Арт-калейдоскоп · “Музика землі несе в собі глибинний духовний пласт тисячоліть”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Правічний голос землі Дитячий гімн України
Слово Просвіти, №21 за 2012 рік
У багатьох міфологіях ідеться про те, що Бог створив людину з глини. І недарма. Глина має не тільки чудодійну силу й неймовірні властивості, а й неповторне звучання. Це ніби живий організм, який справді має душу, це — музика землі. Ось візьміть у руки глиняну окарину (зозулицю)… Відразу відчуваєте мову давнього музичного інструмента, таїну часів Трипілля і дихання землі. Про це — в Центрі української культури та мистецтва на виставці “Музика Землі”. Тут переконуєшся, що музика глини має не просто дивовижні тембральні відтінки, а й несе в собі глибинний духовний пласт тисячоліть. Ось колекція керамічних музичних інструментів із багатьох країн світу. І всі вони втілені в українській опішнянській глині. Створили цю колекцію Юрій Мирко, Дмитро Білокінь та Сергій Казьмін.
Уляна ВОЛІКОВСЬКА Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА
За словами генерального директора Центру Світлани Долеско, виставка викликала неабиякий резонанс серед відвідувачів, особливо зацікавилася молодь та іноземні гості. А все почалося випадково. Юрій Мирко відвідав виставку кераміки, де його увагу привернули світлини різноманітної глини у природному стані. Вона видалася йому красивішою, досконалішою за самі керамічні вироби, що були на виставці. Майстер замислився над тим, що ми поверхово використовуємо ресурси, даровані нам землею. Відтоді Юрій почав досліджувати глину. Згодом до нього приєдналися однодумці Дмитро Білокінь та Сергій Казьмін, яких цікавила музика та керамічні музичні інструменти. Так виникла спільна ідея поєднати звуки землі й повітря. Розпочалася архівна робота. Майстри шукали вже відомі музичні інструменти різних культур, досліджували інструменти з глини, а найцікавіше — створювали власні. Тож на виставці кожен експонат — своєрідна авторська робота. Під час відкриття вони організували імпровізований концерт на оригінальних інструментах, серед них — утар, шивайя, маракаси, діджеріду тощо. Діджеріду — духовий інструмент аборигенів Австралії, який має дуже широкий тембральний діапазон. Він був популярний у 80-х роках ХХ століття у шаманів. Завдяки цьому інструменту людина входила в транс. Використовують його у духовних школах, щоб досягнути досконалості, злитися з природою, для
Олег ТКАЧЕНКО, голова оргкомітету фестивалю, голова Запорізького облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
На березі Дніпра та Конки, славнозвісного козацького “Великого лугу”, село Скельки Василівського району Запорізької області зустрічало гостей та учасників другого обласного фестивалю сільських дитячих хорових колективів “Співочий Степ” (організатори і засновники — Запорізьке обласне об’єднання “Просвіта” імені Тараса Шевченка). Різноманіття пісень приємно тривожило душу слухачів. Кожен хоровий колектив доводив свою неповторність і майстерність. І лунала щира пісня над Дніпром. Кваліфіковане журі було прискіпливе і врешті-решт визначилося з переможцями. Диплом за участь у фестивалі отримали: дитячий хоровий колектив “Єдина родина” с. Новомиколаївка, школа-інтернат (33 учасники), художній керівник Віктор Іванович Остапенко; дитячий хор української пісні “Джерело” комунального закладу “Верхньотерсянський медитації. Діджеріду схожий на сопілку, його створили як прототип містичної райдужної змії. Є тут і класичний китайський інструмент сюнь (сюань), йому понад 7 тисяч років. За легендою, винайдений він дивним способом із давньої метальної мисливської зброї. Під час полювання давні люди обв’язували мотузкою камінь або шматок глини і кидали його на здобич. Коли камінь летів, то видавав свистячий звук. Людина здогадалася зробити отвори різного розміру, щоб отримати різне звучання. Найстаріший інструмент колекції — гатам. Він нагадує горщик для води. Його використовують як барабан. Важливу роль відіграють мотузяні підставки-круги під глиняними горщиками, які регулюють звук. Тож якщо під керамічний інструмент покласти таку підставку, звук буде дзвінкішим і виразнішим. Уду — це африканський глиняний барабан-горщик, який видає низький протяжний звук. За віруваннями африканців, це мова предків. Також представлена окарина — музичний інструмент, притаманний багатьом культурам, зокрема й українській. Окарина в перекладі означає “гусеня”, бо форма інструмента нагадує голову гусеняти. У глибоку давнину зозулиця використовувалася для поганських обрядів і свят. До речі, у світі, зокрема в Італії, Австрії, США, традиційно відбуваються фестивалі, присвячені окарині. Загалом на виставці понад 50 найрізноманітніших модифікацій інструментів. На жаль, типово українських тут немає. Але хлопцям запропонували створити колекцію суто українських музичних інструментів, тож наступна колекція вражатиме.
відвіданням усесвітньо відомої скіфської могили “Курган Солоха” та “Мамай Сурка”. Друге місце виборов хоровий колектив учнів 5—8 класів Азовської ЗОШ І— ІІІ ст. Якимівського району (38 учасників) художній керівник Анатолій Семенович Янєв, нагороджений екскурсійною поїздкою на Кам’яну Могилу, що під Мелітополем. Володар першого місця — “Санджанці” Фруктовської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, зведений хор Фруктовської сільської ради (Фруктовська та Долинська школи), художній керівник Марина Аркадіївна Петрова, Тетяна Фокарді, які отримали головний приз фестивалю — екскурсійну поїздку на острів Хортицю. Учасники та гості фестивалю посмакували козацьким кулішем і насолодилися показовим виступом гуртка бойового мистецтва школи “Спас”. Маленькі джури та козачата театралізовано, але по-дорослому вправно володіли козацькою шаблею, списом, щедро ділилися з присутніми своїми вміннями. Прикрашали фестиваль витвори майстрів декоративноужиткового мистецтва.
Леонід АНДРІЄВСЬКИЙ, директор видавництва “Криниця”, народний художник України, Шевченківський лауреат
Ювілейний творчий вечір Тетяни Майданович у київському Будинку письменників відкрився урочисто й святково. У виконанні молодшого хору “Зіронька”, яким керує Діана Жданова, прозвучала пісня “Країна Українія” із поетично-пісенної книги ювілярки “Калиновий птах” (2006), музику до якої написала композитор Людмила Левченко (Бутуханова). Ця пісня у виконанні учнів музичної школи №33 Солом’янського району міста Києва стала справжнім заспівом до всього поетичного вечора, якому Т. Майданович дала весняну назву “Повернення “Калинового птаха”. Читали і вірші з цієї книги: Богдан Миронов — учень 1-го класу школи №178, Юра Залужний — учень 2-го класу школи №57, К’яра Нестерак — учениця 2-го класу із Цюріха, Швейцарія, а учениці Київського гуманітарного ліцею Ольга Васюник і Маріам Галштян проінсценували діалог із поеми “Христос і Прометей”. Та найгарячіше слухацька зала все ж сприймала співаків із хорового відділення музичної школи №33, яким керує заслужений діяч культури України, відмінник освіти Ірина Петрівна Жданова, що разом із виступом старшого хору “Сузір’я”, яким диригувала особисто, підготувала ще ціле “сузір’я” солістів: від першокласниці Ірини Михайлової (пісня “День народження”), учениць Дінари Герейханової (пісня “Дівчинка і клен”), Діани Тихонюк (“Небеса над Києвом”) — до випускниць музшколи №33, вже студенток музичного училища Юлії Плаксюк (пісня “Калиновий птах”) та студентки музичної Академії Діани Жданової (“Пречиста Мати”). Майстерно й натхненно акомпанувала і юним співакам, і хоровим колективам Ольга Шевчук, багаторічний викладач 33-ї музшколи. Як видавець, я знаю, як складно в наш час змістовній українській книжці потрапити до свого зацікавленого читача, до батьків і дітей, які шукають таку літературу, до вчителів та учнів у місті і в селі, адже тут і фінансові, й організаційні перепони, зруйноване книгорозповсюдження, брак коштів на рекламні заходи тощо. Чудове виконання учнями музичної школи №33 пісень із книжки Т. Майданович “Калиновий птах” спонукало мене нарешті реалізувати давній намір — передати Всеукраїнському товариству “Просвіта” 500 примірників цієї книжки, яку випустило видавництво “Криниця”. Це не перша дитяча книжка Тетяни Майданович. У “Веселці” побачила світ її збірка поезій “Квітневий дощ” та казки у прозі “Калина цвіте пізно”. У своєму монографічному дослідженні про творчість Т. Майданович “Така буде нам Україна, які у нас будуть серця” (післямова до поеми “Христос і Прометей”, 1999), я зазначав, що вона “ніколи не писала на догоду часу чи залежно від політичних обставин, вона не йде за модою в поезії на хвилі екстравагантних образних і формальних сучасних пошуків”, що це справжній талант, “який істинно український, бо працює для духовного зростання України”. Я захоплювався створеним нею особливим поетичним стилем, який з’явився із глибин народної творчості, — її оригінальною світською духовною поезією, що як “свіча ласкава”, “жива роса”. Поетеса вміє якимось дивовижним чином піднести людську душу в небо і допомогти їй утриматись там, навіть якщо тема її твору офіційна, суха, важка. Нехай же її “Калиновий птах” на міцних крилах летить по Україні, щоб досягти найвіддаленіших куточків, найактивніших шанувальників патріотично-духовного українського слова і пісні.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
