“Які ж “прибульці” окупували нашу історичну пам’ять?” · с. 11сторінка оригіналу ↗
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
ЗАНЕХАЯНА ПАМ’ЯТЬ
Слово Просвіти, №22 за 2007 рік
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
ПОЛОВЦI СЕРЕД НАС Останнiй воїн знаменитого князя Новгород-Сi- верського Iгоря загинув через 820 рокiв пiсля трагiчного бою русичiв із половцями 1185 року. Цей бронзовий вой стояв на схилi Замкової Гори Новгород-Сiверська. Тут у ХI—ХII столiттях був княжий дитинець — резиденцiя князiв. На високому пагорбi над Десною нинi одна з головних точок державного iсторико-культурного Музеюзаповiдника “Слово о полку Iгоревiм”. Кiлька рокiв тому хтось із доморослих половцiв узяв у полон, простiше кажучи, викрав бронзову статую княжого воя. Iз загибеллю охоронця наступною жертвою став вiщий Боян.Пам’ятник воїну, спiвцю, лiтописцю — велична бронзова постать — є домi- нантою Замкової Гори. Першим об’єктом крадiжки злодюг стали бронзовi птахи, що вiдлiтали з плеча Бояна. Потiм вкрали гуслi. Нарештi, остання крадiжка — меч. За двадцять метрiв вiд пам’ятника Бояну лежить переламана навпiл плита, на ній значиться, яка це саме пам’ятка iсторiї — ота Замкова Гора. На площi, при початку одної з центральних вулиць, що носить iм’я Карла Маркса, — пам’ятник i самому князевi Iгорю. Тут теж не раз хулiгани-грабiжники оскверняли i пам’ятник, i оздоби довкола нього. Усе це — пiд вiкнами теперiшнього княжого терема, Новгород- Сiверської мiської ради. Тут ошелешують мене простим одкровенням: пам’ятники нiчиї. Мова про щойно названi пам’ятники, встановленi в мiстi 1989 року. Окрiм згаданих, це ще й пам’ятник княгинi Ярославнi, що тужить над Деснянським берегом, пiд стiнами монастиря. Її ще не розтрощили. Але хами почали розбирати оглядовий майданчик пiд пам’ятником. То як же стали нiчиїми цi пам’ятники вiдомого скульптора А. Куща? Перегортаю копу паперiв, шедеврiв бюрократичної перестрiлки. Запити мiської ради до районних вiддiлiв — культури, архiтектури та мiстобудування. I пустопорожнi вiдписки. Мiська влада не може встановити, нi кому належать пам’ятники, нi того, як вони стали нiчиїми. Нема жодних документiв нi в мерiї, нi у названих райвiддiлах. Як 18 рокiв тому урочисто вiдкрили у мiстi кiлька пам’ятникiв i нiкому їх не передали на баланс офiцiйно? Чи передавали, та все загубилося? А що ж тепер? А тепер мiська рада, мiськвиконком не можуть видiлити на ремонт пам’ятникiв жодного кiлограма цементу, жодної банки фарби. Бо це бюджетнi кошти, а то — не власнiсть мiста. Бiльше того. Недавно мiлiцiя нарештi впiймала хулiганiв, якi трощили один із пам’ятникiв. Тут би, окрiм штрафу чи й судового вироку, подати ще й цивiльний позов, аби вандали вiдшкодували збитки. Але як мiськрада подасть позов, коли не є офiцiйно власником пам’ятникiв?
Пам’ятник князю Ігорю
ОБЛУПЛЕНА СЛАВА Нагадаю, що ми перебуваємо зараз у тисячолiтньому давньоруському мiстi. Мiстi видатної пам’ятки свiтової лiтератури — “Слова о полку Iгоревiм”. I одразу ж рiзко перейдемо в суєтне сьогодення: ми з вами у районi, який, єдиний серед сотень районiв України, має честь називатися батькiвщиною нашого “найтривалiшого” Президента — Леонiда Кучми. Перенесiмося з року 1033-го, коли, за переказами, був заснований Спасо-Преображенський монастир (князем Чернiгiвським Мстиславом, сином Володимира Великого i братом Ярослава Мудрого), у рiк 2004-й. Опускаю довгу й славну iсторiю монастиря, типову для наших святинь. Типову й для комуно-iмперського ХХ столiття, коли святиня була i концтабором, i складами, i смiтником. Спасо-Преображенський собор, як i весь монастир, потребував великої реставрацiї пiсля кiлькох десятилiть запустiння. Наприкiнцi президентства Кучми у Спасо-Преображенському монастирi розгорнулися небаченi реставрацiйнi роботи. Давня iсторiя переплелася з сучасним полiтиканством. Саме в Новгороді-Сiверському планувалися помпезнi зустрiчi трьох сучасних князiв, чи то пак, президентiв — Кучми, Путiна i Лукашенка. Власне, епопея полiтичної реставрацiї тягне на окрему книгу.
Скiльки куди чого пiшло, скiльки вкладено i вкрадено? Але за якiсь два з гаком роки все посипалося на очах. У корпусi, що був будинком настоятеля монастиря i де нинi Музей “Слова о полку Iгоревiм”, в одному з залiв повнiстю згнила i провалилася “вiдреставрована” пiдлога. Її зiрвали, мiнятимуть. У iнших залах скоро буде те саме.
ДЗВОНИ НАД МУЗЕЄМ Схоже, в наших нацiональних iсторичних, релiгiйних святинях повинен бути один господар — або церква, або заповiдник, музей. Сумний приклад головної нашої святинi — Києво-Печерської лаври у всiх перед очима. Мирне спiвiснування музею-заповiдника i монастиря чомусь не виходить мирним. А зараз — про Спасо- Преображенський монастир. Звичайно, пiсля десятилiть складiв i смiтникiв треба було воскрешати обитель Лазаря Барановича i багатьох iнших титанiв духу. Водночас, нагадаю, це мiсто “Слова”. Першим з’явився у стiнах монастиря Музей-заповiдник “Слова о полку Iгоревiм”. I значно пiзнiше, майже 10 рокiв тому, тут вiдновився чоловiчний монастир. У вереснi 1999 року з’являється постанова Кабінету Мiнiстрiв, якою всi численнi споруди монастиря, до цього недоторканi, вилучаються зi списку об’єктiв, що не пiдлягають передачi будь-кому в оренду, користування. Передача ця здiйснилася дуже швидко. Вже за мiсяць, у жовтнi, Чернi- гiвська обласна державна адмiнiстрацiя своїм рiшенням передає три об’єкти монастиря церквi. Конкретнiше — Чернiгiвськiй єпархiї Української Православної Церкви Московського патрiархату. В тому числi головний об’єкт — Спасо- Преображенський собор. За 7 із лишком рокiв невеличка, але проворна когорта ченцiв прихопила майже весь монастир. Чому, на яких пiдставах — цього не знає навiть влада, принаймнi мiсцева: у мiськрадi безсило розводять руками, спостерiгаючи за навалою монахiв. Окрiм переданого їм невеликого будинку келiй, вони заселили вже великий. “Прихватизували” також другий храм обителi — Петропавлiвську церкву, примiщення бурси,
Дуже цiкавий вигляд над цим облупленим муром має табличка (i не єди" на така в монастирi), що реставрацiю тут проведено з iнiцiативи Прези" дента Кучми
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
