“Україна мислиться як модерний проект, що може бути цікавим для вивчення і співпраці”. Суспільство 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗
Не лише для туристів
Слово Просвіти, №21 за 2013 рік
Ця трагедія трапилася в ніч із 3 на 4 липня 1941 року, через кілька днів після того, як нацистські війська увірвалися у Львів. Каральний загін СС заарештував й стратив групу провідних львівських науковців. Нині чесні й неупереджені історики України та Польщі спростували домисли про те, що до цієї каральної акції була нібито причетна Організація українських націоналістів — мовляв, таким чином помстилася львівській професурі за співпрацю зі сталінським режимом після приєднання Галичини до Радянської України у вересні 1939 року.
Ігор ГАЛУЩАК, м. Львів
Між тим страчені вчені були далекими від політики: науковці зі світовими іменами ще з австрійських часів займалися природничими науками, медициною, ветеринарією, викладаючи ці дисципліни польським і українським студентам. Були серед них і викладачі Львівської політехніки. Тому невипадково, що саме цей навчальний заклад узяв сьогодні на себе ініціативу з увічнення пам’яті про невинно убієнних. Поблизу Вулецьких пагорбів, де відбувалася страта, нині розташовані університетські гуртожитки й парк студентів. 2011 року, коли відзначали 70-річчя з часу цієї масакри, у парку постав величний пам’ятник жертвам нацистського режиму під девізом “Не убий!”. Його автор — польський професор Олександр Сліва. Виконання великого обсягу робіт у стислий термін, зокрема впорядкування території парку, стало можливим завдяки плідній спів праці мерій двох міст — Вроцлава та Львова, а також Львівської політехніки. Ще до відкриття пам’ятника виникла ідея: створити тут меморіальний комплекс. Згодом своєю ухвалою виконком Львівської міської ради затвердив містобудівні умови проектування та спорудження інформаційно-виставкового павільйону, які розробив інститут “Містопроект”. Але, як відомо, від ідеї до її реалізації чимала відстань. І знову ініціативу виявили львівські політехніки, насамперед — ректор університету професор Юрій Бобало та проректор з навчально-виробничої роботи Володимир Крайовський. Розпитуємо, як здійснюється проект меморіального комплексу. — Пане Володимире, наскільки близько Ви підійшли до практичного втілення цього задуму? — Уже розробили архітектурну, функціональну, містобудівну концепцію спорудження павільйону, оглядового майданчика, подальшого розвитку парку студентів. Левову частку коштів виділятиме польська сторона. Наш ректор мав зустрічі з мером Вроцлава та президентом PKO BANK POLSKI. Саме він виділить два мільйони злотих на будівництво павільйону, проте лише за однієї умови — не змінюватиметься музейне призначення цієї споруди, але то само собою зрозуміло. А мерія Вроцлава виділяє 100 тисяч злотих для облаштування експозиції музею. Певне фінансування буде і з боку Львівської міської ради.
Виконуватиме ж основні роботи, які на спорудженні пам’ятника, польська фірма ABM WSHUD. — Не секрет, що наші музеї відвідує порівняно небагато людей. Чи не буде в майбутньому доволі велике приміщення стояти пусткою? — Приміщення площею 230 квадратних метрів буде багатофункціональним. Крім стаціонарного виставкового залу, тут розмістяться зал змінних експозицій, конференц-зал, фільмотека, приміщення для організації студентського академічного душпастирства, магазини сувенірів, квітів, книг тощо.
— Яким буде змістове наповнення музею і хто ним опікуватиметься? — Добором історико-архівних та інших матеріалів керуватиме опікунська рада у складі чотирьох осіб (по двоє від української і польської сторін). Експозиція розповідатиме не лише про постаті страчених професорів та про обстави-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
