“Мистецтво — остання релігія, яка лиша# ється нам в епоху, коли все руйнується”. Мішель де Гельдерод · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПЛАТОН БОРИСПОЛЕЦЬ
Слово Просвіти, №22 за 2008 рік
Платон Тимофійович Борисполець народився 1798 року в містечку Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії (нині село Гоголів Броварського району Київської області). Батько Тимофій Никифорович Борисполець здобув вищу освіту в Петербурзі, працював губернським прокурором у Житомирі, Херсоні та Мінську, був відомим громадським діячем. Платон розпочав військову кар’єру. Закінчив другий кадетський корпус у Петербурзі 1823 року офіцером артилерії. Вирізняючись надзвичайно діяльним характером, він крім своїх прямих обов’язків ще служив при арсеналі. Створив креслярню при артилерійській школі, де безкоштовно читав механіку та готував малюнки зброї. Незвичайною діяльністю Борисполець звернув на себе увагу великого князя Михайла Павловича, його познайомили з імператором Миколою І. Платон міг би зробити блискучу кар’єру військового, але приніс її у жертву мистецтву. Незважаючи на численні заняття, відвідував як вільний учень класи Академії мистецтв. Вивчаючи малювання та живопис уривками, зумів досягти великих успіхів: за малюнки з натури 1837- го він одержав малу, а 1838-го — велику срібну медалі Академії, а за картину “Артилерійський парк” 24 вересня 1836 року — малу золоту медаль. Через деякий час Борисполець переходить у клас Брюллова. Вимоги до учнів у професора були високі. Він говорив, що в його класі можуть навчатися лише талановиті, кому він може бути корисний. У цей час Платон Тимофійович знайомиться ще з одним учнем Академії Тарасом Шевченком. Платон і Тарас згодом стають найщирішими друзями. Що ж приваблювало молодого Тараса у старшому за нього військовому офіцерові? Може, те, що Борисполець був дуже оригінальною, щирою і товариською людиною? Микола Рамазанов згадував про Платона: “У нього було так багато енергії й пориву, що нерідко він захоплював власним прикладом набагато молодших за себе. Молодеча доброта його серця увійшла між нами у приказку: добрий, як Борисполець, казали ми, намагаючись визначити у комусь іншому найвищий ступінь доброти. Він завжди ладен був віддати останнє ближньому своєму. І не лише для того, щоб бути корисним, а просто бажаючи принести йому задоволення”. 1839 року Борисполець фактично почав життя спочатку. Вийшов у відставку полковником, щоб ще наполегливіше зайнятися малюванням. Він мріяв завоювати велику золоту медаль, щоб одержати за рахунок Академії відрядження за кордон. Конкурував він двічі: вперше подав картину “Александр Македонський усмиряє Буцефала” (1841), вдруге — “Образ Воскресіння Христа” (1842). “Художественная газета” у вересні 1841 року писала: “В Академії мистецтв щороку буває після загальних зборів виставка, її знайдете й нині в залах Академії. Назвемо лише імена художників, що подають своїми творами надії. Тут знаходимо роботи Капкова, Шлейфера, Шевченка, Максимова і Бориспольця”. Робота “Образ Воскресіння Христа” завоювала велику золоту медаль, але статут Академії визначав вік кандидатів, а Борисполець був старшим. Замість поїздки за кордон йому запропонували звання академіка, від якого він відмовився (Русский биографический словарь). Поїхати за кордон худож-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
