Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Фотосесія заради підтримки наших воїнів творилась вперше. Як розповіла волонтерка Інна Іванова, за два дні вдалося зібрати 73200 гривень”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Вишиванка як зброя захисту

Слово Просвіти, №21 за 2023 рік

Ірина МИРОНЕНКО, Харківська область “Атомна блискавка вдарила в генетичний код нації”. Ці слова поета Івана Драча прозвучали в червні 1986 року з трибуни письменницького з’їзду. Була я тоді наймолодшою, 24 річною делегаткою у власноруч вишитій червоними і чорними квітами сорочці. Із Києва виїхали не тільки діти (спорожніла і одразу постаріла столиця з патрульними вертольотами над Дніпром). Народні депутати не збиралися на свої засідання, тож на кілька днів приміщення Верховної Ради віддали літераторам з усіх областей України. І саме під отим сонячним куполом моторошно прозвучала пересторога поета про чорнобильську руйнацію здоров’я кількох поколінь. Іван Федорович говорив тоді ще й як батько, бо його син Максим був медиком, працював із ліквідаторами аварії, тож і йому дісталося “чорнобильських хвороб”. Тоді чи не вперше відчула скороминущість життя. Слухала емоційний виступ Івана Федоровича, а сама інтуїтивно схрестила руки, ніби затуляючись від невидимої біди. Пальці лягли на вишиті квіти, які тугими чорно червоними хрестиками неначе й справді захищали. Коли російську агресію проти України почали називати АТО, заговорили про народ із власними духовними кодами. 2015 року з’явився документальний дослідницький проєкт, утілений на каналі “Україна” і названий “Код нації”. Його анонсували так: “Де саме “прошито” ті таємні алгоритми, які не просто визначають сутність українського народу, алей щоразу відроджують головні історичні риси нації? Як би не нищили українців, їхню мову, ментальність, традиції та волелюбство, настає момент, коли все це за лічені дні вертається, й українці знову нічим не відрізняються від козаків ба навіть більш давніх пращурів”. І ось знову це поєднання “код нації”. Уже з уточненням: “відродження”. Нічого не можу із собою вдіяти, асоціативне продовження до слова “відродження” у мене автоматично включає інше слово – “розстріляне”, а вже потім – “культурно філософський ренесанс”. Бо ренесанс – то про середньовічну Західну Європу, а розстріляне відродження – то про межу 1920–1930 х років у наших родинах, селах і містах. Не врятували Івана Падалку від звинувачення в контрреволюційній діяльності ані створені ним декоративні тарелі “В. І. Ленін”, “Я пролетарій Мамай. Стережись мене, буржую!”, ані його плакат “Жінки, йдіть у Ради, комнезами, кооперацію!”. Українськість дихала з його ілюстрацій до “Енеїди” і “Кобзаря”, численних обкладинок книжок репресованих сусідів Івана Падалки по харківському будинку “Слово”. Полотно “Збирання яблук” аж світилося жіночими хустками і стримано вишитими “на будень” сорочка ми. Навіть живопис на робота “Фотограф на селі” не обійшлася без жінок в керсетці і очіпку. Ці дві постаті ніби взяли у смислову “рамку” сюжет про очікування “фотографування на кар точку” не в міському салоні, а безпосередньо в рідному селі. Фотографування неподалік від рідного дому, у вбранні пере Іван Падалка “Фотограф на селі”, 1927 рік важно автентичному з переадресацією коштів не фотографам, а нашим захисникам – таку ідею під час нинішньої російсько української повномасштабної війни втілили волонтери Нововодо лажчини. Своєрідний фотоальбом Нововодолазької громади за проєк Свято для родини Лапко том “Код нації: відродження” почали заповнювати у квітні 2023 року. Тоді локації влаштували в Новій Водолазі. Зібрали для потреб ЗСУ 36245 гривень. Благодійні внески проєкту витрачені на ремонт авто та важливі для фронту покупки. Другу, травневу зустріч організували у Знам’янці, де є музей історії села з хатою мазанкою і садом. Під яблунями розташували стіл із традиційними стравами та паляницями, щоб фотографувати на такому тлі учасників проєкту. Підприємці громади подбали, щоб у просторому музейному коридорі (все таки ще панський будинок) було безкоштовне частування з бутербродами до чаю або кави. Одна з волонтерок навіть привезла таке жадане у спеку морозиво. Рушники між деревами красиво розвівав травневий вітер. Тут розігрувалися костюмовані сценки, у яких мами з доньками ніби розвішали випране і прискіпливо переглядали, що ж вишивалося зимовими вечорами при каганцеві. “Код нації: відродження”. Фотосесія у Знам’янці тоненко, назвали “Буде тобі, враже, як відьма скаже”. Вимушена переселенка і дружина воїна Оксана Лапко фотографувалася з молодшою донечкою Богданою. Як вона розповіла, у них уже родинна колекція сучасних вишитих сорочок (і чоловікова, і старшої доньки студентки, яка навчається у Будапешті й дистанційно у Харкові одночасно у двох вищих школах). Але захотілося вперше в житті взяти участь у фотосесії зі старовинним вбранням та ще й пере казати гроші на ЗСУ. Богдані підібрали сорочечку, вишиту в західноукраїнській традиції бісером. Такі іриси цвіли колись і під вікнами цієї родини, але в будинок “прилетіло”. Для Оксани фотосесія стала маленьким святом. Волонтери з Нової Водолаги зацікавлені, щоб досвід повер Досить реалістичний перегук із цьогорічним повсякденням слобожан, коли подовгу не було світла, і багато жінок та дівчат бралися вишивати при свічці. Організаторка проєкту “Код нації: відродження” Інна Іванова теж вишиває. Вона планує влаштувати власну світлицю в родин ному домі, у будівництво якого втрутилася Велика війна. Там буде її колекція старовинних вишитих сорочок, побутові речі давнього минулого і керамічний посуд, адже Нова Водолага до 1970 х років була осередком гончарства. Від директора музею історії села Знам’янка Сергія Ковратен ка дізналася, що навколомузейна територія була раніше місцем для локальних фестивалів. Фотосесія заради підтримки наших воїнів творилась вперше. Як розповіла волонтерка Інна Іванова, за два дні вдалося зібрати вдвічі більше – 73200 гривень. Двічі брала участь у благодійних акціях директорка Сосонівської гімназії Нововодолазької громади Валентина Антоненко. Для першого фотографування вона обрала намітку – традиційний головний убір українок минулого для виходу в люди. Полотняна, бавовняна або шовкова тканина могла бути довжиною до 5 метрів, що засвідчувало статки заміжньої жінки. Намітка зав’язувалася навколо голови поверх очіпка, часто мала позаду пишний бант або “вушка” з боків. Одну з локацій, обраних Валентиною Ан нення до історичного коріння, коду нації, захованого в мові й вишивці, могли поширити і продовжити новими справами інші громади. На День вишиванки вони запланували благодійний яр марок “Вишиванка перемоги”. Волонтерська група “Незламні” Нововодолазького молодіжного клубу “Джура”, джури куреня імені Івана Сірка разом із селищним будинком культури продовжують збір коштів для потреб ЗСУ. До речі, слово “джура” у XVI–XVIII ст. означало зброєносця у козацької старшини. Як що обстоювання своєї національної ідентичності розтяглося на століття, то і вишиванка стає охоронною кольчугою чи навіть зброєю захисту. Світлини учасниці проєкту “Код нації: відродження” Марії Чумак Учитель історії Сергій Тиндик втілює на Харківщині благодійний фотопроєкт “Код нації: відродження”. Усі кошти за фотосесії в українських костюмах ідуть на потреби ЗСУ. Поки що це одна громада з центром у Новій Водолазі. Але розголос та щоразу більша кількість охочих залишити собі й дітям на згадку гарні світлини і матеріально підтримати наших захисників додають надії, що й інші громадські молодіжні організації захочуть використати цей досвід не тільки в Харківському районі, а й в інших селах і селищах. Марія Чумак та Ірина Мироненко (донька і мама) з керівником волонтерської групи “Незламні” Нововодолазького молодіжного клубу “Джура” Сергієм Тиндиком

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин