Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Менше говорімо про обов’язки дітей, а більше — про їхні права”. Ж."Ж. Руссо · с. 7сторінка оригіналу ↗

1 ЧЕРВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ ЩОБ ПОВІРИТИ В ДОБРО, ТРЕБА ПОЧАТИ РОБИТИ ЙОГО МАМА КАТЯ, У ЯКОЇ ПОНАД П’ЯТЬ CОТЕНЬ ДІТЕЙ

Слово Просвіти, №22 за 2007 рік

Свято заснували у листопаді 1949 року в Парижі рішенням спеціальної сесії Міжна5 родної демократичної федерації жінок, а 1950 року вперше відзначили. Ініціатива зна5 йшла підтримку ООН. Відтоді цей день покликаний акцентувати увагу міжнародного спів5 товариства й кожного окремо на проблемах захисту прав дітей. 95 % випускників шкіл5інтернатів не готові до самостійного життя, пе5 реконані соціологи. Покинути казенні стіни — непростий іспит. Випускна сукня чи костюм, черевики, комплект постільної білизни і 100 гривень на витрати — ось і все. Не кожному таланить вступити до ВНЗ чи коледжу. Приміром, викладачі київської школи5інтернату № 3 кажуть: нещодавно навіть відмінників і хорошистів довелося влаштовувати на роботу. Перука5 рем після закінчення курсів не приймають — фахових інструментів ні за що придбати, адже на кишенькові витрати в інтернаті діти отримують мізер, тай із тих, зізнаються старшокласники, половину відкладають. Дехто на кос5 метику, а хтось — на навчання. Вийшов за стіни інтернату — і ти вже один проти всього світу, без сім’ї. Подолати страх перед майбутнім і допомогти адаптуватися до самостій5 ного життя має соціальна програма, коли старшокласників на 2—3 місяці віддають у родини, де вони знайомляться з новим життям, вчаться вирішу5 вати побутові проблеми. Декому поталанить опанувати комп’ютер, адже в інтернаті доводиться торкатися клавіатури хіба що на уроках інформатики. Як живеться дітям5сиротам в одному з інтернатів — про це наша роз5 повідь. Алла ГЛЕМБОЦЬКА, Сумська обл. Фото автора У Сумській області лише один інтернат для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Тут виховують 500 cиріт, і дітей щороку більшає. “Доводиться розвантажувати школу: багатьох талановитих вихованців прилаштовуємо в Глухівську гімназію, — розповідає вихователька Катерина Будяк. — Звідтіля і до батьків, які в декого зосталися в сусідніх селах, ближче. А можливо, хтось із рідні отямиться і чимось допоможе”. У кожної дитини з інтернату своя доля. У третьокласниці Оленьки батько на очах забив матусю. Оля опинилася в інтернаті, її двох братиків і сестричку забрали в інші родини, а молодший братик виховується у будинку сімейного типу. А як призвичаїтися Сашкові: його мати вбила батька на очах у хлопчини. Розумницю й відмінницю Марійку хвилює доля двох меншеньких, які теж в інтернаті. Тепер у селі Глухівського району пусткою залишилася рідна хата: після розлучення тато пішов до іншої жінки. Марійчиним старшим сестрам Каті й Валі доведеться без батьківської підмоги влаштовувати своє життя, а опікуватися двома меншенькими — Оксаною й Іваном, — Марійці. Не хочеться згадувати дітям, що мама за крадіжку задля випивки потрапила за ґрати. Оля Михайлова в інтернаті з семи років. Коли батьки почали пиячити, Олю з молодшою на півтора роки Оленкою із рідної Шостки, що в Сумському районі, відвезли до інтернату. У колективі дівчатка прижилися, обидві гарно вчаться. Оля захоплюється малюванням. Тож на виставку в Українському домі, куди сумські інтернатівці возили 15 картин, приготувала акварель “Квіти Сумщини”: “Мені подобаються кольори й тони, які я дібрала, — розповідає дівчинка, — а ще я сама намалювала ікону “Почаївська Божа матір”. Оля побачила ікону у соборі. Вона видалася їй такою досконалою, дівчинці захотілося вишити подібну. “Радість душу огорнула, коли я вишивала її кольоровими нитками муліне, — каже Оля. — Те одухотворення не покидає мене і тоді, як обрамляла візерунок бісером, і нині”. Оля не соромиться говорити про своє сокровенне, а ще й про те, що мріє бути щасливою: “Яка то радість, Мама Катя з Олею Михайловою. Позаду — художні роботи дівчинки якби у мене в житті все добре склалося, щоб могла опанувати необхідну в житті науку педагогіку”. Дівчинка вирішила, що стане учителькою, як мама Катя, так вихованці називають Катерину Будяк. А ось сестричка Оленка тягнеться до дорослих. Як справжній волонтер відвідує й допомагає ветеранам війни й учасникам бойових дій. А ще має гарний голос, співає і залюбки грає на бандурі. Часто сестрички разом у два голоси виспівують українських пісень. Є в Олі й улюблена подружка й однокласниця Марічка Яловенко.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин