“Колись він був культовою твариною європейців, зокрема давніх греків, германців і слов’ян”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО
Слово Просвіти, №22 за 2008 рік
УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ
Микола ДМИТРЕНКО
СОСНА — символ світового дерева, дерева життя; плодючості; витривалості, сили характеру; безсмертя; самотності, туги. Стовбур із кроною — символ фалоса. Соснові шишки символізують чоловічу силу, плодючість. Сосна буває заввишки до 50 м, морозостійка до -65
0С. Середній вік — 300— 500 років. Відоме давнє обрядове використання сосни. Зокрема, у весільному обряді дерево (гілки з нього) використовували як гільце (вильце, різка), що його прикрашали в дівич-вечір: “На городі сосна золотом обросла. //Золото зберіте, гілечко вберіте”. До гільця співали: Ой сосно, сосно зелена, Де ти, сосно, росла? Дунаєм#водою припливла, У молодої на столі зацвіла. Мотиви горіння, палання сосни у відомій пісні також пов’язані з одруженням (“Горіла сосна, палала, //Під нев дівчина стояла…”). Цей образ спочатку зустрічається у веснянках, гаївках, де горіти — означає закохуватись, гасити водою — стримуватися. Проте тут простежується жартівливий мотив (образ решета: “Скільки в решеті водиці, //Стільки у дівчат правдиці”): Бура соснонька горіла,
Під нев ми дівонька сиділа, Решітцем водицю носила Та буру сосноньку гасила. Щодо іншого мотиву горіння сосни і спалення під нею дівчини, то, здається, досі не розкодовано символічного змісту цих образів. М. Костомаров та Я. Коллар вважали цей сюжет дуже давнім, таким, що, можливо, належить до міфічного періоду й означає принесення дівчини в жертву, покарання за втрачену цноту або за чари. Натомість у весільному обряді, вважав М. Костомаров, нема такого сумного значення, яку піснях. З образом сосни пов’язано стан самотності: Не хилися, сосно, бо й так мені тошно; Не хилися, гілко, бо й так мені гірко. Образ дерева відображено в народних загадках, приказках, порівняннях: “Всі пани скинули жупани, а один пан не скинув жупан”, “Усі пани поскидали каптани, одна пані у каптані”; “Зелений, як у сосни гілки”, “Вчепився, як смола до сосни”. У художній літературі, малярстві образ сосни досить поширений. Леся Українка через образ сосни передала важкий емоційний стан, зажуру. Через контраст весни — зими передано нездійснення мрій, нерозвіяність тяжкої зимової думи:
З вітром весняним сосна розмовляла Вічно зелена сосна. Там я ходила і все вислухала, Що говорила вона. Ой не “зеленого шума” співала Вічно смутная сосна… Ні, не “зеленого шума”! Чулася в гомоні тяжка зимовая дума. Образ дерева-оберега, розрадниці, вірної подруги життя описав Григорій Тютюнник у романі “Вир”: “Дорош сидів, обнявши сосну, і тихо розказував їй: “Як же мене не вбило кулею?..” А сосна йому відшіптувала: “Я тобі живиці дам. Я наживлю тебе земною силою…” Всебічну характеристику сосни з погляду образів-символів подав І. Драч: Старезна струна, басова, мідяна, А крона корони, гірка й медяна, Зеленою магмою в хмарах застигла На сонячних карих розжарених тиглях. Стоїчно, велично шумить шумовицю, У венах підкірних бурштинить живицю. Грудаста, сучкаста, вівтарно стосвічна Посестра вічності — княжна потойбічна. У вірші, присвяченому Григору Тютюннику, в образі “соснової кошулі” прочитуємо тотальну заборону говорити правду, це своєрідна труна, в якій її ховають: “Рано ж як одягати //На Правду соснову кошулю…” Ліна Костенко констатує: Сосновий ліс перебирає струни Над берегами вічної ріки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
