Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Вік слова продовжується його правдою”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

УНІКАЛЬНИЙ ЗРІЗ ГРАФІЧНОЇ ЕРУДИЦІЇ

Слово Просвіти, №22 за 2007 рік

Олександр ФЕДОРУК, доктор мистецтвознавства, професор, дійсний член Академії мистецтв Без Віталія Мітченка ми не уявляємо розвитку української книги, того високого рівня, якого вона досягла останнім часом і який репрезентує сьогодні на вимірі світових стандартів, органічно вписуючись у престижні орієнтації дизайнерської культури. Книжковий дизайн — термін, що утвердився в книговидавничому процесі буквально за два останні десятиріччя, а в широкому уявленні — це мистецтво оформлення, ілюстрування книги, яке формували і формують блискучі майстри, що тонко, стилістично бездоганно і вишукано відтворюють естетичне обличчя української книги. До знакових мистців, які вклали своє творче бачення і розуміння, мистецьку ерудицію в оформлення книги, зараховуємо Віталія Мітченка. Ось уже понад 35 років художник, який тепер перебуває в розквіті творчих інтенцій, звершує шляхетно і бездоганно свій мистецький чин, і кожний новий твір, який народжується в стінах його робітні, — чи це станкова графічна композиція, чи ілюстрація, чи нові, еталонного рівня, зразки шрифтів, чи культура графічного письма, яке зараховуємо до роду каліграфії, — свідчить про смак, ерудицію, інтелігентність автора. А книжки, тиражована продукція, журнали, афіші, каталоги, що він проектує як дизайнер, є зразковими, означеними мистецьким інтелектом; ми ставимо їх у той якісно естетичний ряд, що відповідає критеріям модерного художнього мислення й співвідноситься з масштабними уявленнями про конкретний зріз історії мистецтва. Сміливо, беззастережно доводимо, що на сьогодні вже сформувався мітченківський оригінальний стиль, має місце його класична академічна манера, яку він виніс під час студій із Московського поліграфічного інституту, а потім удосконалював у всесвітньо відомій Академії друкарства в Лейпцігу. У Мітченка є послідовники, учні, що торують у мистецтві прокладені ним стежки… Колись великі наші художники Г. Нарбут, М. Бутович, Г. Якутович підняли якісний зріз української книги — вони глибоко володіли знаннями про українську рукописну, а також друковану книгу барокової доби. Якісні здобутки великих майстрів свого часу перейняв, а потім власною працею, творчістю вивершував Віталій Мітченко, і можна дивуватись і водночас захоплюватись, з яким смаком і тактом він це здійснює. Пропонована книжка художника має метафоричну, вербально витлумачену назву — “Мандри” і спрямовує до небуденних сторінок його творчості, що народжувалася й розвивалася впродовж багатьох років неординарного мистецького життя; виструнчує в логічну лінію мистецьку еволюцію на різних поворотах його біографічної долі — від початкових студій у Саратовському художньому училищі до знакових поїздок по містечках України та європейських країн, у благодатні пленерні Седнів — творче пристановище художників нашої держави, Крим, де розквітав талант І. Богаєвського, М. Волошина, Ф. Захарова, П. Столяренка, у любу його серцю Сулимівку — вотчину відомого козацького полковничого роду. “Мандри” — то мистецька сповідь автора, яку він довірливо виносить на суд вдячному глядачеві й читачеві. “Мандри” — етапна книжка, бо вона підсумовує більш як тридцятирічний творчий шлях мистця, розгортаючи його сходження через перетини і знаки долі. У такому розумінні “Мандри” сприймаються як мистецька доля самого Мітченка. Бібліофіли шанують книги, проілюстровані та оформлені Мітченком, тому що вони демонструють високу культуру художньої книги. Назвемо побіжно лише деякі з низки цих видань, зважаючи на наші обмежені можливості їх репрезентації, але прикметно, що всі перелічені праці є перлинами книжкового мистецтва. Отже, “Похвала глупоті” Еразма Роттердамського, “Вечори на хуторі біля Диканьки” Миколи Гоголя, збірка барокової поезії “Аполлонова лютня” — усі 1981 р., “Жан Крістоф” Ромена Ролана (1982), “Дон Жуан” Дж. Г. Байрона (1985), “Мазепа” Богдана Лепкого (1994), “Вогонь з попелу” Івана Драча (1995) — і це не все: поза зазначеними в списку — добра сотня оформлених видань, із-поміж яких чимало навчальної літератури… Мітченко сформувався професійно, працюючи у видавництві “Дніпро”, а сьогодні він — головний художник видавництва “Грамота”. Отже, “Мандри” повертають пам’ять художника до спеціалізації на ниві мистецтва книжкової графіки, у галузі якої його творчість добре знана й шанована в Україні. Вирішивши видати власні “Мандри”, Віталій Мітченко тим самим ніби розкрив щедру палітру своєї творчості, зібрав у єдине ціле матеріали, що мають вартісні критерії, позначені мистецькою, а також науковою актуальністю. Книжка розгортає в хронологічній послідовності ще одну грань таланту мистця — його творчі ініціації в царині станкової графіки, каліграфії, висвітлюючи, крім графічного дизайну, коло мистецьких зацікавлень, а також художніх проблем її автора. Мітченко відродив традиції української каліграфії, виструнчивши її поетику на візуальній естетиці, невід’ємною часткою якої є стан душі художника. Його писемні знаки семантично ведуть перегук із кириличною культурою давньоукраїнських рукописних книг, бароковими знаками в стародруках, вони генетично тяжіють до пам’яті про Георгія Нарбута, і в цьому сенсі Віталій Мітченко є вдячним послідовником геніального графіка.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин