Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Саме на з’їзді НРУ у вересні 1989 р. вперше пролунали знамениті гасла “Слава Україні!” та “Героям Слава!” · с. 5сторінка оригіналу ↗

Першопрохідці

Слово Просвіти, №21 за 2023 рік

Нещодавно по ТБ показували події понад 30-літньої давнини – про громадські рухи і громадських діячів, які стали предтечами боротьби за Українську незалежну державу та рушіями цього історичного процесу. Показували підготовку і проведення Установчого з’їзду НРУ, що відбувся 8-10 вересня 1989 року в Палаці культури Київської Політехніки. Делегацію від Житомирщини у складі 20 осіб очолював я як обраний голова організації НРУ області. Святослав ВАСИЛЬЧУК, заслужений журналіст України, голова Житомирського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Тоді вперше в Києві масово було піднято синьо-жовті прапори української волі й незалежності. Їх сотнями привезли делегати й гості з’їзду із західних областей України. Звідти, де ще добре пам’ятали діяльність легендарних ОУН і УПА, їхній героїчний багатолітній опір німецьким, особливо ж – московським окупантам. Тоді ще живі були тисячі ветеранів-вояків УПА та підпільників ОУА, які відбули сибірські каторжні концтабори, але не зломилися духом, і мріяли про незалежну Українську державу. Вони масово поїхали до Києва навіть не як делегати Руху, а як прихильники, бо не могли пропустити такої події, і кількатисячним гуртом зранку й до ночі три дні поспіль виповнювали майдан при Палаці культури національними прапорами та гаслами на підтримку Руху: “Рух – надія на волю України”, “Хлопці-рухівці, не згайте історичного моменту”, “З Рухом – до перемоги!” тощо. Палкі дискусії на з’їзді тривали три дні. Зал засідань був оздоблений гербами історичних українських земель, серед яких домінував князівський та УНРівський Тризуб. На кожне засідання делегатів скликав величний “Козацький марш”. А за президією на всю стіну – три величезні літери РУХ та синьо-жовтий прапор. І сотні таких стягів – у залі. Натхнені слова промовців, гучні оплески делегатів… Побачив і себе на документальних кадрах. Відчуття, ніби я перелетів у той буремний час, знову в залі Київської Політехніки разом із побратимами-однодумцями приймаю історичні рішення про створення всеукраїнської національно-демократичної організації під назвою “Народний Рух України” поки що з додатком “за перебудову”, який ми швидко відкинули. Вислуховуємо полум’яні промови, виступи Івана Драча, Дмитра Павличка, Михайла Гориня, Володимира Яворівського, Володимира Черняка, Олеся Гончара. Окрилені, обнадіяні поверталися ми зі з’їзду. Везли з десяток синьо-жовтих прапорів від друзів-галичан. А на думці було конкретне: шукати в районах, містах, селах прихильників Руху. Створювати нові осередки НРУ, просвіщати наш люд, сіяти зерна національної свідомості, любові до рідної мови, пісні й культури. З рабів імперії творити свідомих українців-державників, готових боротися за незалежну Українську Державу. Саме на з’їзді вперше пролунали знамениті гасла “Слава Україні!” та “Героям Слава!”, які нині є офіційними в Українському війську та для всіх патріотів держави. Тоді ж ми так віталися лише з прихильниками української ідеї та з членами Руху. Наш Житомирський крайовий Народний Рух та його керівні органи, крайова рада і крайовий провід, розробили графік відвідування районів області, аби показати місцевим жителям, що на Житомирщині діє РУХ, і залучати їх до нашого гурту. Як правило, я замовляв автобус на автопідприємстві, збирав два-три десятки рухівців-житомирян – і ми вирушали до конкретного району. Місцеву владу до відома ми не ставили, аби не дати їй змоги зібрати своїх набадьорених адептів, що намагалися чинити нам опір. Брали з десяток синьо-жовтих прапорів, приїздили до центру міста чи селища, співали повстанських та козацьких пісень. Це незвичне видовище привертало увагу місцевих мешканців, і вони йшли до нашого гурту. Ми роздавали їм газету “Народний Рух України”, листівки, молоді дарували значки кольорів прапора та герба-тризуба. Зав’язувалися жваві бесіди, люди скаржились на комуністичну владу, казали, що “пора вже щось міняти в державі на краще”. Невдовзі прибігали перелякані, сердиті й підбурені своїми очільниками комуняцькі активісти, представники місцевої влади і кричали: “Хто ви такі, чого приїхали, для чого людей баламутите? Їм працювати треба, а ви порушуєте розпорядок трудового дня”, “Хватіт балтать, нада работать!” – лунало чи не всюди від комуняцьких посіпак. Але часи змінилися, і люд усе частіше задумувався над своїм безрадісним життям, бачив, як обкрадали його комуністичні бонзи всіх рівнів, як жирували всілякі начальники, привласнюючи народне добро, і хотілося народу оновлення, справедливості, зміни влади. От і йшли до нас, спілкувалися, а найсміливіші і найактивніші вступали до Руху, створювали в селах, селищах, містах осередки НРУ, які відкривали землякам очі на злочини тоталітарної системи проти народу, трагічні голодомори, масові репресії правлячого режиму. І наші рухівські, тобто україноцентричні погляди і переконання, знаходили все більше прихильників. Тож на чергових виборах до місцевих рад обирали вже й депутатів-рухівців, які намагалися на офіційному рівні в представницьких органах влади чинити тиск на місцевих можновладців. Ось одна з таких недільних поїздок в райцентр Ружин. Приїжджаємо до центру селища, неподалік протікає річка Унава. Стали гуртом, маємо прапорами, співаємо козацьку похідну “Нумо, браття, в байдаки по морю гуляти, волю здобувати, усіх клятих ворогів з України гнати”. Почали потроху сходитися ружинці. Знайомимося з деякими, найсміливішими, що вступають у бесіду, називають себе. – Василь Копач, кореспондент районної газети, – говорить середнього зросту чоловік родом із Галичини. – Радісно чути мені такі розмови, слухати патріотичні пісні, яких я ще не чув. Про РУХ знаю, схвалюю діяльність. – А якої ви думки, щоб створити у вашому селищі осередок НРУ? Зібрати трохи прихильників, провести установчі збори? Ми готові приїхати знову, коли будете готові. Василь трохи подумав, тоді мудро мовив: – Так одразу не можу сказати щось конкретно. Поспілкуюся з односельцями, порадимось, і коли спільно визначимося, – зателефоную вам (ми тут же обмінялися номерами телефонів). Одне поки що скажу: мені ваша пропозиція до душі, пристаю до неї. Але раптом присутні місцеві ружинці повернули голови до адмінбудівлі, звідки швидко наближались трійко дядьків, явно

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин