Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ти поставив “на сторожі” Слово своє вічне”. Леся Українка · с. 9сторінка оригіналу ↗

В СВОЇЙ ХАТІ — СВОЯ Й ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ 19—23 травня, квітучої, по-літньому спекотної пори, Дніпропетровщина стала духовним центром України: тут проходило Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій”.

Слово Просвіти, №22 за 2008 рік

Ніна ГНАТЮК Фото автора Що знаємо про Січеславщину, край козацької вольниці, безмежних степів, тихоплинного Дніпра-красеня? Знаємо, що тут виплавляють метал і творять петриківські диво-розписи, космічні ракети і різноманітне шахтне й металургійне устаткування. Лише в Дніпропетровську, колишньому Катеринославі, що будувався як третя, південна (після Москви і Петербурга) столиця Російської імперії, сьогодні понад 100 наукових і науково-конструкторських організацій, чотири академії й стільки ж університетів. Нас полонив своєю красою і величчю Дніпро, набережна якого Хіросі Катаока — дослідник українського фольклору простяглася в обласному центрі на 32 кілометри. Завдяки цій могутній ріці, численним паркам і скверам, широким бульварам не так відчуваються викиди в атмосферу металургійних комбінатів, багатьох десятків тисяч автомобілів. Та чи все ідеально в цьому півторамільйонному місті, що завдяки своїм багатьом владцям і товстосумам все не хоче прощатися з комуністичним минулим? Дніпропетровськ ніяк не стане Січеславом, хоч про це мріють і цього домагаються просвітяни, наукова і творча громадськість, тисячі його свідомих мешканців. У місті досі нема вулиць з іменами таких відомих діячів, як архітектори О. Л. Красносельський і Д. С. Скоробогатов, письменники А. Ф. Кащенко і В. П. Підмогильний, богослов, історик В. О. Біднов і літературознавець П. О. Єфремов… У той же час місто “прикрашають” набережна імені Леніна, площі, найменовані прізвищами багатьох інших більшовицьких вождів, а також Зональна, Тимчасова, Панельна, Колгоспна, Комітетська, Сільрадівська, Соціалістична, Незаможна, Обласна, Електрична, Масивна, Конструктивна, Зоологічна та інші вулиці. Настав час нарешті визначитися з назвою обласного центру та з його гербом, враховуючи історичне минуле цього славетного козацького краю. Не варто прислухатися до слів земляка з президентською булавою, який сказав, що національна ідея не спрацювала. Якби колишній президент України глибше знав творчість Тараса Шевченка, якби хоч інколи розгортали цю священну для українців книгу його підлеглі, то дійшли б висновку, що національна ідея закодована у словах Великого Кобзаря: “В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля”. Нарешті маємо свою хату — незалежну Українську державу. Треба подбати, щоб панувала в ній правда — про нашу історію, про нашу владу, про наші проблеми і сподівання, як і за рахунок чого живемо і виживаємо. А воля для українців — не лише свобода, а й зусилля бути вільними, здатність порвати окови духу і ніколи більше не бути рабами на праотчій землі. Хіба не так, українці? У праці “Тарас Шевченко. Життя і творчість” академік Іван Дзюба зазначає: “Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і Україну в нім. І наша доба, як і кожна попередня, прагне наблизитися до розуміння Шевченка. Та щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повніше збагнути його як сучасника проблем, суспільства середини ХІХ ст. Шевченко сам приходить у наш час. Але й ми повинні йти в його час. Тільки так між нами й ним глибшатиме взаєморозуміння. Ми цінуємо духовне й естетичне багатство його творчого світу, захоплюємося ідейним авангардизмом і високим громадянським образом, політичною і моральною принциповістю, його органічною належністю народові та багатьма іншими дорогоцінними якостями, що пов’язані в нашій свідомості з його іменем. Але чи завжди і чи сповна можемо уявити, що за цим стояло, скільки це коштувало боротьби, болю, мужності, прозріння думки, сили волі, природної чистоти і доброти?” У кожного з нас свій Шевченко. І його словами часто говоримо, його очима дивимося на світ, його думами живемо і любимо, радіємо і страждаємо, народжуємося і покидаємо цей світ. “Той мурує, той руйнує”, — мимоволі згадуємо, коли бачимо покинуті клуби і бібліотеки, забуті, спорожнілі людські оселі, а поруч — палаци торгашів і крадіїв, нового лукавого панства. Коли почуєш, як представники фракції комуністів прагнуть зробити російську другою державною, а насправді — єдиною державною мовою, мимоволі згадуєш: Доборолась Україна До самого краю. Земляки тепло вітали Любов Голоту Гірше ляха свої діти Її розпинають. І до нас, нині живущих, із сивої давнини звернені мудрі, вистраждані, по-батьківському зворушливі слова Тараса Шевченка: Свою Україну любіть, Любіть її… Во врем’я люте В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Отож, Міжнародне Шевченківське свято прийшло на Січеславщину. Відбувся прийом представницької творчої делегації в обласній держадміністрації. Заступник голови ОДА Євген Бородін, заступник голови обласної ради Андрій Шипко, начальник обласного управління культури і туризму Катерина Самарець, голова Дніпропетровської обласної письменницької організації Леся Степовичка розповіли про трудові й творчі здобутки січеславців, видатних діячів минулого і славних добротворців сьогодення, висловили впевненість, що міста і села Дніпропетровщини, люди цього краю стануть ріднішими кожному з нас. Письменники з усіх областей України, АР Крим, а також з Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Литви, Польщі, Японії приїхали до міста на Дніпрі, щоб сказати своє слово про генія українського народу, глибше пізнати цей козацький край, примножити в ньому дух лицарства і творчості, скласти шану людям праці, збагатитися духовними скарбами історії. Серед учасників цьогорічного свята — лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка письменники Любов Голота, Григорій Гусейнов, Олесь Лупій, Леонід Талалай, Степан Сапеляк, Дмитро Кремінь, художник і автор прозових творів Василь Лопата. Учасники свята, представники громадськості поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку в центрі міста. Відкриваючи Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій” у Дніпропетровському академічному музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка, голова Комітету Верховної Ради України з питань духовності і культури, голова НСПУ, лауреат Національної Прославлений художник Василь Лопата серед степового роздолля премії України імені Тараса Шевченка Володимир Яворівський зазначив, що вже майже два століття слово Шевченка хвилює, надихає свідомих українців, не дає спокою тим, хто хотів би знову бачити Україну колонією Російської імперії. Дніпропетровщина — споконвічний козацький край, де має на повний голос звучати рідна українська мова, розквітати українська культура, адже це земля багатьох велетів духу, серед яких — Дмитро Яворницький і Олесь Гончар. Маємо зробити все, щоб не міліли ріки нашого патріотизму, не виснажувався ґрунт віри, з покоління в покоління передавалися Тарасові думи, Тарасове пророче: “Борітеся — поборете!” Заступник голови Дніпропетровської обласної адміністрації Євген Бородін тепло привітав гостей, побажав плідної праці, успіхів у творчості й вручив В. Яворівському сувеніри — щойно видрукуваний том “Шевченкіана Придніпров’я” і настінну таріль з портретом Тараса Шевченка роботи петриківських майстрів розпису. Поет і громадський діяч, голова Комітету з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка Роман Лубківський нагадав, що члени мистецької делегації, добираючись до Січеслава, їхали через Чигирин, Черкаси, певним чином повторюючи Шевченків шлях. І важко повірити, що тут, у славному Січеславі, пам’ятник молодому Тарасові Шевченку стоїть на вулиці Леніна. Сподіваємося, що нова влада прагне позитивних змін. Ми хочемо їх бачити тут, у промисловому серці України. Нас непокоїть майбутнє цього краю, адже багато кого завезли сюди з інших земель. Треба зробити все, щоб ці люди наблизилися до українських джерел. Щирими оплесками вітали земляки письменницю Любов Голоту, 2008 року удостоєну Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман “Епізодична пам’ять”. Любов Василівна часто приїжджає в рідний край: народилася у Кривому Розі, жила і навчалася в Софіївському районі, закінчила Дніпропетровський університет, працювала на обласному радіо. Нещодавно у Гірничій академії була презентація роману “Епізодична пам’ять”. Побувала письменниця і на Гончарівських читаннях. Добре, що є в Дніпропетровську вулиця О. Гончара, кілька шкіл носять його ім’я. Болять доньці степу проблеми цього краю. У багатьох селах бракує питної води — доводиться завозити її у пластиковій тарі. Висихає річка Базавлук, та залишається незнищенним дух степу і волі. І цей дух переможе. Голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ, заслужений працівник культури України Леся Степовичка, вітаючи учасників свята, підкреслила, що нинішня влада в області — вже не кучмівська. Є чимало позитивних змін і в ставленні до людей мистецтва. Зокрема, письменниця радіє, що її проект став дійсністю: видрукувано ошатну, майже на півтисячі сторінок книгу “Шевченкіана Придніпров’я”. Серцевину цього довгоочікувано видання становлять твори Григорія Бідняка, Сергія Бурлакова, Григорія Гарченка, Віктора Гриценка, Григорія Гусейнова, Марії Дружко, Олеся Завгороднього, Олександра Зайвого, Юрія Кібця, Віктора Коржа, Михайла Ларіна, Миколи Миколаєнка, Олесі Омельченко, Віталія Старченка, Надії Тубальцевої та інших січеславських письменників, присвячені пам’яті Тараса Шевченка. Далі буде. Урочистості у Дніпропетровському академічному музично0драматичному театрі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин