Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слідами наших виступів · “Іван Драч, як і його земляки, все життя обробляє свій город”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Корінь і крила Івана Драча

Слово Просвіти, №21 за 2012 рік

У числі 18 тижневика ми надрукували добірку віршів відомого поета і почули багато відгуків — хороших і... різних. Питали нас наші читачі й таке: який він сьогодні, Іван Драч? Читайте, дізнаєтесь. Іван Драч — Герой України, має багато державних нагород, був головою НРУ, Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції, нині очолює Товариство “Україна-світ”. Відомий у багатьох іпостасях. Колись, як він уже був депутатом ВР України, лауреатом багатьох літературних премій, побачивши у мене в руках його книжку, одна жінка запитала: “А що, Драч іще й вірші писав?” Насправді хоч ким би він був, лишався насамперед поетом. Дискутують, був він конформістом чи нонконформістом, зраджував комусь чи ні — адже нібито добре почувається за будь-якої влади. Одне беззаперечно: він ніколи не зраджував рідним Теліженцям, де його корені, і своїй крилатій музі. У 1960-ті бурхливо увірвався в поезію, вражаючи всіх неординарними, епатажними, часто фантасмагоричними образами, підносячи своїх односельців, простих селян-трудівників чи митців до космічного рівня: А на пружинистій шворці, звішені за манжети, // Пришпилені гострими зорями, в небо ішли штани (“Балада про випрані штани”). Директор ВЦ “Просвіта” Василь Клічак згадує: “Коли в студентські роки ми читали поему Івана Драча “Ніж у сонці”, я замислився, що може означати вислів “Українські коні над Парижем”. Згодом цей образ пояснив кінорежисер Юрій Іллєнко. Виявляється, фільм Параджанова “Тіні забутих предків” французи назвали по-своєму. Він ішов у паризьких кінотеатрах із шаленим успіхом, там люди з вечора займали черги за квитками. Тоді письменниця Маріетта Шагінян писала репортажі в “Известия”, зокрема й те, що фільм українських кінематографістів “Огненные кони” надзвичайно популярний. У Москві дивувалися: чого це український фільм має такий успіх, та ще й — у Франції, в Парижі. Тоді я зрозумів цю метафору Івана Драча”. До речі, один із розділів поеми “Ніж у сонці” присвячений майстрові народної творчості Залізняку, який із глини витворював чудових коней. Роботи українських майстрів також підкорюють світ дивовижним мистецтвом. Тому цей образ багатозначний. Німецька книжка Драча такі називалася: “Ukrainische Pferde über Paris”. Можливо, в цій метафорі і його крилатий кінь… Поет Микола Воробйов свого часу так висловився про вплив цього видатного шістдесятника, який розбудив багатьох: “Зовсім розламати будинок йому не вдалося. Але й те добре, що діти можуть пробігати діркою, котра лишилась відтоді, коли він був молодим”. Нині Іван Драч, як і в юності, ламає усталені канони, осідлавши крилату музу, і не забуває науки, яку отримав у Теліженцях. Колись у своїх дивовижних баладах захоплено повідав про життєву мудрість земляків, їхні високі моральні цінності, зокрема баби Корупчихи у “Баладі про вузлики”: Була колись у мене баба Корупчиха, // Мені і досі її руки світять. // Була баба Корупчиха темна, неграмотна, // Мені і досі її руки світять. // Хто був голодний, — приходив до Корупчихи — // Вона кожного вузликом наділяла… // А сховали її у позиченій хустці, // Бо свої вона у вузлики пов’язала. У вірші “Нотація самому собі” з нової збірки “Сивим конем” поет ніби згадує цю науку: Коли тобі дуже гірко // Кому ще гіркіше знайди // Тільки вдивляйся зірко // До стражденного підійди // Скажи йому слово ласкаве // Хоч біль тобі дух забива // Спитай його: “Як твої справи // Мудра моя голова? І робить висновок: Головне ти його збадьорив // А вже певно збадьорив себе… У поезії “Сни матері у місті” писав: Я бачу матір, як з кімнати // Вона проходить на балкон // І нумо жати та сапати… // Йде місяць-сапка в її сон. // Всі обсапає тротуари, // Усі асфальти, всі мости, // Обгортує всі снива й чари // Від темноти до ясноти. // Щоб все росло, що народилось, // Щоб все незрощене зросло… // І навіть тоді, коли Втирає внучці ніжні соплі, Таж туга висне, мов мана, // Вже й я стою, мов корч картоплі, // І обгорта мене вона… І в найновішій збірці поет так само гостро відчуває турботи односельців, які так і не діждалися “покращення життя вже сьогодні”, їхню любов до землі: Баба з дідом повзуть на город // Переможці війни світової // Український городній народ // По-пластунськи повзуть наші вої // Костилі біля призьби лежать // Босі ноги своє одходили // По-пластунськи вперед в сіножать // Пруть старі із останньої сили // Дзот останній городній їх дот // Літо літуй зиму зимувати // На пирій блекоту на осот // Серце рвуть як чеку із гранати… Іван Драч, як і його земляки, все життя обробляє свій город, хоч би як тяжко доводилося. І все ж, підіймається в небо, розпростерши крила, які йому подарувала доля. Про його мандрівки в українське зарубіжжя наша розмова. — Іване Федоровичу, де найкраще жити зарубіжним українцям? — Напевно, в Канаді. Їх там багато, понад мільйон, велика українська громада. Кількість земляків також впливає на якість життя. У США, можливо, українців ще більше, але вони розкидані по території. У Канаді ж сконцентрованіші. Нещодавно, у грудні, був у США на запрошення американсько-української Фундації “Україна-США” на відзначення 20-ліття Незалежності. Вручили мені приз за участь у проведенні референдуму 20 років тому. Цю Фундацію очолює Надія МакКонел. Вдалося побувати в двох музеях: Едгара Аллана По і Волта Вітмена. Зустрічі зі мною були у Нью- Йорку, Філадельфії й Вашингтоні. Там також був мер Києва Попов. Українці, на жаль, там досі не мають спільної думки. Ці люди, з якими я зустрічався, більше прихильні до мельниківців. А бандерівці, зокрема Аскольд Лозинський, закликали не йти на зустріч із Драчем. Але кому цікаво, той прийшов. Я в Нью-Йорку радий був бачити Євгена Стахова, останнього молодогвардійця, як про нього писали. Була доктор філософських наук, громадська діячка Марта Богачевська і Ростислав Хом’як, пропагандист Липинського старенький Пеленський, Ганна Бойчук-Щепко, дочка видатного художника, монументаліста Михайла Бойчука та інші. Бібліотекар, літературознавець, журналіст Михайло Штогрин запросив на зустріч в університеті Урбана Шампень штату Іллінойс. У цьому українському центрі часто проводять зустрічі з українцями. — Нещодавно були в Румунії, які враження від поїздки? — Так, у шевченківські дні був у Південній Буковині. Там дуже привітні Генеральний консул України в Сучаві Василь Боєчко з дружиною Надією. Ми були на шевченківському святі, зустрічалися з українцями. Село зветься Негостина. Я сказав: коли нас так гостинно приймають у Негостині, де б це знайти Гостину, щоб подивитися, як там може бути. Невже ще краще? Мені надзвичайно подобається архітектура буковинських румунських храмів. Нагадує нашу Буковину. Адже в Україні лише третина Буковини, дві третини в Румунії. Хотілося, щоб наше українське православ’я було на такому рівні, як там. Це щось надзвичайне, дуже близьке, домашнє. Я закоханий у румунське православ’я. Ті храми мають особливу архітектуру. Їхні написи, мозаїки, фрески, оздоблення незвичні для нас. У нас оздоблення всередині, а в них зовні, храми надзвичайно красиві. Румунам пощастило, вони нарешті об’єднані навколо однієї Церкви, в одній державі, їх НАТО захопило, обняло, вкладає туди великі гроші. 1763 року поблизу Драгомирни в Буковині знайшов пристанище в монастирі Святого духа Паїсій Величковський (1722—1794). Це відомий український православний святий, старець, аскет. Переклав із грецької церковнослов’янською книжку “Добротолюбіє”, яка стала найулюбленішим духовним читанням серед ченців і мирян. У той час він мав великий вплив на православ’я в багатьох країнах, зокрема на творення Оптиної пустині, на формування інституту старчиків. Свого часу старчиками були Лев Толстой, Федір Достоєвський, Григорій Сковорода. Це був інститут так би мовити “старійшин”, які вчили людей. Цей вплив зберігається й досі. Рівень життя у румунських містах вищий, ніж у нас, а у віддалених селах навіть нижчий, ніж у наших гуцулів. У дельті Дунаю також мешкає частина українців. Наприклад, біля Галаца (давня

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин