3 “Події у церковному житті України — відображення агресивного наступу так званого “руського міра”. · Читацьке віче · с. 3сторінка оригіналу ↗
Храм під замком
Слово Просвіти, №21 за 2013 рік
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
Власне, квітневий конфлікт — наслідок протистояння, яке триває вже кілька років. Приміщення Свято-Володимирського храму — нове, зведене 2002 року на пожертви вірян. Основним благодійником став тодішній керівник “Укравтодору” Володимир Демішкан, який родом із цих країв. Держава мала б запитати у благодійника — звідки гроші? Адже “пожертви” у десятки чи й сотні разів перевищували офіційний заробіток благодійника. Але у нас так не прийнято, навпаки: маєш доступ до грошей — користуйся як зможеш і скільки зможеш. Благодійником (тільки в значно менших розмірах) також був і нинішній голова райдержадміністрації Олег Кожухар. Не надає справі ясності й те, що священика Іллю Совича настоятелем храму призначали в УПЦ МП. Пізніше він перейшов до Київського, але не витримав тиску і написав покаянного листа, а в роки президентства Ющенка знову перейшов із громадою до УПЦ КП. Якийсь час основний благодійник Володимир Демішкан (як повідомили місцеві ЗМІ — кум президента Віктора Януковича, який, як відомо, активний прихильник Московського Патріархату) ставився до цього спокійно. Але влітку минулого року нібито відбулися збори церковної громади, яка нібито постановила повернутися в УПЦ МП. Нібито, бо попри не одне судове засідання, де розглядався цей конфлікт, досі не зрозуміло, чи були насправді ті збори, а якщо були, чи правдиво на них ставили питання. Бо свідки дуже плуталися. До того ж, в облдержадміністрації єпископу Кіровоградському та Голованівському УПЦ КП Марку повідомили, що є заява про перехід цієї громади до Московського Патріархату ще до того, як одержали офіційні документи про це. Судді не звернули уваги на таку промовисту деталь, яка свідчить, що перехід цей був інспірований владою. Владика Марк в інтерв’ю одному із сайтів тоді сказав: — Ми розуміємо, з ким ведемо боротьбу, фактично з найвищою владою. Дуже сумно, бо якщо з Церквою так поводяться, то що говорити про звичайних громадян? Де вони можуть добитися правди? Я розумію суддів, у якій ситуації перебувають вони, в якій ситуації перебуває країна. Свої висновки судді читали з похиленими головами. Висновки ці абсурдні: громада як юридична особа вказує, що вона нікуди не переходила, суд вирішує — ви перейшли. Настоятель каже, що нічого не знає й нічого не підписував. Суд — заява прийшла від вашої організації. Громада говорить, що зборів не було, суд вирішує — ні, ви збиралися. Судове протистояння тривало далі. І Кіровоградський окружний, і Дніпропетровський апеляційний суди визнали перехід громади вірян у УПЦ МП законним. Як повідомив владика Марк, копію рішення апеляційного суду не могли отримати протягом місяця, хоч Законом передбачено тільки 20 днів на подання касації. Тепер подано позов на поновлення термінів, аби подати касацію у Вищий адміністративний суд. Ще не було винесено судового рішення щодо позову владики Марка до облдержадміністрації, яка змінила статут громади, що можна робити тільки з дозволу архієрея. Такого дозволу, ясна річ, ніхто не отримував. Але одного вечора до храму вдерлися молодики (близько 30 осіб), вигнали з приміщення священика і парафіян та оголосили, що вони будівельники, виконуватимуть ремонтні роботи. Зачинилися зсередини й нікого не впускали. Так тривало кілька днів, поки біля стін храму не зібралися віряни, мешканці містечка, активісти обласних організацій ВО “Свобода” і УДАРу, народний депутат Святослав Ханенко. Відбулося фактично силове протистояння, під час якого пролилася кров, двоє людей госпіталізовано. На підкріплення місцевої міліції прибув загін “Беркута”. Люди вимагали, аби прибульці покинули храм і там було відновлено богослужіння тієї громади, яка діяла і діє у містечку — УПЦ КП. Врешті “будівельників” із приміщення видворили, але храм опечатали, нібито до остаточного судового вирішення конфлікту. Тим часом у ЗМІ піднявся ґвалт із навішуванням відповідних ярликів про те, що активісти партій не мали права брати участь у цьому протистоянні. Можливо, й так. Але наша громада, яку буквально заливають інформацією про неканонічність інших церков, крім УПЦ МП, часто не має моральної сили протистояти цьому навальному наступу. Адже правдиву історію Української Церкви знають мало людей, інформація про це блокується, а тих, хто осягнув непрості реалії минулого, поспішають назвати фашистами. Додайте сюди ще й загальне гаряче емоційне тло, коли недалеко і до образливого слова, і до бійки. Але ж фактично громади Московського Патріархату у Новоархангельську не існує. Як повідомив владика Марк, віряни збиралися біля свого храму і на Вербну неділю, і на Великодню літургію та служби. Усі, у кого була потреба, приходили на ці зібрання, інших у містечку не було. Отож треба, аби влада схаменулася: повернула громаді храм і відновила її юридичний статус. Віряни Новоархангельська (хоч і мають невелику надію) направили відповідне звернення до президента, під ним — півтори тисячі підписів. Тим часом, як повідомив владика Марк, під час провідного тижня у Голованівському районі просто на цвинтарі священик УПЦ МП накинувся з кулаками на священика УПЦ КП. Чи приносить таке протистояння користь загальній справі православ’я і зміцненню духовності? Храм досі на замку. Але яку проблему цим вирішено і для чого? Коли її вирішать реально? І не лише з храмом у Новоархангельську, а з тим, щоб усе українське на своїй землі почувалось безпечно і впевнено?
Фурман і Людмила Гребенюк, голова і секретар Дніпропетровської обласної організації Конгресу Українських Націоналістів. Вічна пам’ять Василеві Макуху!
Події навколо Свято-Володимирського храму, що в Новоархангельську Кіровоградської області, з його рейдерським захопленням, протистоянням вірян і “Беркута”, коли пролилася кров, невирішення конфлікту попри завіряння влади про бажання цивілізованого виходу з ситуації, набули широкого розголосу. Вони певною мірою відображають загальну тенденцію у церковному житті України, як і в усіх інших сферах — агресивний наступ так званого “руського міра”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
