“З’єднати свій народ із коренями і Богом”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ІТАЛІЙСЬКІ КІНОДОКУМЕНТАЛІСТИ ПРО ЧОРНОБИЛЬ
Слово Просвіти, №22 за 2007 рік
Валентина ДАВИДЕНКО
У рамках Міжнародного фестивалю документальних фільмів “Кінолітопис” у малій залі кіноклубу НаУКМА відбулася презентація фільму “Пам’ятати про Чорнобиль”. Ідея та координація проекту Франчески Ломастро та Андрія Омельянюка. Його здійснила асоціація “IL PONTE-МІСТ” спільно з мерією міста Кальдонайо (провінція Віченца, Італія). Саме у цьому місті про трагедію Чорнобиля розповіли троє українських митців: Анатолій Гайдамака — художник, автор експозиції музею Чорнобиля у Києві, Ігор Костін — фоторепортер, для якого поширення інформації про Чорнобиль стало справою всього життя, і Ліна Костенко — поетеса, яка не лише у творчості відобразила драму понищеної української землі, а й сама була в численних експедиціях по чорнобильських покинутих селах. В основу стрічки італійські автори Мануель Бальдіні та Фабіо Фернандо поклали враження від виставки Анатолія Гайдамаки у Кальдонайо. На старовинній віллі, яка зберегла дух епохи Відродження, цей символ гармонійного поступу людства, художник розмістив об’єкти, які різко контрастують із середовищем чистої квітучої природи і величної архітектури. Документальні фото, панно, хрести, перев’язані рушниками, створюють меморіал страждань цілого народу, втілюючи пересторогу всій людській цивілізації про недопустимість повторення цього лиха на будь-якій території. Українська колискова скорботно звучить за кадром, бо розширені очі дітей чорнобильської весни дивляться з екрана на всіх дорослих, які допустили цю трагедію. Звуковий і відеоряд автори будують і далі на контрасті. Після життєрадісної італійської дитячої пісеньки кадри супроводжує характерний звук дозиметра, який свідчить про немислиме перевищення радіаційної дози. Документальні зйомки того часу розкривають панораму Чорнобильської катастрофи, де Апостоли ХХ століття в білому вбранні й респіраторах — ліквідатори аварії та мужні її літописці, як фотограф Ігор Костін. Ось він біжить, екіпірований такими засобами захисту, та вочевидь беззахисний, щоб зробити кілька знімків реактора і повернутися до вертольота, де пілот навіть не глушить моторів, пильнуючи кожну небезпечну для життя хвилину. Такі документальні вкраплення в сюжет справляють незабутнє враження на іноземного глядача. Й автори фільму вмонтовують ці кадри, де живі враження італійських дітей і дорослих доповнені дитячими малюнками — розповідями про крихкість цього світу перед загрозою людської жадоби і недбальства. Українська письменниця і літературознавець у Римі Оксана Пахльовська, коментуючи відеоряд, говорить про значно глибше коріння цього геноциду проти українського народу, яке засвідчене історією всіх діянь минулої тоталітарної влади. Франческа Ломастро, один із координаторів проекту, розповіла, що побачене італійці сприйняли як сконденсований біль усіх суспільних і екологічних трагедій людства: “Для мене особисто Україна відкрилася як земля великих історичних і народних традицій. Два роки тому ми вперше організували велику виставку українського живопису, яка всім дуже сподобалася. Познайомившись із художником Анатолієм Гайдамакою, ми хотіли зробити виставку його картин, але він запропонував зовсім інший проект документальної експозиції Чорнобильської трагедії. Ще коли лиш ми почали обговорювати його втілення саме таким засобом на контрасті з прекрасним пейзажем старовинної італійської вілли, у нас мурашки побігли по шкірі, так це було вражаюче. Анатолій Гайдамака, показуючи нам експонати Чорнобильського музею, сказав: “Я лише хочу розповісти про біль мого народу як засторогу всьому людству”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
