Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Ми бачимо зовсім інший погляд на цей багатогранний твір. Хоча, безперечно, наша “Енеїда” патріотична”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Новий погляд на Котляревського

Слово Просвіти, №21 за 2023 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Вадима ГНІДАША Щоб бути героєм, мало просто народитися улюбленцем богів. Шлях героя – це насамперед шлях до себе. Через випробування та спокуси справжній герой має усвідомити себе і зробити власний вибір. Вільний. Скільки б років не переказували історію про Енея та його побратимів з Трої, вона щоразу прочитується як сучасна. Особливо нині, коли в країні війна, ця історія починає грати новими відтінками. “Енеїда” в Київському академічному театрі ляльок – це епічна, динамічна і масштабна вистава, в якій є місце й для сміху. Адже що то за козак, що не вміє оцінити влучного жарту. – З 2007 року я поставив близько тридцяти вистав, – пригадав режисер-постановник “Енеїди” Дмитро Драпіковський. – Спершу, коли працював як актор, асистент режисера. Потім кілька років працював головним режисером Київського муніципального театру ляльок на лівому березі Дніпра. Згодом повернувся до рідного театру на посаду режисера. Раніше ставив переважно для дітей: “Маленький принц”, “Козак Мамай”, “Снігова Королева” та ін. Звісно, для дорослого глядача треба робити вистави по-іншому. Адже доросла людина не повірить ляльці, що виконує примітивну фізичну дію. Потрібно, щоб це була метафора, якийсь знак, символ. Наш театр виграв грант на постановку “Енеїди” від Ґете-інституту. До речі, свого часу цю виставу ставив мій учитель, народний артист України Юрій Сікало. Це було у 1970-х рр. Звісно, тоді не було можливості сповна розкрити цей твір так, як зараз: тоді не можна було порушувати питання про ідентифікацію нації. Там були тільки ляльки і призначалася вистава для молодшого глядача. Режисер, який мав робити нову виставу, з об’єктивних причин не зміг довести її до кінця. А Ґете-інститут виділяв кошти на постановку лише за умови, що ми поставимо виставу вже зараз, адже мистецтво живе попри війну. Тоді директор – художній керівник нашого театру Ігор Гулий доручив цю роботу мені. Головний художник Микола Данько поділився своїми думками щодо постановки, показав ескізи. Почали працювати. Загалом репетиції тривали три місяці. Навіть наш сценарій завеликий – приблизно на три з половиною години. Найважче було оптимізувати сценічну дію, розказати фабулу, не втративши змісту. Можна викинути якийсь важливий епізод – і вже буде незрозуміло, про що ця вистава. Багато правок доводилося робити під час репетицій. Додавали деякі сцени, інколи з кількох сцен створювали одну, епізоди робили окремими картинами. Найважче було адаптувати твір для глядача, адже це зовсім не сценічна історія. Текст не змінювали, додали до нього лише одну фразу. Там, де сказано, що в пеклі страждали хабарники, ми дописали, що кипіли у казанах “орки, москалі, кацапи”. Глядачам подобаються ці слова. Намагалися провести через усю виставу думку, що коли нація бореться за своє існування, то вона має пройти через великі вип- У Київському академічному театрі ляльок “Замок на Горі” представили виставу “Енеїда”. Творчий колектив театру показав глядачеві нетрадиційне бачення першого твору нової української літератури. робування, у тому числі через війну. І це паралель із сучасністю, коли український народ боронить свою незалежність зі зброєю в руках. Переконаний, що як і троянців, нас чекає успіх. Сподобалася співпраця з актором Ярославом Ланчаком. Він закінчив Національний університет культури, працював у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Коли дізнався про перерозподіл ролей, сказав, що мріє зіграти Енея. Задля цієї ролі активно займався спортом і схуднув для потрібної форми. Коли приходив на репетиції, то завжди знав текст напам’ять. Це професійна і талановита людина. Хороша акторська робота у Вікторії Топчій, яка виконує роль матері Евріала, що плаче за своїм сином, загиблим у бою з ритульцями. На цьому моменті глядач завжди плаче, плакали під час репетицій і актори. Роль Турна виконує актор із Херсона Олександр Ворона, який на початку повномасштабної війни ледве вирвався з окупованого міста. У нього специфічна мова – душе швидка. Нещодавно Олександр почав грати головну роль в іншій моїй прем’єрі – “Труффальдіно – слуга двох панів”. Мені здається, що він створив яскравий сценічний образ людини, яка захоплюється лише війною. Думали над тим, чому Турн не хоче одружитися з Лавінією. Потім зрозуміли, тому що він – це втілення війни і йому не потрібна сім’я. Хотілося б також відзначити Юрія Фарафонова, який створив образ Зевса, та Лідію Шевченко – виконавицю ролі Юнони. А ще – всіх учасників масових сцен, зокрема троянців, у кожного з яких було багато тексту. Мені дорікали, що я не йду повністю за автором. Але, на моє переконання, сучасна режисура не зобов’язана цього робити. Режисер проводить власну авторську думку. Мої колеги зізнаються, що не бачили подібної “Енеїди”. За жанром я визначив її як героїчну містерію. Прагнув показати, як творилася воля до перемоги за внутрішніми діями Енея та троянців. У нашій виставі багато сакральних ритуалів, церемоній, зокрема, спалення кораблів. Думаю, що наш погляд має право на існування. Кому цікаво побачити національний український гумор – він піде на інші постановки “Енеїди”. А когось зацікавить наша героїчна містерія. Близько місяця ми вибудовували композицію. Якщо уважно придивитися, то можна побачити, що вона трикутної форми: всюди чітка геометрія. Усі мізансцени будуються знизу вгору. І лише під час боїв композиція змінюється: тут ми йшли від зовнішнього до внутрішнього. Мізансцена – це мова режисера. Якщо немає мізансцени, то немає й режисера. Все інше може зробити й актор. Ми ввели до вистави сцену оргії, коли троянці приїжджають до Дідони і живуть там три роки. Це велика танцювальна композиція на 12 хвилин, яку зробила хореограф Анна Кийко. Бої ставив Юрій Старостін. Думаю, що вийшло вдало. Боги у виставі ходять на котурнах, або стоять як скульптури. Зізнаюсь: вибудувати такі мізансцени було непросто. Хор у виставі виконує роль автора, який розповідає цю історію. Дія ніби закільцьована. Вони розповіли тут і пішли розповідати далі. Тобто ця містерія довго подорожуватиме по всьому світу. Велика роль художників зі світла Євгена Кюне та Олексія Маракуліна. Після прем’єри до мене підходили друзі з Національного цирку України та інших театрів. Вони дивувалися, що таку велику роботу здійснюють лише дві людини. Зазвичай треба три або навіть чотири. Багато роботи з погляду режисури додав Ігор Гулий. Як керівник проєкту завжди працював зі мною над виставою. Саме він придумав подіум, який виходить у зал, а також фінал вистави. Чудово, коли директор думає, живе постановкою разом із колективом. Наш очільник за однією зі своїх освіт режисер, тому розуміє, як будується сценічна дія. Працювали над виставою під обстрілами. Половина учасників не встигали приїхати на репетиції через повітряні тривоги. Працювали без них, потім ті підключалися до процесу. Також під час читок часто вимикали світло. Але попри все ми змогли зробили виставу на дві з половиною години. Велика робота була проведена зі створення масок, ляльок, іншого реквізиту. Керував нею головний художник театру Микола Данько. Щодо режисури, то це, на має переконання, не результат, а процес. Процесом я задоволений. Щодо результату, то тут скажуть своє слово глядачі та критики. З директором – художнім керівником театру Ігорем Гулим спілкувалися з приводу подальшої роботи. Ще до війни я мав ставити виставу “Чарівник країни Оз” Лаймена Френка Баума. Це буде мюзикл для сімейного перегляду на півтори години. До нього увійдуть 12 вокальних та 14 хореографічних номерів. Також будемо працювати над “Дюймовочкою”. Це буде новий, несподіваний погляд на відому з дитинства казку. Хочемо поставити “Лісову пісню”. Це буде велика постановка з ляльками, масками і живими артистами. – Я чула різні думки про “Енеїду”, – зазначила режисерка Інна Гончарова. – А це значить, що вона відбулась і викликала інтерес. Я членкиня творчої комісії Київського академічного театру ляльок, тому добре знайома з режисерами і багатьма акторами цього театру. Окремо хотілося б відзначити роботу художника-постановника Миколи Данька. Він від самого початку роботи над виставою запропонував цікавий сценографічний погляд. Я передивилися відеозаписи багатьох постановок “Енеїди” в обласних театрах, а також запис вистави, яка йшла на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Всюди був фольклорний напрям, а цього разу ми бачимо зовсім інший погляд на цей багатогранний твір. Хоча, безперечно, наша “Енеїда” також патріотична. Я спостерігала за кожним кроком роботи режисерів зі світла. “Картинку” зробили дуже якісно. Моїм завданням було дивитися на процес створення вистави збоку, не занурюючись до деталей і навіть абстрагуючись від них, подивитись на виставу очима майбутнього глядача, уявити, як він сприйматиме нову версію “Енеїди”. Наприклад, зрозуміти, які у глядача можуть виникнути запитання до злагодженості хору, до хореографічної частини вистави, особливостей акторської гри. Було цікаво відвідувати репетиції, спостерігати, як вистава народжується. Як вже казала, я знала цей театр ще до повномасштабної фази війни. Вже під час воєнного стану спостерігала, як трупа театру активно займається волонтерством, доки у неї була відсутньою можливість працювати на своїй стаціонарній сцені. Вже у квітні – на початку травня 2022 року театр показував свої вистави в дитячій лікарні Печерського району Києва та “Охматдиті”, а також у звільнених містах Київщини. Залюбки й надалі співпрацюватиму з цим театром, якщо надійде пропозиція. Готова підтримати будь-яку ініціативу, корисну для розвитку українського театру.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин