Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Наші попередники зуміли донести до нас незайманою цю невимовну красу, що одухотворює і возвеличує людські душі”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Шевченкознавцю Зінаїді Тарахан*Березі — 75

Слово Просвіти, №21 за 2014 рік

22 травня Тарасова гора зустрічала гостей, які прибули звідусіль вшанувати пам’ять Тараса Шевченка у день його навічного повернення в Україну. Численні мистецькі колективи, науковці, громадські діячі, представники всіх куточків України та зарубіжжя пройшли Останнім шляхом Кобзаря по канівській землі від Успенського собору до місця його вічного спочинку. Знаменно, що саме цього дня щиро вітали з 75- річчям Зінаїду Тарахан-Березу, яка все своє життя присвятила цьому святому для кожного українця місцю. Почесна відзнака Черкаської обласної ради та обласної держадміністрації “За заслуги перед Черкащиною”, вручена головою ЧОДА Юрієм Ткаченком, квіти і теплі слова від міністра культури України Євгена Нищука, директора Інституту літератури НАНУ Миколи Жулинського, колег, численних друзів, — то визнання не лише її щоденної подвижницької праці, а й постійного вболівання за збереження пам’яток і довкілля Тарасової гори. І цього дня Зінаїда Панасівна представляла гостям виставку “В. Г. Кричевський. Ескізи внутрішнього та зовнішнього оформлення Будинку Музею Тараса Шевченка в Каневі. 1930-ті рр.”, аби ще раз привернути увагу української влади та громадськості до необхідності повернення музею національного духу. На цьому вона наголосила також у виступі перед учасниками Шевченківського форуму “Свою Україну любіть” і міжнародного літературно-мистецького свята “В сім’ї вольній, новій”, які оплесками вітали цю мужню тендітну жінку — справжнього хранителя національної святині, дослідника історії Чернечої гори, феномену Тараса Шевченка. Ольга БІЛОКІНЬ, Віта ДЗИМА Світлини Юрія КАРДАША Зінаїда Тарахан-Береза — відомий шевченкознавець, провідний науковий співробітник Шевченківського національного заповідника, кандидат філологічних наук (1978), заслужений працівник культури України (2000), лауреат премії імені Володимира Вернадського (2002), автор монографій “Шевченко — поет і художник” (Київ, “Наукова думка”, 1985), “Святиня: Науково-історичний літопис Тарасової гори” (Київ, “Родовід”, 1998), “Заворожи мені, волхве…”: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін” (Київ, “Мистецтво”, 2012), збірника спогадів очевидців “Святиня і голодомор” (Львів, 2003), понад трьохсот наукових публікацій у вітчизняних та зарубіжних часописах. 2001 року видавничий центр “Просвіта” (Київ) здійснив друк прилоги до книги “Святиня” — “Тарас Шевченко, Святиня і сучасна Україна”. Говорять, що долю людини висвітлюють небесні знаки — треба лише вміти їх читати. Таких знаків провидіння в житті Зінаїди Панасівни було безліч, і всі вони пов’язані з Каневом, Тарасовою горою. Народилася вона в сім’ї, яка побожно схилялася перед Шевченковим словом, у хатинці біля дороги, що вела на Чернечу гору. Було це в день, коли нація відзначає повернення в Україну Тараса Шевченка, 1939 року — в рік відкриття Шевченківського меморіалу. Зінаїда Панасівна закінчила філологічний факультет та аспірантуру Київського університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю “Українська мова та література”. Працювала вчителем Богданівської середньої школи на Закарпатті, а з 1966 року — науковим співробітником, заступником директора з наукової роботи, провідним науковим співробітником Шевченківського національного заповідника. Під науковим керівництвом Зінаїди Панасівни було створено експозицію музею до 175-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Чимало зусиль доклала дослідниця, щоб відтворити 1991 року перший народний музей Кобзаря — “Тарасову світлицю”, повернути до Шевченківського меморіалу та реставрувати пам’ятник-хрест 1884 року, встановити Останній шлях Кобзаря на канівській землі, місце, де Шевченко мріяв побудувати хату, — урочище Мотовиловщина (вершина Великого скіфського городища). Їй вдалося відшукати могилу Ликери Полусмак (колишньої нареченої Т. Шевченка) на канівському цвинтарі вулиці Сільце, відродити сторінки перебування її в Каневі. Вона завжди виявляє справжню громадянську мужність, відстоюючи священну вершину, національний колорит в оформленні музею Тараса Шевченка. Її пристрасне слово звучить під час захисту заповідних Тарасових обріїв у Каневі, зокрема в 1988— 1989 роках, коли Міннафтогазбуд та Міненерго СРСР розпочали будівництво промислових об’єктів у зоні охоронного ландшафту Шевченківського меморіалу; 2000 року, коли ухвалювалося рішення щодо розміщення там алюмінієвого заводу, 2010-го — перевантажувального зернового терміналу ТОВ СП “Нібулон”, 2013-го — норкової ферми неподалік Тарасової гори. “Наші попередники, — пише авторка “Святині”, — зуміли донести до нас незайманою цю невимовну красу, що одухотворює і возвеличує людські душі. Наш священний обов’язок — зберегти її для прийдешніх поколінь”. Дослідження Зінаїди Панасівни, як правило, розгортаються в глибокі аналітичні праці. Науково-популярне видання З. П. Тарахан- Берези “Заворожи мені, волхве…”: Тарас Шевченко і Михайло Щепкін”, присвячене 200-літньому ювілею Т. Шевченка та 225-літтю М. Щепкіна, що вийшло друком за державною програмою “Українська книга” 2012 року у видавництві “Мистецтво”, було подано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року за номінацією “Літературознавство і мистецтвознавство”. З. П. Тарахан-Береза активно працює над науковими обґрунтуваннями історичної основи розвитку Шевченківського національного заповідника, його значення в духовному житті України. Копітка невтомна праця дослідниці з віднайдення, опрацювання та осмислення першоджерел дозволила повернути із забуття козацьку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка стала свідченням героїчної і водночас трагічної долі українського народу. 9 березня 2014 року цю церкву, відроджену неподалік Тарасової гори, на узвишші, за пам’ятним знаком Івану Підкові, освятили представники кількох конфесій. Нині Зінаїда Панасівна завершує ґрунтовне дослідження історії Свято-Покровського пустинного канівського монастиря, до якого належала і козацька церква XVIII ст. Історія Тарасової (Чернечої) гори, життя і творчість Кобзаря стали життєвим покликанням Зінаїди Панасівни. Адже, як стверджує дослідниця, саме Шевченкове слово “допоможе нам нарешті осягнути невмирущі Заповіти нашого духовного батька і передусім — Любові, Єднання та Братолюбія, які сьогодні так необхідні кожному з нас для будівництва Незалежної, Соборної, Демократичної Української Держави”. правління Рівненського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Наталія Савчук і голова журі конкурсу письменник Євген Шморгун. А письменник і радіожурналіст Микола Береза вручив дипломи та цінні подарунки переможцям радіо# вікторини “Волинськими шляхами Кобзаря”, що її до 200#річчя Шев# ченка проводила Рівненська дер# жавна телерадіокомпанія спільно з обласними письменницькою та просвітянською організаціями. Учасники свята ознайомилися з експозицією місцевого музею Пересопницького Євангелія, з вис# тавкою книг із серії “Бібліотечка Лі# тературного музею Уласа Самчука в Рівному”, більшість із яких видано в Україні вперше.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин