Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт калейдоскоп · “Подолаємо тяжкі випробування, що випали на долю нашого народу, через плекання духовної сили народу, пробудження історичної пам’яті…” · с. 15сторінка оригіналу ↗

У ГАРМОНІЇ ЖІНОЧИХ ДОЛЬ

Слово Просвіти, №21 за 2011 рік

Лідія ЖЕЛЄЗНА, м. Новодністровськ Як давній сніг — на скронях сивина, А в серці — буревій, а на душі — весна. Я розкошую у раю земнім, Коли зустрінусь з поглядом твоїм… Кохання — наче мольберт, на строкатій палітрі якого є всенькі відтінки почуттів: від первинних чистих тонів до змішаних контраст них. Жінка ж — наче пензель, що вбирає у себе безмежну барвисту гаму кольорів: від яскравих сонце сяйних до стриманих брунатних. А письменник, наче художник, змішує на своєму мольберті усю палітру тональності почуттів, пишучи пензлем на білому полотні картину людських доль. Таким, без перебільшення, художником людських характерів і життєвих драм можна назвати Івана Семеновича Нагірняка, творчості якого було присвячено літературний вечір в інтерпретації учасниць новодністровського жіночого клубу “Гармонія”. Любов і жінка є одними із провідних тем у Нагірняковому доробку творів, і напередодні довгоочікуваного весняного тепла саме вони спонукали жіноцтво клубу взяти ці одвічні сюжети за першооснову своїх святкових гостин. Не дивно, що почесне право відкрити цей літературний вечір дісталося першій леді Новодністровська — невтомній і завжди енергійній Галині Олександрівні Разгонюк. У затишному вузькому колі шанувальників творчості Івана Семеновича і розпочалася містерія діалогу Любові й Жінки, що її творили учасниці “Гармонії” спільно із подружжям Нагірняків. Раїса Рид ванська, співведуча літературних вечорів, запросила цю гарну пару до мікрофона, аби вони повідали глядачам свою історію кохання і, можливо, поділилися рецептом міцної сім’ї. Подолавши хвилювання і сором’язливість перед аудиторією у перші хвилини такої досить інтимної теми, Іван Семенович та Євгенія Семенівна вже за якийсь час навперебій розповідали, як вперше іще дітьми познайомилися за шкільною партою, як вперше зародилися оті незрозумілі юнацькі почування один до одного, і в не квапливу розмову про буденність життя впліталися поетичні рядки автора, котрі, здавалося, наче павутинки, снували візерунки жіночих доль Нагірнякових героїнь. Все пізнається в порівнянні: Багатство й злидні, відстань, глибина. Лише любов не підлягає порівнянню — Вона ж бо є, або її нема. Приємними несподіванками (і для самого автора зокрема) були одразу три мистецькі прем’єри вечора: пісня на слова І. Нагірняка та музику Г. Мельник “І гріють душу мамині слова” у виконанні тріо музичної школи Олени Крайчак, Катерини Гевак та Олесі Рукавиці; розгорнутий аналітичний екскурс Інни Гончар у світ життєвих драм новелістичних героїнь Івана Семеновича та прем’єра її вірша “Жіноча доля”, який, власне, сконцентрував у собі весь біль і розпач “Докіїної долі”, “Затемнення серця”, “Весілля без нареченого”, “Пропитої вроди”… А завершальним сюрпризом творчого перформансу була вистава за новелою І. Нагірняка “Анатомія любові” в аматорському виконанні учасниць жіночого клубу “Гармонія”. Сам автор зізнався, що від початку і до кінця літературний вечір став для нього справжнім відкриттям, і насамперед велика заслуга Галини Олександрівни — ідейного натхненника проекту “Любов і жінка у творчості Івана Нагірняка”. Продуманий сценарій, вибір поезії, музичні номери, організаційні моменти (чого тільки варто зібрати усіх учасників на репетицію, коли у кожного свої клопоти і домашні справи!) — все було органічним і гармонійним. І вкотре переконуюся: все, за що береться ця смілива жінка, в результаті отримує своє високе поцінування.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин