Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Чи ж дослухаються нині до зову його нащадки, що покірно орють національну ниву по обидва береги сивого Дніпра”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Доторк до духу Кобзаря

Слово Просвіти, №21 за 2012 рік

Цього дня, 22 травня, весь християнський світ відзначає велике релігійне свято — перенесення мощей (рятували їх від озвірілого турецького халіфа) святителя Миколая з Мир Лікійських до Бар. А український, крім цього — перевезення праху нашого Апостола правди і свободи — Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. Тож цього дня у Києві, в церкві Різдва Христового, вже традиційно, за участю представників Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, активістів національно-демократичних партій, всього кількох народних депутатів України, відбувся поминальний молебень із ушануванням Кобзаря. Відправу проводили отці Української Православної Церкви Київського патріархату. По закінченні літургії учасники попрямували до Шевченкового парку. Після покладання вінків і квітів до підніжжя пам’ятника Кобзарю відбувся урочистий мітинг. Промови представників громадськості (просвітян, членів Української народної партії, Конгресу українських націоналістів, Спілки офіцерів України тощо) були сповнені стурбованості через наростання антиукраїнських настроїв у державі й прагнення “догукатися” словами Тараса не лише до народу, а й до Печерських пагорбів: за день під куполом Верховної Ради України купка парламентської більшості (Партія регіонів + Компартія України + Народна партія Литвина) голосуватиме за законопроект про введення їхньою волею в незалежній Україні другої державної мови — державної мови північного сусіда. Співзасновники Громадського руху “Українська патріотична альтернатива” (“УПА”), що представляють найактивнішу частину патріотичних сил, справедливо заявили, що над Україною нависла загроза втрати державності. Але нині, коли при владі антиукраїнські сили, здобути перемогу, як на Референдумі 1991-го і на Майдані 2004-го, буде нелегко. І головною загрозою залишаються не провокації правлячої купки, підтримуваної не лише ззовні, а національний розбрат, проти якого виступав, благав, молив Тарас Шевченко. Чи ж дослухаються нині до зову його нащадки, що покірно орють національну ниву по обидва береги сивого Дніпра? Бо просто сподіватися на чудотворне зцілення душ зневірених й оспалих лише від доторку до мощей Святого Миколая чи духу Кобзаря сьогодні надто мало. Вл. інф. Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин