Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “Під визначальним впливом “Просвіти” розвивалися і сільські церкви, і школа”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Дацюки із Жидичина Стійкість в українському дусі, виплекана «Просвітою»

Слово Просвіти, №21 за 2014 рік

Минуло сорок днів, відколи передвеликоднього тижня 2014 року в селі Жидичин рідні, друзі, побратими провели в останню путь одного з відомих на Волині ветеранів УПА – бандерівця Лаврентія Яковича Дацюка, який отримав бойовий гарт у 15-річному віці при героїчній Колківській народній республіці. Свій вибір зробив свідомо, вірно тримався сформованих у юному віці переконань і по шестирічній гулагівській каторзі та відзначався активною патріотичною позицією до останніх днів життя. Його доля багата на знакові зустрічі: був знайомий із Романом Шухевичем, Климом Савуром, Олексієм Брисем… В інтерв’ю на запитання звідки у нього така любов до України, — відповідав лаконічно: “У нашому селі була сильна “Просвіта”. З огляду на постмайданівські процеси, на сучасні драматичні реалії актуальною є потреба спонукати читача до осмислення політичної біографії цієї неординарної особистості як своєрідного уроку національної гідності й честі. Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений учитель України, член ради Волинської обласної “Просвіти”, лауреат премії ім. Б. Грінченка На повстанське майбутнє вплинула родина і… вулиця Про родину хліборобську, набожну, національно свідому дещо згодом. А наразі — про його рідну вулицю, яку іменують у селі своєрідно: “На Ямках” (всупереч офіційній назві імені Щорса), а відповідно автобусна зупинка при ній озвучується як “Ямки”. Донедавна тут часто заходив до автобуса і виходив із нього, спираючись на два ціпки, він — зодягнений в упівський однострій і вишиванку сивий чоловік, який мав псевдо Євген, взяте на честь Коновальця в часи свого далекого оунівського підпілля, а в миру званий Лавриком Купріянцевим. Ступав важко, східці долав у крайньому напруженні й категорично відмовлявся від будь-чиєї спроби підтримати. Водії терпляче вичікували, доки ця дія завершиться, а бувало і жартували доброзичливо, попереджуючи присутніх у салоні: “Зараз має бути повстанська зупинка “Ямки”. До-о-о-вга повстанська зупинка. Не нервуйте”. Коли ж іноді злітало з уст у когось із нетерплячих дачників сердите “привык упрямый дед от нечего делать бесплатно кататься и не стыдится всех задерживать”, у відповідь хтось обов’язково ставив кривдника на місце. А їздив той “упертий дід”, долаючи неміч із неймовірними зусиллями, не тільки на всілякі політичні дійства, а й обов’язково на церемонії покладання квітів до пам’ятників Шевченку та Лесі Українці, на вистави в театрі та на концерти українських виконавців. Обов’язково бував на славнозвісному “Бандерштаті”, де своїми розповідями окрилював майбутніх героїв Небесної Сотні. Устиг перед важкою операцією геть знесилений хворобою постояти на Євромайданах в обласному та районному центрах. Не бути там він не міг — так був вихований, і вся його вулиця це добре знала. Тут, як згадує сусід і ровесник Всеволод Настенко у своєму нарисі “Минуле і сучасне Жидичина” (Луцьк—2004, видавництво “Волинська обласна друкарня”), улюбленою грою 10-річних дітей була “маршировка” з піснею на вустах: “Ми гайдамаки, всі ми однакі, всі ми ненавидим пута і ярма”. Малий Лаврик знав напам’ять багато уривків з реперту- Л. Дацюк 2013 р., жовтень Л. Дацюк після ув’язнення в 1955 році. Приїхав до родини на заслання на Хабаровщину ару “просвітян”, аматорів сцени. Такі жили в кожнім обійсті, а репетиції відбувалися найчастіше в хаті Дацюків, де вуличній малечі дозволяли бути в ролі публіки. Так до нього прийшов Шевченко зі своїми текстами “Розритої могили”, “Наймички”, “Назара Стодолі”, Іван Котляревський, Борис Грінченко, Іван Карпенко-Карий. Зіспівки вишколеного під орудою псаломщика, колишнього командира 30 стрілецького куреня армії УНР Василя Бабіченка, просвітянського хору в теплі вечори відбувалися не раз під відкритим небом. Діяла і спеціальна заохочувальна тактика до участі в дитячому хорі — за певні успіхи нагороджували солодкими призами. Так само долучали дітей до користування солідним фондом просвітянської бібліотеки, що налічував понад півтори тисячі художніх видань визначних письменників, які розробляли українську історичну тематику: А. Кащенка, А. Чайковського, Б. Лепкого, М. Старицького і, звичайно ж, Великого Кобзаря. Під визначальним впливом “Просвіти” розвивалися і сільська церква, і школа, в якій кмітливий хлопчина був серед найкращих учнів. Просвітянський актив домігся майже неможливого: усе навчання в шестирічці велося українською мовою, а польську викладали як предмет. Шкільний день розпочинався з молитов, а закінчувався виконанням гімну “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”. Учні слухали реферати, з якими у місцевій “Просвіті” виступали відомі громадські діячі-інтелектуали — Модест Левицький, Іван Власовський, викладач Луцької української гімназії (ЛУГ) та голова Луцької повітової “Просвіти”, депутат Луцького соймику, концесіонер названої гімназії Євген Петриківський. У середині 30-х років доросла ямчанська молодь увійшла в оунівське підпілля: банде- Лаврентій Дацюк — студент ІІ курсу Луцької гімназії рівське і мельниківське. Про участь у боротьбі за Україну свідчать долі сусідів Дацюків: жорстоких переслідувань зазнав від польської, а потім радянської влади П. Й. Настенко — засновник і керівник драмгуртка при “Просвіті”, його розстріляли у Луцькій тюрмі, Іван Шеметило, загинули в УПА Дмитро Малаховський і Петро Солтис, а їхні родини депортували в Сибір. Великим потрясінням для 13- річного підлітка стала розправа енкавеесівців над підпільниками у селі Вишкові (всього за 2 км від означеної вулиці) 22 травня 1941 року, де загинули односельці Люба Бахів, Петро Петрук, Григорій Пасічник, теж вишколені “Просвітою”. Коли добре знайома красуня Люба вийшла з воріт підпаленої клуні на заклик здатися, але тільки для того, щоб вигукнути “Слава Україні” і кинутися назад у полум’я, викликала в юній душі німу клятву обов’язково взяти до рук зброю, аби боротися з окупантами. І у висліді — за підтримки дядька-підпільника — перебування у складі охорони у героїчних Колках 1943 року, куди потрапив при переправі амуніції поромом через Стир. (Для не зовсім обізнаних — довідка: Колківська республіка — повстанська республіка площею приблизно 2,5 тисячі км2, що утворилася у квітні 1943 р. на визволеній загонами від нацистів території Генеральної округи Волинь-Поділля в районі, який охоплював населені пункти теперішніх Маневицько- Сім’я Дацюків на засланні у Хабаровському краї 1953 р. У центрі батьки з онучкою Ангелкою. Стоять — дочки Софія, Ганна, Неоніла

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин