“Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією”. В. Липинський · с. 3сторінка оригіналу ↗
СИМОН ПЕТЛЮРА: «МАЄМО ТЯЖКУ СПАДЩИНУ: ЗВИЧКУ ПАТЯКАТИ ДО САМОВИСНАЖЕННЯ»
Слово Просвіти, №22 за 2007 рік
Закінчення. Початок на с. 1
“При тому стані національної свідомости нашого народу, його організованости і дисциплінованос" ти, на якому застав його 1917 і 1918 роки, лише скоординованою акцією обох його частин — “наддніпрянців” і “галичан” — можна було досягнути ідеалу державної самостійности. Цієї скоординованости не було в самому початкові боротьби. Обидві частини не доросли до визнання єдиної керуючої волі щодо того пля" ну і програми, по яких ця боротьба мусіла провадитись... Стратегія національної боротьби, як і боротьби військової, вимагає: би" ти в першу чергу по головному воро" гові, з другорядним потім можна ра" ду дати! В своїй діяльності я керував" ся думкою, що таким ворогом була, є і буде Московщина… Я прийшов до керуючої ролі в проводі української політики пізно, тоді, коли не можна було направити пороблених іншими блудів і недоглядів, — коли не згаду" вати взагалі тяжкої історичної спад" щини минулих віків, яка виявилась у загальній непідготовленості народу до самостійного життя і невмінні його поставити над класовими інтереса" ми цілого — нації. Тільки нечесний демагог може дозволити собі говорити про те, що “Петлюра продав” Галичину, Волинь тощо. Петлюра, коли вже говорити правду, несе на собі від" повідальність за історичні “гріхи” і хиби української незорганізова" ности, малої культурности і не сприяючих обставин в житті укра" їнської нації. Я зауважив, що знаю свій народ і не роблю собі ілюзій щодо його сил і підготовлености для самостійного життя. Може, Ви пригадуєте, як в 1918 р. наші селя" ни роззброювали наші ж військові трени"обози? Я знаю більше таких фактів. На декого вони справляють таке враження, що взагалі “з нас людей не буде” і що взагалі справа з українською державністю безна" дійна. Я так не думаю. Я вірю і певний, що Україна як держава буде”. (Лист до Ю. Гуменюка).
ЧИ ВМІЄМО МИ ЦІНУВАТИ ЧАС? І ось вона, Українська Держава, є. На жаль, із тими родовими болячками, що й УНР 20-х років минулого століття. З тою ж затятою протидією яничарів. З такими ж ницими відступниками, перекинчиками. До речі, про перекинчиків: “Коли ми пригадаємо моральну вартість, політичну нікчемність, а подекуди і мотиви своєрідного “не" офітства” перекинчиків, то переко" наємось, що те “большевицьке об" різування”, на яке вони зважились піддатись, недавнього свого свято" го святих цураючись та “дуючи й плюючи” на нього, пояснюється або політичною несталістю перекинчи" ків, або їхньою здеморалізованістю, до якої вони, і серед наших рядів перебуваючи, зрештою, нахил ма" ли. Це все здебільшого люди, що “легким хлібом” або з “казенного пирога” привичку засвоїли харчува" тись... Ніде і ніколи ні Юда, ні донощик, ні політичний пахолок пошани і до" вір’я не викликав! Не будемо ж і ми жалкувати за ними, тим більше, що не за одним з них “вірьовка плаче” або карне слідство чекає за дер" жавні розтрачені гроші чи не відчи" тані аванси. Прикладом і зразком для наслідування не ці здеморалі" зовані елементи повинні для нас бу" ти, а те велике мученицьке довго" терпіння, яке народ наш на Україні виявляє, і та певність його щодо швидкої загибелі окупантської вла" ди, про що він через своїх посланців повідомляє, і од нас вимагаючи та" кої ж витривалости та віри в конечну перемогу нашої державної справи. Чисте діло і рук чистих потребує, як казав колись Драгоманів, а наші пе" рекинчики, коли вони політично чесними захочуть бути, то чистими руками працювати для добра Украї" ни, поїхавши туди, не зможуть, а бу" дуть вони або безсило поглядати на ті ґвалти, розстріли і грабіжництво господарства національного, що його по"хижацькому, по"дурному провадять большевики, або й самі до цієї нечистої справи руку прикла" датимуть”. А ще невиправною нашою національною вадою залишився талант розбалакувати там, де потрібна дія. Тут Петлюрине “Уміймо цінувати час!” — суперактуальне: “Маємо од росіян тяжку спад" щину: нахил до безконечних, що одурманюють і виснажують, розмові дискусій, що здебільшого поверта" ються в пусту балаканину, безпред" метне патякання і безплідне “сло" воблудіє”. Товариська розмова, по" важне обговорення тієї чи іншої те" ми, обмін думок потрібні для кожно" го свідомого і організованого гро" мадянина, але одночасно потрібна і жива праця, чин та діяльна, в певні факти обернена, енергія. Без них словесні вправи і беззмістовні дис" кусії повертаються у своєрідний, непотрібний і шкідливий спорт, для розумного життя абсолютно непри" датний. Будемо учитись в європей" ців, як з часом собі раду давати та продуктивно його зужиткувати, пам’ятаючи, що “час — гроші”, що уміти мовчати, думати, на самоті щось обмірковувати часто більше значення має, як до самовиснажен" ня патякати”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
