Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Достатньо було однієї людини, щоб урятувати цілу націю”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Слово про Вчителя…

Слово Просвіти, №21 за 2017 рік

Кілька слів про Учителів… Не в тім сенсі, що про тих, хто вчив пізнавати “а” чи “б”, множити чи розрізняти хімічні формули та фізичні закони, а про Вчителів по життю. Мені доля послала одного Учителя, від мудрості якого я за два дні напилася магічного бальзаму підживлення духовних сил — Івана Павловича Бучківського, колишнього голову “Просвіти” Городоцького району на Львівщині, а зараз — члена просвітницько-краєзнавчого товариства “Рідний край”. Ми познайомилися в поїздці, яку блискуче організували й провели голова цього товариства Василь Семенович Лило та І. П. Бучківський. Ця поїздка — це 41-і відвідини Іваном Павловичем Шевченківських місць на Черкащині, а йому вже 94-й рік від народження… На тлі духовного подвигу цієї Людини, яка вважає своїм священним обов’язком вклонитися пам’яті іншої Людини — рутинні подорожні клопоти, малозручний автобус, наші “привабливі” місцями дороги — розчинилися й розгубилися у своїй віковічній куряві… час він учителював разом із дружи$ ною Тетяною Миколаївною. Але в рідному селі Купновичі Самбірського району односельці почали ремствувати — мовляв, чо$ му ж про рідне село забув?.. А кре$ дит довіри у Вчителя був великий: народ знав, що ще в далеких 1944— 1947 роках, ризикуючи життям, Іван Павлович проводив підпільний “Уні$ верситет історії України” для вояків УПА. І от знову той самий шлях: виз$ начення громадою місця, виготов$ лення погруддя, насадження парку, ходіння по кабінетах і… вето “савєц$ кой власті” на 21 рік: “ніз-з-зя!”. І ли$ ше 1989 року погруддя посіло своє місце. Скільки було витрачено сил?!. Хто намагався “лупати сю скалу” у нас, той знає! 3-й. Урок вірності. Усе життя Івана Павловича — подвижницька праця на пробуд$ ження й згромадження свідомих українців (не тих “свідомитів”, про яких зневажливо пишуть “ватни$ ки”, а справжньої шляхетної га$ лицької інтелігенції, яка викохува$ лася в моральному кліматі націо$ нальної пам’яті і свято берегла до часу чисте прагнення бути собою у своєму краї). Два гасла, яким він не зрадив і з гідністю проніс крізь своє життя. 4-й. Урок патріотизму. Не того багатослівного, шаро$ варно-яскравого, показово-бага$ тообіцяючого, а глибокого і щиро$ го, за кожним словом якого — Діло! Я не чула у своєму житті доско$ налішого виконання Шевченкових віршів… Голос Івана Павловича зміцнів, у ньому враз прокинулися юнацький запал, чоловіча крицева твердість і залунало понад Дніпром і кручами Шевченкове слово, писане тоді і про нас, нинішніх, теж, на жаль… (На превеликий жаль, проро$ чі слова й попередження ми, україн$ ці, не розчули і не взяли до керунку, як мало беремо й дотепер…) залу$ нало, викликаючи тремтіння у тілі й непрохані сльози, які годі стримати навіть чоловікам… І зачаровано при$ нишкли діти, і вбирали всі серцем силу й енергію двох великих Чолові$ ків — двох твоїх талановитих синів, Україно, — Тараса й Івана… Колись Остап Вишня, визнача$ ючи велич Шевченка для України, зазначив якось так: “Достатньо бу$ ло однієї людини, щоб урятувати цілу націю”. Шевченко не дав зро$ сійщитися (читай: спольщитися і т. ін.) нам, українцям, усім поголов$ но, поставив коло нас на стражі Своє Слово, яке й понині будить і кличе, але треба тисячі інших Учи$ телів, які те слово понесуть до нас. Дякую, великий Учителю Іване Павловичу, за Ваші безцінні Уроки Духу! Міцного здоров’ячка Вам, глибокошановний Іване Павловичу, на многії і благії літа!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин