Шевченкіана · “Достатньо було однієї людини, щоб урятувати цілу націю”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Втілено ще один задум Василя Кричевського
Слово Просвіти, №21 за 2017 рік
Віта ДЗИМА, Лариса МИКОЛЕНКО, Ольга БІЛОКІНЬ
Ще один крок до відновлення національного образу музею Тараса Шевченка біля його могили в Каневі за задумами Василя Кричевського було здійснено 15–16 травня цього року — на галереї вестибюлю встановлено дерев’яну огорожу, виконану в техніці інтарсії. Роботи за погодженням із державними та пам’яткоохоронними інституціями виконали з дотриманням чинного законодавства у сфері охорони культурної спадщини працівники ТОВ “Київське міжобласне спеціалізоване науково-реставраційне проектно-виробниче управління”: начальник цеху Володимир Новосад, столяри Володимир Виштикалюк, Ян Войцеховський, Костянтин Брик, Андрій Лесин. По завершенні генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк вручив майстрам Подяки заповідника, відзначивши високу якість виконаного завдання напередодні урочистого вшанування Україною пам’яті Кобзаря. Проектно-кошторисну документацію на виготовлення цих дерев’яних бар’єрів Інститут “УкрНДІпроектреставрація” (головний архітектор проектів: Василь Безякін) розробив ще 2008 року (на одному з фото: фрагменти інкрустованої огорожі під час одного з приїздів на Тарасову гору в 2009 р. оглядає онук архітектора музею Василь Лінде Кричевський). Проте на кресленнях 2010 року з’явився напис: “Анульовано. Виконується огорожа згідно з концепцією ТАМ “Л. Скорик”. Як відомо, сумнозвісною концепцією, затвердженою тодішнім міністром культури України М. Кулиняком, перекреслювались наміри архітекторів музею Василя Кричевського та Петра Костирка щодо оформлення музею в національному стилі: повнокольоровий вітраж було замінено на сірий з відтінками, розписи на стелі закрито натяжною стелею, огорожу тоді змонтували скляну та ін. У п р о д о в ж 2015—2016 років було розпочато в і д р о д ж е н н я пам’ятки архітектури та роботу з гідної репрезентації музейної колекції з урахуванням побажань численних шанувальників Тараса Шевченка з України та інших країн світу, зокрема відновлено орнаментальний поліхромний вітраж за ескізами Василя Кричевського у вестибюлі музею під керівництвом майстра-вітражиста Володимира Жегуля та заслуженого художника України, лауреата Шевченківської премії Анатолія Гайдамаки. Відкрито розписи в кесонах на стелі вестибюлю у присутності художника Василя Лінде Кричевського та представників благодійного фонду “Дар”, які здійснювали на Тарасовій горі зйомки документального фільму “Василь Кричевський”. Нинішні зміни — ще один дарунок шанувальникам Кобзаря.
Валентина МАТЯШУК, завідувач кафедри суспільство$ знавчої освіти, кандидат історич$ них наук, Львів
А тепер про отримані уроки: Урок 1-й. Назву його “Урок доброти, прийняття і вдячності”. Щоранку Іван Павлович (для яко$ го все було добрим — погода, сон, їжа… — все і всі були ДОБРИМИ!!! І тиха світла усмішка на підтверджен$ ня слів!) закликав нас розпочати день молитвою до Творця і подякою до Бога, до світу, одне до одного… 2-й. “Урок мужності”. Піднявшись самостійно по схо$ дах на Тарасову кручу в Каневі, Іван Павлович звернувся до всіх із ко$ ротким словом-спогадом… Вперше він відвідав могилу Шевченка 1948 року, взяв із неї грудку землі й склав перед собою обітницю поставити пам’ятник Коб$ зареві. Де, коли, який — не задуму$ вався тоді, просто внутрішньо знав: пам’ятник мусить бути! Сталося так, що тодішня влада не підтриму$ вала душевний порив і на всі звер$ нення він отримував жорстку беза$ пеляційну відповідь: “Нецелесооб$ разно…”. Але коли хтось чогось палко бажає — його енергетика по$ чинає вібрувати в космосі, притягу$ ючи ті серця, які здатні її відчути й підтримати. І от, завдяки його орга$ нізаторській роботі з людьми, нев$ томному ходінню по “високих” кабі$ нетах, непохитній наполегливості з ризиком для кар’єри, з вересня 1964 року стоїть перший у Горо$ доцькому районі пам’ятник Кобза$ реві в селі Градівка, в якому на той
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
