До 90-річчя з дня народження. День героїв 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗
Катерина МАНДРИК-КУЙБІДА: Катерина МАНДРИК-КУЙБІДА:
Слово Просвіти, №21 за 2017 рік
* * * Збирали яблука в саду Достиглі і пахучі. Лунали співи до ладу І жарти неминучі.
А потім картоплі пекли У вересневий вечір. Дими Бозниками текли У гаморі малечі.
Щасливо, затишно було… Загавкали собаки — Входили нагло у село Московські посіпаки. 1945
Наші знамена Не знищить нас жорстока доля — Зведемо український дім, Бо нам знаменом править: “Воля Людині і народам усім!”
До зброї, браття! Всі до бою Супроти недругів лихих. Ми помстимося за героїв Або долучимось до них!
Будь-хто із нас героєм стати Щомиті кожної готов. Ми смерть не будем обминати, Якщо вже час її прийшов!
Не зломлять вороги, ні зрада — Нас Богоматір береже. Чекає слава чи заглада — Нам однакісінько уже.
Коли впаде на полі бою Із москалями хтось із нас, Складемо почесті герою І підем сповнювать наказ…
Не знищить нас жорстока доля — Зведемо український дім, Бо нам знаменом править: “Воля Людині і народам всім!” 1944
* * * Я дихала вітриськами негоди. Вдивлялася у хмари грозові. Страхи свої зумівши побороти, Надії в небі бачила нові. Чим темно більш, тим вогники ясніші! Повстанська крівця зорями сія, А Україна все стає сильніша І я.
До бо ю! Вперед, Вітцівщини сини, — Там нас чекає слава! Священну землю боронить Зове зоря кривава.
Від ворогів, що днесь прийшли Народ наш погубити. Ставаймо в стрій, ідім у бій — Державу боронити!
До зброї, гей! Заброд ачей Зітремо рать потворну. Їх кров червона потече У нашу землю чорну.
Так буде з кожним, хто прийшов Життя в нас відібрати, Бо смерть за смерть і кров за кров. Очікуйте відплати! 1946
* * * Благослови вогнем, а не словами: Він палить і водночас оновля. Зависнувши у часі понад нами Всіх полум’ям жальким благословля. Він спопеляє висохле достоту. Вмертвляє непотребу самоти. Благослови вогнем у непогоду Хай присмаку не чую гіркоти! А чую силу спротиву до болю, Яка мене наповнює ущерть: Або здобудеш вимріяну волю, Або достойну вигадаєш смерть.
1946
* * * Поля, і гори, і ліси, Домівок наших голоси, Сади і ріки голубі — Усе, що бачиться тобі
Під українським синім небом, Від москаля очистить треба. Крім тебе це ніхто не зробить І помочі не жди Європи.
1950
* * * Нас позаписано в бандити І позабрато імена, На сім нових замків закрито У підземеллі без вікна.
Тепер ми знаємо неволю По катуваннях, кайданах, По необмеженому болю В до крапки звужених очах.
Усе стиснулося до слова. Я не остання на межі. Дорога стелиться тернова В краї чужі.
1951
* * * Місили мене навісні кулаки, І копали чоботи в груди, І смерті на горлі міцні п’ястки Я відчувала повсюди.
І запах нудний пам’ятаю її Ще з перших хатиночок згарищ, Коли у Карпатах відбулись бої Із тими, що звались “товаріщ”.
Вони ненавидять і мову, і нас. Для них ми “ізмєннікі. Точка”. Кривавилось ними обличчя не раз І вишита мною сорочка.
Живцем виривали із мене слова, Зробивши їх згустками болю. Не знаю, чому я донині жива І вірю, що вийду на волю?
Зі мною таких, як і я, — тисячі. Відходим щоденно, як тіні. У душах любов до братів несучи, Вбивають яких в Україні.
Прокляттям над нами московська доба. Мов круки, стоять конвоїри. Та свято для нас молодих — боротьба. Ніхто не позбавить нас віри.
Гартується воля, гартується гнів І виживуть з тисяч найкращі, Тримаючи в собі кривавицю днів, Зі сніжної ворога пащі.
І смерть тут була — нагорода.
* * * В системі загартована людина, Не звіривши із “Правдою” думки, Не заговорить навіть і до сина, Хоч з ним не спілкувалася віки.
Тому й кричить на інших: “Не годиться” — Відмінна в кого риса хоч одна. Щоб однакові всі були обличчя — Така-от в нього мрія потайна.
1956
Повчання синам ( уривок)
...У букеті мовнім Щонайкраща квітка Українська мова, Дорогенькі дітки.
Нею нас природа Говорити вчила — Дарувала волю, Дарувала силу.
І дощі, і вітер В нашім ріднім краю З кожним із вас, діти, Нею розмовляють.
За колючим дротом У страшнім Сибіру Катував цю мову Деспот озвірілий.
Убивав по тюрмах, Заливав отрути, Щоб веснянку-душу Вбити чи зіпсути.
Не вдалось! Не вдасться! Поки ми укупі, Найлютіший ворог Нас не знищить, любі.
Не зітре ні титли, Не уб’є ні слова, Бо травинка кожна — Українська мова.
Кожна гілка, брунька, Листя та пагінчик — Це маленький мови Нашої промінчик.
А як хтось забуде Рідний запах слова — Запече у грудях Українська мова.
Протече огненно Соромом по жилах, Прожене непам’ять, Щоб душа ожила.
І стелилась гінко Праведна дорога, Вимощена Словом До людей і Бога.
1963
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
