Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Без бажання все важке, навіть найлегше”. Г. Сковорода · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ ТВОРЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ

Слово Просвіти, №22 за 2007 рік

Степан БОЙКО, м. Івано-Франківськ Україно! Ти моя молитва. Ти моя розпука вікова! В. Симоненко Нерідко можна почути: “Я людина маленька, то що можу зробити для України? Інша річ ті, хто має заощадження, посади…” Запереченням цього може служити життя просвітянина Володимира Войцюка, уродженця селища Єзуполя, який нині живе в Нью-Йорку. 9 червня він зустрічатиме своє 76-ліття. Навчався у Єзупольській народній школі, кілька років у Станіславській українській гімназії, де пройшов патріотичний гарт. Юнак разом зі своїм батьком Семеном Федоровичем і мамою Марією Микитівною брав участь у просвітянських заходах, бо в селищі жила третина поляків, які всіляко протидіяли владі у проведенні українських виховних заходів. Був молодіжним членом ОУН, багато його друзів загинули від німецьких і радянських спецслужб. Під час навчання у вчительському інституті в нього було вилучено багато заборонених книжок і навіть була загроза виключення за прояви націоналізму. Із 1949 року вчителював у школах Тисменицького району, виховував у дітей любов до рідної мови, культури, відвідуючи музеї Львова, Києва. А на дозвіллі Войцюк захоплювався пасічництвом, його пасіка була найбільшою в окрузі. В селищі уже діяв дитячий санаторій, який він відвідував на християнські свята, аби пригостити хворих діточок медком та обдарувати дитячою літературою. У кінці 80-х років минулого століття в Галичині почалося національно-патріотичне піднесення, і він у квітні 1990 року вступив до Товариства української мови ім. Т. Шевченка, яке згодом переросло у “Просвіту”. Хорова капела “Червона калина” при ОО ВУТ “Просвіта” на поїздку в східні реґіони України одержала від Володимира Семеновича помірну фінансову пожертву. “Став активним просвітянином у найбільшому просвітянському осередку селища”, — згадує голова осередку Б. Салій. Вийшовши на пенсію, він поїхав до хворої матері, яка тоді перебувала в США. Там, у поважному віці, почав працювати двірником. Твердо вирішив, що житиме скромно, складатиме цент доцента, аби зробити дар своїй Батьківщині, й на зароблені кошти спершу повністю профінансував будівництво в рідному селі бронзового пам’ятника Тарасові Шевченку. Через кілька років селище прикрасив ще один пам’ятник його коштом — Івану Франку. Великому вченому пасічникові Петрові Прокоповичу п. Володимир висловив шану відкриттям пам’ятника на одній із площ м. Івано-Франківська, а в честь 85-річчя ЗУНР — профінансував спорудження пам’ятника січовим стрільцям, теж у сільському центрі. А ще ньюйоркський двірник дав гроші на пам’ятник борцям за волю України на території моршинського санаторію “Говерла”. В Єзупольській середній школі його коштом оновлено опалення, класи-лабораторії. До річниці Незалежності України в селищі відкрито музей села, будівельну частину зроблено за кошти Войцюка. Заслужений діяч мистецтв України Олесь Янчук довго не міг знайти коштів на створення українських патріотичних художньо-документальних фільмів “Голод-33”, “Атентат”, “Нескорений”, “Залізна сотня”. Матеріально і фінансово п. Володимир підтримав ці проекти і десятки тисяч краян уже кілька разів переглянули їх. Ці фільми демонструвались у Канаді, США. Завдяки йому мешканка села Ганна Кушнір видала книгу “Єзуполь в роки незалежності”. Кожний односелець одержав презент — книжку. Пан Володимир — почесний мешканець Езуполя, член Спілки правознавців Прикарпаття. Депутати селищної ради ухвалили рішення, щоб на

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин