Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “У 2008 році Леонід Молодожанин обирає Івано@ Франківськ місцем останньої спроби повернення своєї Шевченкіани в Україну”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Пам’яті Валентини Овод

Слово Просвіти, №21 за 2023 рік

Санкт-Петербурга. Уже разом з Президентом Незалежної України Леонідом Кучмою. Відбулась ця, менш урочиста, але сакральна і несподівана подія, 22 грудня 2000 року, у засніженому скверику на Слов’янській площі, далеко не світлої пори… Щоб, з одного боку, ознаменувати у пострадянському просторі непохитну дружбу Росії і України, а з іншого – напророчити, напевне, майбутні темні часи у нерівноправній сув’язі держав: тирана і її вікової жертви... У 2008 році, за рік до смерті, Леонід Молодожанин обирає обласний центр Івано-Франківськ місцем останньої своєї спроби повернення монументальної Шевченкіани в Україну. Небагато міст України можуть порівнятися з надвагомим внеском прикарпатців у становлення і розквіт світового українства, у боротьбу галичан за волю і самостійність нув геній Тараса Шевченка і в якому відбувся як скульптор і митець він сам. Не ввагатися з наступним зверненням додавав йому упевненості і рішучості ще й розпад радянської імперії. Розумів канадієць з українським корінням, що позбувшись такої впливової в економічному і культурному сенсі держави, Росія знову вдаватиметься до загравання з українськими можновладцями; що ліпшого заходу для того, аби знову “підгорнути українську стихію під себе” на той час не існувало. Тому й взявся Смольний у 1989 році за встановлення на Василівському острові пам’ятника Тарасу Шевченку. Однак через низьку якість внесених проєктів, невдовзі оголосив про його припинення… І знову пишеться скульптором лист, знову меру Анатолію Собчаку адресуються ті ж вагомі аргументи щодо безкоштовного “З пошаною, Ваш Леонід Молодожанин (Лео Мол)” української держави, однак з причин упосліджування радянською владою їхньої непокори і бунтарської харизми, на головного пам’ятника Кобзарю і пророку, якого там найбільше в світі шанували, так і не спромоглися. Ні колись, ні в роки Незалежності. Ось і надіслав Лео Мол своє останнє в житті звернення очільникам міста з пропозицією прийняти від нього та української діаспори Канади безцінний подарунок – Батька нації, мислителя і пророка у бронзі. Прибула скульптура до Івано- Франківська з Мюнхена тихо, по-простому, ніби на ознайомлення прикарпатців з аналогічною бронзовою фігурою, яку збиралася встановити канадська столиця на монументальній стелі в Оттаві. Напевне, саме ця обставина і позначилася на припиненні ділової організаційної дискусії між очільниками Франківська і громадськістю, з приводу проєкту композиції та відведення місця під постамент. Відносно нетривалої, бо усього за місяць і чотири дні до відкриття пам’ятника в Оттаві, 22 травня 2011 року на центральній алеї міського парку Івано-Франківська, назавжди оселився образ молодого і незламного українського пророка… Тож нині і повсякчас 22 травня – сакральна, скорботна і знаменна дата. Як в історії України, так і в долі Тараса Григоровича Шевченка. Тому що останній Кобзар і Великий мислитель, як ніхто інший упродовж короткого і сповненого трагізму життя “на сльози свого народу завжди відповідав своїми слізьми”. виготовлення і відправлення скульптури Петербургу як дар місту своєї студентської молодості і творчого прихистку українського пророка. Тільки цього разу щедрий подарунок не одразу прийшовся до снаги і пітерській інтелігенції, і, понад усе, великоруським чиновникам Смольного, серед яких особливо виділявся своїм несприйняттям нетрадиційного образу поета, а, можливо, і “троянського” дарунку від опального в союзі канадського емігранта, середньої руки клерк-міжнародник В. В. Путін… Тільки не міг соратник мера А. Собчака передбачити, що промайне якихось сім років, і йому доведеться не просто давати “добро” на встановлення колись утилізованого пам’ятника, а й особисто, уже в якості Президента Російської Федерації, відкривати на відзначення 300-ліття 19 травня ми провели в останню дорогу Валентину Яківну Овод – Берегиню українського Харкова. Вона померла у свій 76-й день народження. Коли я їй телефонувала востаннє, щоб запросити на День вишиванки, вона дуже зраділа, що цьогоріч це свято відзначають у її день народження. Сказала, що обов’язково прийде. І, вже вийшовши з квартири, щоб прийти до нас на акцію, вона відчула себе зле. Відійшла в засвіти швидко, акція вишиванкового оберегу біля Тараса в цей час ще тривала. А ми її чекали біля пам’ятника Тарасу на Дні вишиванки, але так і не дочекалися. Букет троянд, який я купила для Валентини Яківни, залишився біля Шевченка. Валентина Яківна була фундатором усіх проукраїнських рухів Харкова ще з 1980-х років. Вона відроджувала в Харкові “Просвіту”, яка була заборонена в радянські часи. Якийсь глибокий символізм утому, що вона відійшла в засвіти, йдучи до своєї “Просвіти” на свято вишиванки у свій день народження. Божого Вам неба, Валентино Яківно! Царства небесного! Галина Куц *** З гірким здивуванням дізналася про наглу смерть пані Валентини Овод – леґенди українського Харкова, жінки, без якої важко уявити і нашу “Просвіту”, і “Спадщину”, і весь незалежницький рух 1980–1990-х, та й усе, що було далі. Її першим ім’ям була щирість, другим – харизма. Вона була завсідницею громадських зборів і душею мистецьких зустрічей. Уперше я побачила пані Валентину влітку 2007 року в редакції “Березоля”, куди вона зазирнула, щоб привітатися з добрими знайомими – головним редактором паном Володимиром Науменком і багаторічними колежанками (якийсь час тому вона сама працювала в журналі у відділі публіцистики). “Яка гарна дитина”, – сказала пані Валентина, коли їй відрекомендували мене (мені було 24). Висока, поставна, колоритної української вроди жінка в Царство йому небесне

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин