Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Менше говорімо про обов’язки дітей, а більше — про їхні права”. Ж."Ж. Руссо · с. 7сторінка оригіналу ↗

СУСПІЛЬСТВО І МИ

Слово Просвіти, №22 за 2007 рік

“Кілька років тому ми з нею їздили до Києва в Український дім, — розповідає Оля, — брали участь у конкурсі “Я і мої права”. Марійчина творча робота зайняла перше місце — це був малюнок “Україна — рідна ненька, а земля наша — веселка”. Коли до нас прийшли студенти на практику, вони сказали: “Щоб намалювати такий малюнок, треба палко любити Україну”. А коли запитали, хто ж прищепив її, Маша за нас обох впевнено відповіла: “Наша вихователька Катерина Іванівна Будяк”. Катерина Іванівна за фахом учитель української мови. Розпочинала педагогічну кар’єру в сільській школі, а коли доля привела її в Суми перевіряти інтернат, залишилася тут. “Рік вагалася, — згадує Катерина Іванівна. — Нелегко призвичаїтися кваліфікованому педагогу до сиріт, інтернатських обставин, педагогічних ситуацій, а найголовніше — не нашкодити дітям із сирітською долею, які не відчувають материнської турботи, яких давно не пестили теплі материнські долоні”. Почала Мама Катя з того, що створила українську світлицю, яка з часом переросла у музей етнографії. “Коли присвоїли нашому музею звання народного, навідувалися педагоги й школярі з усієї області, — каже Катерина Іванівна. — А самі діти стали не просто артистами, а справжніми поціновувачами рідного й прекрасного: розкажуть, покажуть, одне слово, від душі і від серця передадуть найсвітліші почуття. А згодом ми створили фольклорний ансамбль “Калина”. Буває, що нам конче не вистачає музиканта, адже він у нас один на весь інтернат”. Катерина Іванівна навчає не лише рідної пісні, а й любові до рідного краю. Часто-густо сама складає вірші, які діти радо сприймають і самостійно намагаються римувати, як учителька навчила. “Мама Катя розповіла нам про калину, а ми наступного дня вже посадили її, дехто намалював, а ще вивчили пісню про калину, поезії, оповідання, — каже Оля Іванова. — А як усі раділи, коли навчила нас Мама Катя варити вареники і пекти пиріжки з калиною! Пригощали ними друзів і родичів. Засвоїли народні рецепти про те, як лікує калина. Вчителька складає сценарії, а ми їй допомагаємо виготовити декорації, навчити одягатися зі смаком найменших діток, які щойно влилися у сім’ю. Коли ми готували виставу за оповіданням Степана Васильченка “У бур’янах”, Катерина Іванівна сама пошила для Тарасика сорочечку, обрамлену калиновим цвітом”. Найулюбленішою домашньою піснею в інтернаті стала українська народна “А мій милий вареничків хоче”. А коли вихованці збираються гуртом, то самі складають пісні. Ганна ДЕНИСКО, м. Полтава Ці слова Льва Толстого стали лейтмотивом зустрічі у Полтавській обласній бібліотеці для дітей ім. Панаса Мирного та влаштованої там виставки книг, подарованих добрими людьми цій дитячій книгозбірні, що зазнала в останні роки і виселення, і навмисного підпалу, і невизначеності майбутнього, яка знову нависає над цією книжковою світлицею, дорогою і маленьким, і дорослим полтавцям. Того дня мова йшла про поїздку до Києва дітей-читачів бібліотек Полтавщини, які стали переможцями всеукраїнських творчих конкурсів в області. Юнаків і дівчат із Полтавщини у столиці радо зустрічали письменники, представники Українського фонду культури та Міжнародного благодійного фонду “Україна 3000”, який очолює дружина Президента. Надовго запам’яталося Свято книги в Будинку письменників: гості з Полтави читали свої твори, а відомі письменники оцінювали та давали поради. Тоді члени літературного об’єднання “Радосинь” подарували полтавській бібліотеці понад 300 книг, зібраних спеціально для неї. Під час засідання студії “Радосинь” комплект книг для бібліотеки передав фонд “Україна 3000”. Кожна дитина також отримала у подарунок видання “Енеїди” Івана Котляревського. — Зустріти творчих людей — це завжди цікаво, — говорить учениця Полтавського ліцею №1 Олександра Чорна. — І тому нам хочеться продовжити це знайомство з київськими письменниками. А нашій літературній студії “Перевесло” стане у пригоді досвід “Радосині”, якою керують письменники Дмитро Чередниченко і Лідія Новикова. Юна художниця Оксана Сердюк розповіла, що кияни були вражені й зворушені тим, як полтавські школярі у малюнках передали своє розуміння жахливої трагедії Голодомору-33. Тому після зустрічі з заступником голови Українського фонду культури Дмитром Янком, народним художником Леонідом Андрієвським вирішили у вересні у Фонді влаштувати виставку малюнків полтавських дітей “Пам’ятай свій рід. Пам’яті жертв Голодомору в Україні”. Передав атмосферу київських зустрічей і ліцеїст Богдан Матвійчук, семикласник Полтавської музичної школи №1: як і в Києві, він виконав на фортепіано свій власний твір — “Натхнення”. Коли буваєш на таких зустрічах, хочеться достукатися до тих пустоголових горе-депутатів і горе-урядовців, які нічого не читають, крім бульварних газеток та звітів про розквіт свого тіньового бізнесу: огляньтеся навколо! Діти пишуть вірші, малюють українське небо і співають пісні свого народу. Чому ж ви жеврієте в злобі?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин