Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Мистецтво — остання релігія, яка лиша# ється нам в епоху, коли все руйнується”. Мішель де Гельдерод · с. 11сторінка оригіналу ↗

ПАЛІТРА

Слово Просвіти, №22 за 2008 рік

П. Т. Борисполець. “Проповідь апостола Андрія”. 1847 р. Варшаві йому трапляється катафалк, який перевозив тіло померлого в Петербурзі португальського посла, в ньому і сліпий митець повертається разом з кобзою на Батьківщину. Отже, перша закордонна поїздка Бориспольця тривала дванадцять років. Наприкінці 50-х років, коли Платонові Тимофійовичу призначили пенсію з військового відомства й Академія удостоїла титулу “Почетного вольного общника”, він удруге виїхав до Парижа. Цього разу для того, щоб лікувати очі. Тау Парижі Платон Тимофійович загинув, потрапивши під колеса карети. Там його і поховали. Так трагічно склалася доля талановитого художника. Багато робіт митця втрачено. За архівними документами, було з півсотні його значних полотен. Але про місце зберігання більшості зних даних немає. У Києві є картина “Проповідь святого Андрія скіфам” (1847), яку художник подарував великому князеві Олександрові Павловичу, а той згодом подарував на 100-річчя Андріївській церкві. Ця робота й досі висить праворуч перед олтарем церкви. Ще дві акварелі П. Бориспольця “Пейзаж” та “Жандарм” зберігаються в Національному музеї Т. Г. Шевченка, у Петебурзі в Державному російському музеї — картина “Кораблі в бухті при світлі місяця”, копія з картини Тиціана “Муки святого Петра Домініканця” — у науково-дослідницькому музеї Академії мистецтв Росії, портрет О. С. Даргомижського — у Російській Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедрина, картина “Мадонна” — у Пермській художній галереї. Через два роки після прибуття Бориспольця в Росію до Петербурга повертається із заслання й Тарас Шевченко. 24 квітня 1858 року він занотував у щоденнику: “Предположения мне никогда не удаются… Сегодня, например, я располагал зайти в Академию посмотреть выставки, и в заключение к графине Настасье Ивановне. А случилось вот как. В первой зале в Академии мне встретились Зимбулатов и Борисполец, мои старые и искренние друзья. Наскоро обошли мы выставку, отправились к Зимбулатову и время до обеда провели в воспоминаниях. Я совершенно доволен неудачею”. А їм було що згадати. Далі буде. чення художників він малює велику ікону, що її виставляють потім у Почтамтській церкві столиці. Для неї він виліпив за власним ескізом і розкішну раму. Рязанському поміщикові Шувалову намалював 28 невеликих образів. Окрім цього, одержав грошову допомогу від Товариства заохочення художників. У цей час Борисполець-художник процвітає. Творча еліта столиці часто проводила вечори на його квартирі. За свідченням Миколи Петрова, бували тут Кукольник і Плетньов, Гоголь і Шевченко. У Бориспольця було прекрасне почуття гумору. Микола Рамазанов згадує, що посеред кімнати у нього висіла чайна ложечка з написом: “Мешает всем и никому не мешает”. За вечерею друзі читали нові твори, співали пісень, влаштовували карикатурні танці з оригінальним маскарадом. Нарешті 1843 року Платон виїхав за кордон. Спочатку до Франції, а звідти 1847-го — до Італії. Під час своїх закордонних подорожей Борисполець багато малює, копіює картини великих майстрів. У Парижі намалював картини “Відпочинок святого сімейства”, “Королівський міст”, “Святий Андрій Первозванний”. У Венеції він взявся за копіювання полотен Тиціана у церкві святого Іоанна і Павла. Під час роботи над картиною “Смерть Петра Домініканця” художник страждав від холоду і дуже слабкого освітлення. У нього почав псуватися зір, а потім одне око зовсім перестало бачити. Лікарі радили йому відмовитися від малювання, щоб не осліпнути, та Платон краще помер би, ніж перестав малювати. Робота затяглася, заробітки зменшилися, і Борисполець став бідувати. Нарешті 1850 року він закінчив копію і відіслав у Росію. Академія мистецтв схвалила її й оцінила у дві з половиною тисячі карбованців. Але Борисполець до Росії не повертався: мав надію вилікувати за кордоном очі. Та до 1852 року він осліп майже повністю. 1855 року Платонові “по височайшему соизволению” Миколи вислали тисячу карбованців для повернення до Росії. Та цими грішми Платон Тимофійович скористався інакше. Майже зовсім сліпий художник значну суму витрачає на купівлю старовинної української кобзи, щоб повернути її на Батьківщину, і разом з нею їде до Варшави, оскільки на повернення до Петербурга не вистачає грошей. У

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин