Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“З’єднати свій народ із коренями і Богом”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ДУХОВНА МІСІЯ КИРИЛА СТЕЦЕНКА 24 травня 125 років тому Черкащина подарувала Українській Духовній Культурі скарб світового масштабу. В мальовничому селі Квітки народився видатний український композитор, культурно5громадський і державний діяч, подвижник української національної церкви Кирило Григорович Стеценко.

Слово Просвіти, №22 за 2007 рік

Тіна ПЕРЕСУНЬКО, радіоканал “Культура” Життя Кирила Григоровича було унікальним, сповненим динаміки й руху, вогню й відданості тому інтуїтивному голосу серця, який вів його Долею. Проживши лише 40 років, композитор створив близько 50 романсів і вокальних ансамблів, понад 50 хорових творів, опери для дітей і монооперу “Іфігенія в Тавриді”, музику до театральних вистав, а також десятки обробок українських народних пісень. Мандруючи Україною з хоровими концертами разом із видатним Миколою Лисенком (який сказав про Кирила: “Ось хто замінить мене після моєї смерті”), він пізнав унікальну красу народної пісні. Як диригент, заснував понад 30 хорових колективів — професійних, аматорських, дитячих, світських і церковних. Кирило Стеценко став фундатором і керівником Першого українського національного хору в 1918 році, Української Республіканської Капели (1919) та Другої Мандрівної Капели (1920). Після навчання в Софійській духовній школі, Київській духовній семінарії, Школі Російського Музичного Товариства та Музичній школі Миколи Лисенка, композитор подарував світовій культурі унікальні духовні твори: Три Літургії, “Всенічна”, “Панахида”, “Херувимські пісні” (6 творів), “Милість миру” (4 твори), “Хваліте ім’я Господнє” (9 творів), “Великодня служба”, “Колядки та щедрівки” (50 творів), релігійні канти й інші твори. Духовна місія Кирила Григоровича Стеценка — з’єднати свій народ із Коренями і Богом. Народна культура, творчий спадок “кореневої системи” України — Шевченка, Франка, Лесі Українки — та енергія землі — це той простір, який формував його, і з яким він з’єднав себе у співтворчості в ім’я майбутнього культурного розквіту держави. Кожного разу, трактуючи та розпізнаючи своє призначення, композитор намагався знайти ті форми й методи збереження коренів нації, які б найглибше втілювали задум Творця відносно Призначення України. Тому як педагог Кирило Григорович розробив новітні методики та репертуар для навчання школярів музики і співів на основі народної пісні, розглядаючи український фольклор як потужний інструмент для громадсько-патріотичного виховання дітей і юнацтва. Досі ці праці не були видані й не використовувались у шкільній музичній практиці, проте вже існують домовленості з видавництвом про друк “Шкільного співаника” ювіляра. Композитор проявив себе і як державний діяч. За часів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії він очолює музичний відділ у Міністерстві освіти, у Головному управлінні мистецтв та національної культури, розробляє ідеологію української національної культури. Створює державний оркестр народних інструментів, національний симфонічний оркестр, музично-педагогічне видавництво, хорову нотозбірню, диригентський інститут, музичне товариство. Ще простішим трактуванням процесу гармонізації національної культури є збереження і концентрація творчого капіталу композитора. Осередками такого процесу є музеї. У рідному селі композитора Квітки Корсунь-Шевченківського району в приміщенні школи, де він навчався та писав свої перші музичні твори, створено ще за часів радянської влади Музей ім. Кирила Стеценка. Проте через брак фінансування, суспільної і державної уваги, внаслідок 10-річної відсутності ремонту опалювальної системи мають усі шанси “тріснути по швах” стіни, стеля та підлога музею, зруйнувавши артефактові ознаки творчого шляху композитора. А герої Музею ім. К. Г. Стеценка (так назвав працівників національних музеїв Сашко Положинський, відповідаючи на запитання журналіста “5 каналу”, в кому він бачить сучасних національних героїв) вимушені, керуючись внутрішньою відданістю національній справі, збирати з останніх кутків “провіант” для музейних “харчів” (фарби, віники, оздоблення). Та навіть у музеї, що є просвітницьким центром і носієм культурно-ідеологічної традиції, ще досі зберігається радянський фундамент ставлення до творчості Кирила Стеценка: “Стихійне прагнення Стеценка нести високу культуру широким масам трудівників було співзвучне ленінській ідеї культурної революції, адресованої “мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які становлять цвіт країни, її силу, її майбутнє” — такі написи формують музейний простір експозиції. За часів радянської влади свідомо уникалася його духовна творчість, а рішення Кирила Григоровича стати священиком трактувалось як вимушене, “щоб прогодувати сім’ю”. Проте Кирило був подвижником національної церкви, адже саме він організував парафії з українською мовою богослужіння, створив церковний музичний репертуар на основі національного мелосу і традицій. Поруч із митрополитом Василем Липківським став одним із фундаторів Української Автокефальної Православної Церкви (1921 р.), ставши пізніше її протоієреєм. Сьогодні, несучи родову відповідальність за належне розкриття творчого спадку свого діда, онук композитора Кирило Вадимович Стеценко ініціював розробку “Всеукраїнської культурологічної програми “Кирило Стеценко — 125”. За умов тісної співпраці держави, громади й соціально відповідального бізнесу вдасться його реалізувати. Ювілейні заходи 2007—2008 рр. включають реалізацію проекту “Духовна музика Кирила Стеценка в соборах України”, унікальної програми співака Павла Гуньки з Великобританії “Романси Кирила Стеценка”, музичного фестивалю “Серце України” у Черкаській, Вінницькій та Київській областях, програми концертного туру малими містами України від Києва до Одеси: “Шляхами Другої мандрівної капели Кирила Стеценка”, а також урочистого концерту в Національній опері України. Указом Президента України передбачено також друк ювілейної поштової марки і конверта, випуск нотних видань, педагогічних, музикознавчих праць Кирила Стеценка та його музичної спадщини на компакт-дисках, проведення наукової конференції в НАНУ, концертів і тематичних вечорів у реґіонах України. На початку минулого століття доля звела видатних представників націєтворення — Кирила Стеценка, який здійснював життєвий заповіт Миколи Лисенка, та Гетьмана України Павла Скоропадського (в Уряді якого працював композитор). Так само й нині в одному вимірі історії, а може, й за подібних умов, продовжують створювати простір ідентичності та духовності України, розкриваючи потенціал своєї Родової Місії онуки видатних національних провідників. Кирило Вадимович Стеценко, скрипаль і композитор, нині член Національної ради з питань культури та духовності при Президентові України, автор монографії “Стратегії культури України”, а також Микола Віталійович Лисенко — диригент Державного естрадного симфонічного оркестру, реґент хорів духовної музики, журналіст. Нещодавно до України повернувся онук Павла Скоропадського — Борис Данилович Скоропадський, який прагне відновити правду про Другий Гетьманат і втілити державницьку ідею Третього Гетьманату. Родова відповідальність онуків тісно переплетена з національною, і вони змушені шукати форми консолідації в ім’я подолання національної та державницької криз. Так опрацьовується ідея створення потужного Українського Промоційного Альянсу (УПА"2), який, застосовуючи технології сучасного менеджменту, сприятиме актуалізації та резонансному поширенню українських цінностей і традицій в ім’я розбудови України. “Родова трійця” — Кирило Стеценко, Микола Лисенко, Борис Скоропадський — турботливо розвішує портрет композитора на ювілейному заході

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин