“Без бажання все важке, навіть найлегше”. Г. Сковорода · с. 12сторінка оригіналу ↗
ГРИГОРОВА КРАВАТКА
Слово Просвіти, №22 за 2007 рік
космацьку сорочку. Погодилася справді гарна майстриня, його ж сестра. За сорочку я заплатив, але вона на додачу подарувала мені вишиту краватку. Із тим скарбом я й повертався до Львова. Та ще з кількома десятками великодніх писанок, подарованих отцем Василем. Погонорився я у Львові в тій унікальній краватці, поїхав у ній і до Києва. А тут кілька колег просять організувати і їм подібну прикрасу. Пам’ятаю: Микола Шаповал, Борис Харчук, ще хтось. Я написав листа до Космача — Вардзарукова сестра погодилася виготовити, бо ж і жила з того. Ось одна з тих краваток і потрапила до Григора Тютюнника, він саме гостював у Львові. Приміряв він ту краватку — йому сподобалася: а що, хоч трохи гуцул. Та й виходимо в місто, в певних справах, а заодно щоб і трохи обмити обнову. Заходимо в кав’ярню, а там черга. “Миколо, — каже Григір, — ти постій, ая трохи покурю”, — відомо ж, що він не виймав цигарки з рота. Стою я в черзі, та й у вікно зиркаю. Аж бачу — говорить Григір — і з ким же? — із моїм кумом Федором Стригуном. Виявляється, і знайомі не були, а ось розговорилися. Сподобалися один одному. Григір ще прикурити попросив, чи що, та й говорять. То я вже й замовляю на трьох. А з кав’ярні потрапили до Стригунів. Наспівалися вони з Григором, та ще й Тая, Федорова дружина, прилучилася. Додому розходилися вже пізно. Геть пізно. То щедрому Григорові й спало на гадку: Федоре, Федоре, я вже погонорився у цій краватці, поноси ще й ти її! Стригун віддячився: шарфиком обгорнув Григорову шию, саме була така пора, що морозило й мрячило, а Григір був одягнений у благенький плащ. Та от і все про ту краватку, — а що вона засвідчує Григорову щиру натуру, то вже незаперечно.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
