Народний звичай · “Поняття волі для українців віддавна стало найвищою цінністю, найбільшим благом”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Неписані закони буття
Слово Просвіти, №21 за 2023 рік
Микола ДМИТРЕНКО, письменник, професор, доктор філологічних наук
Свій досвід перекладача Леся Мушкетик висвітлила в монографії “Переклад з угорської на українську мову: теоретичні узагальнення і практичний досвід” (2006), нагороджена грамотою Дебреценського університету ім. Лайоша Кошута за заслуги у викладанні української мови (1997), отримала персональну відзнаку Форуму видавців у Львові (2013) та премію “Благовіст” Національної спілки письменників України за монографію “Фольклор українсько-угорського порубіжжя” (2013). У фольклористиці Леся Мушкетик належить до провідних фахівців, її праці відомі в Україні та за кордоном і впливають на стан розвитку науки про усну народну творчість, формують позитивний імідж в українському та європейському науковому просторі. Вона – авторка книжок “Славістична фольклористика в Угорщині: кінець ХІХ–ХХ ст.” (1992), “Переклад з угорської на українську мову: теоретичні узагальнення і практичний досвід” (2006); “Людина в народній казці Українських Карпат: на матеріалі оповідальної традиції українців та угорців” (2010), “Фольклор українсько-угорського порубіжжя” (2013), “Славістичні студії в Угорщині: історія та сучасний стан” (2014), “Персонажі української народної казки” (2014) та ін. Монографія Лесі Мушкетик “Моральний канон української традиційної культури: за фольклорними джерелами” (2022) присвячена батькові Юрію Михайловичу та бабусі Уляні Онуфріївні Мушкетикам “з любов’ю і вдячністю”. Авторка розглянула традиційну етику (етноетику), притаманну українському суспільству ХІХ – початку ХХ ст., крізь призму фольклорної творчості, прикметних фольклорних кодів. За різножанровими творами дослідниця простежила специфічні аспекти вияву народної моралі: як найвищі духовні устремління, так і прагматичні, утилітарні, а також громадські, працецентричні та родинні цінності традиційної спільноти, її поведінкові норми та стереотипи, гендерні ролі, моральну самосвідомість окремого індивіда – представника колективного соціуму. Леся Мушкетик висвітлила виховну, дидактичну функції усної народної філософії, поняття добра і зла, моральнісної правди, які своєрідно втілені в художніх образах і символах фольклору та набули відповідних смислів у кореляції зі змінною реальністю. Чимало місця в монографії приділено характеристиці морального ідеалу людини, зображеної у фольклорі (передусім усній народній казковій і неказковій прозі, малих змістоформах – зокрема, прислів’ях та приказках). Вступ монографічної праці, написаний у публіцистичному стилі (очевидно, з метою емоційнішої актуалізації порушуваних проблем виживання людства в добу глобалізації), зорієнтовує на сприйняття українського фольклору як системи моральних законів, приписів, що лежать в основі світоглядних орієнтацій і разом з іншими чинниками формують менталітет етносу. Авторка слушно зауважує, що “в українській етноетиці поєдналися поняття добра, істини (правди) і краси, виразною рисою української усної словесності є калокагативність, що є свідченням гармонійності та гуманних начал ментальності народу” (с. 12). У книжці шість розділів, висновки, замість післямови, список використаної літератури та джерел. Кожен розділ – як окрема розвідка, проте всі вони об’єднані поняттям “моральний канон” – специфічними усними законами буття, що формували традицію, її стабільність і тяглість. У першому розділі йдеться про таке: “Етика і мораль в загальнолюдських та національних вимірах. Етноетика”, “Риси менталітету та етичні ідеї українського народу”, “Етичне наповнення окремих фольклорних жанрів”, “Дослідження народної моралі за фольклорними та іншими джерелами”. Цю проблематику авторка простежила на теоретичному й емпіричному рівнях, охопила хоч і не всі жанри фольклору, проте найхарактерніші, найконцентрованіші в аспекті зображення етики, моралі. Найвищі софійні цінності та онтологічні уявлення в українському фольклорі простежено в другому розділі. Назви підрозділів: “Вищі цінності та діалектика добра і зла в уснословесному тексті”, “Вербалізація морального ідеалу людини в українській народній казці”, “Поняття долі та її персоніфікація в уснопоетичних творах”, “Евдемонізм та парадоксальність людських бажань у народних наративах”, “Аксіологічні аспекти життя і смерті у фольклорному дискурсі”. У третьому розділі, проаналізовано мікрокосмос людських стосунків у фольклорі; четвертий розділ присвячено висвітленню етосних уявлень про людину і соціум в усній традиції та стосункам у громаді. У п’ятому й шостому розділах йдеться про фольклорні взірці екологічної етики та постулати народної релігії у фольклорних текстах. Зважаючи на те, що монографію написано до повномасштабного збройного вторгнення рф в
Україну, можна спостерегти в тексті деякі покликання на російських дослідників, що загалом не порушує україноцентричності викладу, але нині сприймається особливо гостро як таке, що втратило актуальність і наукове значення. У підрозділі про менталітет і етичні ідеї українців Леся Мушкетик наводить слова Михайла Грушевського: “Коли українське життя розвиває нав’язану їй московською політикою, московським насильством північну орієнтацію, вона може з новою силою, з новою енергією відновити свої зв’язки з західним світом” (с. 20). Пророчий вислів. Багатоаспектність порушених у монографії проблем спричинила й певну спектрально-фрагментарну послідовність викладу та відповідні висновки. Розглядаючи мораль як універсальний спосіб організації і розвитку як суспільства в цілому, так і окремих людей, авторка зазначила, що основна з функцій моралі – регулятивна (інші – гуманістична, оцінювальна, світоглядна, пізнавальна, комунікативна, виховна тощо). Маючи загальнолюдський характер, мораль кожного народу демонструє і свою специфіку, адже різні народи за різною шкалою поціновують людські якості і вади. Традиційна українська моральність, за Лесею Мушкетик, належить дот. зв. “культури сорому”, їй властива поведінка індивіда, зорієнтована на реакцію інших стосовно його дій і вчинків (с. 668). Органічний складник української ментальності, наголошує дослідниця, – етичні ідеї, своєрідно зображені у фольклорі. У творах різних жанрів постають й ідеальна дійсність, і моральний ідеал, і стереотипи, зразки поведінки – приклади навчання як на позитивних, так і на негативних взірцях. Трапляються як імперативні, так і оптативні модуси моральної свідомості, як прямі сентенції, мораліте і повчання, так і приховані, позасвідомісні сугестії, емотивні інтенції, що будять емпатійність і високі почуття, адже фольклорні твори позначені калокагативністю – цілістю етико-естетичного сприйняття дійсності. До “найбільш дидактичних” жанрів фольклору належать казки і паремії. Моральний бік, пов’язаний з оцінкою вчинку з погляду загальноприйнятих норм, вирішальний при сприйнятті казкової фабули. Казка сугестує моралісні цінності через логіку протиставлення добра і зла. Позитивний герой, носій добра перемагає злотворця, відтак утверджується оптимістичний сценарій для тих, хто дотримується морального канону й діє
Мушкетик Леся. Моральний канон української традиційної культури: за фольклорними джерелами: Монографія. Київ – Кам’янець-Подільський: ТОВ “Друкарня “Рута”, 2022. – 752 с.
У сучасному українському культурному, науковому, просвітницькому полі помітна діяльність Лесі Мушкетик – фольклористки, фахової перекладачки літературних і наукових текстів. Вона – член Національної спілки письменників України, Спілки письменників Угорщини, доктор філологічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України. Переклала з угорської мови українською монографії А. Гьорьомбеї. Історія угорської літератури (1996) та Л. Коша. Чиї ви сини? Огляд угорської етнографії (2002), а також твори художньої літератури: романи та повісті Е. Яніковскі, У. Галгоці, І. Чаплара, Д. Костолані, І. Еркеня, Т. Дері, збірки казок (півтора десятка книг).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
