Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ці видання стали настільними книгами для багатьох поколінь українців”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ІСТОРІЯ «ПРОСВІТИ»

Слово Просвіти, №22 за 2008 рік

вища свідомої української інтелігенції, низька купівельна спроможність населення, невпинна дорожнеча паперу й послуг друкарень в умовах громадянської війни. Це стало причиною незначних накладів невеличких за обсягом та форматом книжечок і брошурок “Просвіти”. Видрукувані на поганому папері, з абияким художнім оформленням або й без нього (це максимально здешевило витрати на друк і його собівартість), ці книжечки продавали надто дешево, зате їх могли придбати навіть найбідніші верстви населення. Громадянська війна 1918—1920 років та тиск радянської ідеології звели нанівець діяльність “Просвіт”. Незважаючи на це, просвітянські товариства зробили значий внесок у загальний розвиток української культури й освіти, становлення національної самосвідомості широких верств, залучення їх до національних і світових духовних багатств. Проте діяльність просвітян, які самовідданою патріотичною працею несли світло знань своєму народові, досі мало вивчена, в історії товариства багато білих плям. Не повна і бібліографічна інформація про видавничу діяльність численних організацій “Просвіти”, які в різні періоди діяли в Україні, та їхні видання. А праці, які є у бібліографічних покажчиках, не можна знайти у бібліотечних фондах України. Навіть у Національній парламентській бібліотеці, у відділі стародруків, майже немає книжок “Просвіти”, збереглися видані самими товариствами звіти, які містять перелік назв видрукуваної літератури, та кілька календарів. Знайомлячись зі звітами про видавничу діяльність просвітянських товариств, можна збагнути ту величезну й потрібну справу, яку вони робили для українців і їхнього самоутвердження як освіченої нації. Саме це спонукало царську і радянську влади забороняти книжки, які несли світло знань простим українцям, будили їхню свідомість. Більшовицький режим вбачав у просвітницьких товариствах національну потугу, що становила загрозу його диктатурі, тому комуно-більшовики по всій Україні знищували осередки “Просвіти”, архіви, документи, бібліотечні фонди. У Західній Україні це робили органи НКВС відразу після приходу Червоної Армії восени 1939 р. Так сталося і з Шевченковим “Кобзарем”: 1939-го львівська “Просвіта” почала друкувати цю книжку. Але у вересні, після вступу у Львів радянських військ, товариство заборонили, а приміщення і папери конфіскували. Це остання книжка, яку видали тоді львівські просвітяни. Досі не відомо, чи хоч кілька примірників побачило світ. Минулий рік було оголошено Роком української книги. Подія знакова, адже книжка, українське слово — могутній чинник, який допомагає спростовувати міфи та руйнувати стереотипи, формує світогляд сучасників, несе знання. Але де очікуваний розквіт книговидання, державна підтримка на законодавчому рівні? Невже багатотисячні наклади казок, оповідань для дітей були під силу лише понад століття тому, в чужій імперії?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин