Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Форум — те місце, де зустрічаються різні культури, де люди вчаться краще розуміти одне одного”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ШАНС ОСМИСЛИТИ БЕЗМЕЖНІСТЬ НЕБА

Слово Просвіти, №22 за 2008 рік

Шевченківську премію. Фінансова нагорода від “Айстри” — 30 тисяч гривень. На жаль, якщо організатори Форуму прагнули створити величезну літературну тусовку, то трохи помилилися. Для невимушеного мистецького спілкування потрібна відповідна інфраструктура: сітка кав’ярень і не всепожираючі ціни у них. Зрештою, банальна можливість прихилити десь голову на ніч. З карколомними цінами у столичних готелях найдешевше — у скверику, підмостивши замість подушки “книгу-зброю”… Терплячі письменники і видавці… Скільки їм обіцяли пільг і дотацій, скільки зобов’язувались обороняти від іноземної навали — і не перелічити. Мабуть, найбільше 2007-го, у Рік української книги. Незважаючи на всі оманливі обіцянки, вітчизняна книга все одно якось виживає, і видавців підгодовує. Та залишається таємницею: чому за стільки років незалежності книжковий бізнес, дуже успішний у сусідніх країнах, в Українській державі так і не став основним чинником протекціоністської політики уряду. Тому й маємо те, що маємо: якщо Франкфуртська чи Варшавська книжкова виставка — свідчення книжкового ринку та індустрії, то зовсім інакше у Києві чи навіть на Форумі видавців у Львові. Хоч сотню разів назви його міжнародним, але ярмарок — завжди ярмарок. І річ не в Лесі Коваль: вона робить усе, що може. Проте об’єктивні фактори сильніші… За спостереженням літературного критика Роксани Харчук, вітчизняний книжковий бізнес тільки почав спинатися на ноги: кілька українських прозаїків живуть на гонорари від продажу власних творів; літературного агента мають лічені письменники; українська критика з’являється спорадично… Хоч українську мову і проголошено державною, вона й досі не домінує. У нашому суспільстві панує не російська імперська мова, а її спотворений варіант — суржик. Вітчизняна література розвивається в межах суспільства, яке неможливо назвати культурним. Про рівень його культури свідчить бодай той факт, що на 46 мільйонів українського населення українську книжку найцікавіших авторів видають накладом 5 тисяч примірників. Чого б це тоді дивуватися, що міжнародний книжковий Форум видавців у Києві розмістився у невеликому приміщенні галереї “Лавра”, а поміж його рядами не спостерігалося заторів книгоманів? Уляна ГЛІБЧУК У Дрогобичі 26 травня почався третій міжнародний літературний фестиваль, присвячений Бруно Шульцу. Його знамените химерне письмо спровокувало бажання одразу трьох народів привласнити славу його творчості. Єврей за національністю, Бруно Шульц жив у провінційному галицькому містечку, а писав польською. 2008-го грандіозне мистецьке дійство пройде під девізом “Бруно Шульц і культура пограниччя”. У програмі, крім доповідей відомих письменників та перекладачів “Цинамонових крамниць”, значиться “арка уяви Бруно Шульца”. Уява — річ суто індивідуальна. Особливо уява про уяву… З вікон цієї маленької бібліотеки в Івано-Франківську завжди можна було підгледіти назву вечірнього кіносеансу. Маленький, немов сільський, кінотеатр розташувався навпроти. Хоч йому з вічною індійською мелодрамою на облупленім боці більше пасувало б називатися “клюбом”. Тепер, коли приїжджаю додому і випадково потрапляю до цього глухого й колись хуліганського місця на Софіївці, воно видається просто милим задуп’ям міста. Саме тут, у бібліотеці на Софіївці, мені потрапив до рук журнал “Иностранная литература”, де вперше було надруковано Бруно Шульца. Прочитання “Цинамонових крамниць” залишило відчуття незрозумілості. Я ще довго перетасовувала в пам’яті дивну назву, яка у російському перекладі була “корічной лавкой”. В уяві виникали грубо обтесані, просякнуті вологою лавочки. Закущавлені диким бузком, вгрузлі у м’яку чорну землю, вони принаджували комарів і дощових черв’яків. Так, тоді ці “лавки” асоціювалися з вологою, тому і всотували повільні осінні дощі, розшаровувалися пласт за пластом і розчинялися під землею. Вдруге прочитавши Бруно Шульца, відчула щось зовсім інакше: густий солодкуватий цинамон. Я покинула період безпросвітної мжички заради спеки і раювання флори. Запах нагадував залежані боки ранніх липневих яблук, які встеляли садок мого діда. Їхні соковиті рани принаджували ос і мурашок. Комахи з такою насолодою бабралися в солодких тріщинах плоду, що я, не замислюючись, пірнула б туди само… Якби не страх, що рано-вранці бабця Марія повизбирує у поділ фартуха всю оту паперівку. Заточивши безликий кухонний ніж, поріже на райські скибочки й віднесе на стрих — сушитися. А бо ще гірше: посипавши щедро цинамоном, спече у духовці яблучний пляцок. Потім ще перечитувала Шульца. Він почергово зали$ шав категорично різні відчут$ тя: нудоти і радості. Самі по собі, окремішно, вони майже безсенсові — обезлюднена планета. Диво народжується лише на їхньому пограниччі: привідкривається ляда то$ тальної самотності, й крізь її шпарину маємо шанс осмис$ лити безмежність зоряного Неба.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин