“Кобзар став для українців явищем світоглядотворчим, таким, що осенсовує буття нації, дає їй духовну міць, віру, надію”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ШЕВЧЕНКІАНА
Слово Просвіти, №22 за 2008 рік
Микола ДМИТРЕНКО
Із появою Тараса Шевченка Україна здобула акцент животворного символьного коду безсмертя. Це сонячний промінь, що летить із минулого в майбутнє: освітлює, зігріває і пропікає. Про цю безсмертну якість ролі Тараса Шевченка для українців свого часу писав ще Іван Франко, підкреслюючи його кровний зв’язок із народом, з нащадками: “Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але йне пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори…” Образ Тараса Шевченка улюблений у народі. Ще за життя генія творили легенди й перекази про нього. Ні про кого в Україні не говорили, тільки про Тараса Шевченка, що він ходив в образі Бога до людей: з’являвся зненацька саме тоді, коли людині найважче, в години розпачу й відчаю, допомагав порадою, ділився куснем хліба, грішми, знімав із себе одежину. Ідеального героя народу зображено не лише в переказах, а й у прислів’ях та приказках, піснях. Багато його рядків стали крилатими, ідейними, моральними настановами. Це засвідчує, що Тарас Шевченко став для українців явищем світоглядотворчим, таким, що осенсовує буття нації, дає їй духовну міць, віру, надію. Слова Тараса боялися (і лякаються досі!) зовнішні та внутрішні вороги України. Справжні українці ніколи не відмовлялися від Шевченка, не відверталися від його мудрого образу, на нього молилися, як на рятівника України й гаранта її світлого майбутнього. Для народу-сонцелюба, хліботворця й добротворця геніальний поет і художник був і залишається ідеалом: “Шевченко Тарас наче сонце для нас”, “Нема квітів без кореня, а Шевченка без народу”, “Кажи правду, як Шевченко”, “Тарасові слова — то правда жива”,
З літопису життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка можна довідатися, що великий український поет побував в різні часи в багатьох місцях України. І тут, а не лише в творчості, він став прикладом для письменників і художників на всі часи, зразком єднання з народними масами. Багато подорожей Шевченка називають “археологічними”. Офіційним завданням Шевченка-археолога було зібрання фольклорного матеріалу, огляд визначних урочищ та могил, створення ескізів, зібрання, де можливо, давніх актів і грамот. У дорозі разом із Шевченком завжди були його робочі альбоми, де митець час від часу робив замальовки, записи. Остання археологічна подорож Шевченка — з 21 вересня до 29 жовтня (за ст. стилем) 1846 року на Поділлі, Волині й Київщині. 2 і 3 жовтня він перебував у Кам’янці- Подільському, незабаром виїхав, щоб змалювати Почаївську лавру і перебував там принаймні до 20 жовтня. Останню декаду жовтня Шевченко подорожував із Почаєва до Києва через Кременець, Дубно, Острог, Корець, Новоград-Волин-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
