяно гру в одні ворота. Від авантюр$ ного В. Жадька не забарилися образливі листи до В. Хоменка, О. Шатайла із відповідними “ярликами”, з рекомендаціями “своє стука$ чество” надсилати в різні інстанції, зокрема й у “Слово Просвіти”. Сам же організував вис$ туп І. Дзюби. Перші відгуки на “Черкащину” були на$ писані авторами “під копірку” — про це йдеться в нашій рецензії. Прикро за шанова$ ного Івана Михайловича Дзюбу, що він під$ дався на умовляння В. Жадька і майже під його диктовку написав лист на захист. Спо$ чатку йдуть міркування про загальну істо$ рію Черкащини, працю В. Жадька, але вже із першого абзацу ІІІ колонки публікації і до кінця читаємо ті слова й “визначення”, що у листах В. Жадька до нас. Не думаємо, що в науковому лексиконі академіка І. Дзюби, людини делікатної й аргументованої з опо$ нентами, є слова “так звані “знавці крає$ знавчої справи” особливо місцевого розливу” (зразок провладної лайки — “так звані де$ мократи”), “інших “блох” накопирсають”, навіть із нашої статті В. Жадько повністю переносить прикінцеві слова “Помічені по$ милки”, згадуваних вже Похилевича і Тронь$ ка. В. Жадько захищав свої помилки, бо во$ ни, мовляв, є в багатьох виданнях та звину$ вачував у них чиновників, краєзнавців. Це ж саме повторює й академік І. Дзюба. Очевид$ но, що в Інституті енциклопедичних дослід$ жень НАН України І. Дзюба не націлював своїх співробітників робити помилки в ен$ циклопедичних виданнях. Цінність енцикло$ педії в істинності та безпомилковості. По$ милки не виправдовують, їх не допускають, а коли трапляються, то виправляють. Ще зауважимо, краєзнавці є таки місце$ вими, бо вони вивчають місця рідного краю, а деякі столичні авантюрники тільки корис$ таються їхньою працею. Колега В. Жадька по університету ім. Драгоманова проф. Любов Мацько пише, що він “підготував енциклопедію самотужки”, ав І. Дзюби — “самотужки підняв… пласт” та в заголовку “одинак, який тягне плуга іс$ торії”. Отже, за змістом одне й те саме. Шановні, чи не заговорюємося ми? Чому ж (це стосується насамперед В. Жадька) при$ нижуємо працю сотень краєзнавців, дослід$ ників історії, отих — місцевих? Їх що — крім Жадька не було й нема? Виходить, що В. Жадько попереписував усе з видань краєзнав$ ців від Драбова й до Жашкова, а їх відкинув у “місцевий розлив”. Зневажив спочатку сам, а це ще й з допомогою славнозвісного академі$ ка. Для вивищення одного, виявляється, тре$ ба принизити багатьох. Може, тепер закри$ ємо Національну спілку краєзнавців, Інсти$ тути історії, регіональних досліджень НАН України, бо є в нас “одинак”, який тягне сво$ го плуга по чужій ниві!? Не збіднюймося і не принижуймося!
І нарешті — рецензент з університету ім. Драгоманова декан факультету А. Висоцький пропонує “Черкащину” В. Жадька на Шев$ ченківську премію, а І. Дзюба — на Державну премію України в галузі науки й техніки. Ру$ ка В. Жадька, людини жадібної до слави і не$ терпимої до критики, впізнається в авторах різних публікацій. Якісь там приязні стосунки між акаде$ міком І. Дзюбою та “автором-упорядни$ ком” В. Жадьком є, бо він його у публікації називає тільки по імені — Віктором. На$ віть відгороджує від критики: “Вікторові я б не радив на цей лемент звертати увагу”. Виходить, що помилки — закономірність, а критика — це лемент. (Вітька не чіпати!) Не думаємо, щоб шановний критик так висловлювався. Одначе хочеться зауважи$ ти, а як же з отим основоположним: істи$ на понад усе!? Будь-яка енциклопедія — це насамперед точність, об’єктивність, іс$ тинність. Мабуть, тепер В. Жадьку після такої поради й підтримки можна і надалі скановувати кимось досліджене, компілю$ вати, займатися плагіатом, робити масу зумисних і ненавмисних помилок. Плуг у ньо$ го вже налаштований! Тому ж таки В. Жадьку хочеться сказа$ ти, щоб понизив свої амбіції “всезнаючого краєзнавця”, визнати помилки, а не переки$ дати їх на обласних і районних чиновників та краєзнавців “місцевого розливу”, не організо$ вувати відгуки на свою підтримку, не шука$ ти прибічників серед київських знавців, які не знають детальної історії Черкащини, та не обкладатися їхніми похвальними словами як захисною огорожею. Надсилаємо Вам, Любове Василівно, нашу рецензію, якою ж є насправді “Віктор Жадь$ ко.Черкащина. Універсальна енциклопедія” З незмінною повагою Вадим Мицик, Володимир Хоменко, Олег Шатайло 6.04. 2011 р.”
Рецензія за підписом трьох краєзнавців була нещодавно надрукована в “Літературній Україні”. Після вище поданого листа до редакції І. М. Дзюби від 18.05.2011 р., мені, як і будь-якому головному редакторові, якого ввели в оману, залишається тільки вибачитися за публікацію недостовірного матеріалу, авторство якого заперечується людиною, чиє прізвище використане. Згідно Закону “Про авторське право” потерпілі можуть звернутися до суду. Редакція приносить свої вибачення читачам газети і віднині друкуватиме лише ті матеріали, які засвідчені підписом, паспортними даними та ідентифікаційним номером автора.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
