Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Людина завжди вчиться тільки в тих, кого любить”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ДУХОВНІ МАТЕРИКИ ОЛЬГИ СЕНЮК

Слово Просвіти, №22 за 2009 рік

Галина КИРПА Фото Дмитра ЧЕРЕДНИЧЕНКА Коли надходить 14 листопада, мені завжди кортить підняти слухавку, зателефонувати Ользі Дмитрівні Сенюк і сказати: “Вітаю Вас із днем народження Астрід Ліндґрен!” А через шість днів так само привітати її з днем народження Сельми Лаґерлеф. І нічого дивного в тому не було б, адже своїм “народженням” в Україні славетні шведські письменниці зобов’язані саме Ользі Сенюк. Але мене завжди зупиняє думка, що мій дзвінок зіб’є її з творчого плину, хоч нікому іншому в Україні зателефонувати з такої нагоди я не могла б. Добре було б коли-небудь прочитати спогади самої Ольги Дмитрівни про дитинство, про її рідні Підгайчики Коломийського району на Івано-Франківщині. Про польську гімназію й перші поетичні спроби, що друкувалися в українському дитячому журналі, який у той час виходив у Галичині. Знаю, що вона була дуже здібна й тяглася до знань, спрагло читала безліч книжок українською, польською та російською; а вже коли навчалася в Чернівецькому університеті на англійській філології та в аспірантурі при катедрі англійської мови у Київському університеті, то, звичайно, досконало опанувала англійську мову та літературу. Тоді шановний Андрій Олександрович Білецький і навернув здібну аспірантку до вивчення шведської мови. Спершу загадав прочитати в оригіналі одну мовознавчу працю, потрібну для дисертації. Ця праця й стала вирішальною. Саме з неї почалося ґрунтовне вивчення й дослідження шведської, а згодом і всіх інших скандинавських мов та літератур. І закінчилося все те захопленням на ціле життя, бо відтоді аспірантка Ольга Сенюк стала на дорогу першопрохідця в перекладі зі шведської, норвезької, данської та ісландської мов і лишилася вірною своєму кредо — перекладати тільки з оригіналу. Тут вона не була самотня — такі принципи відстоювали й ті, хто працював у літературі плічо-пліч. І передусім — її чоловік, світлої пам’яті Євген Попович, блискучий знавець німецької. І, безперечно, Микола Лукаш, якого Ольга Дмитрівна називає “генієм перекладу”. Свого часу він рекомендував перекладачку Ольгу Сенюк до Спілки письменників України. Є в її творчому доробкові й переклади з англійської, завдяки чому давненько вже маємо “свого” Теккерея (“Ярмарок суєти”) і свого Шекспіра (“Віндзорські жартівниці”), а також окремі оповідання М. Твена, В. Фолкнера, Дж. Лондона, Д. А. Селінджера, Дж. Апдайка та інших, вміщених у різних збірках. З усього того виходить насправді поважна полиця. Недарма творчість Ольги Сенюк відзначено премією ім. Максима Рильського за художній переклад. Проте всі твори чужомовних авторів, яких Ольга Сенюк “пересадила” на український ґрунт, годі перелічити у короткому слові. Бо ті духовні материки, що відкриває нам перекладачка впродовж багатьох літ, заслуговують куди поважнішої розмови. Ви тільки погляньте, що-то за материки! Кожне ім’я — ціла епоха, яка глибоко пускає коріння у наше духовне життя. Згадаймо “Червону кімнату” — том із величезної спадщини видатного шведського письменника-реаліста Авґуста Стріндберґа, який нещодавно побачив світ третім виданням. Згадаймо Сельму Лаґерлеф, нобелівську лауреатку 1909 року, її “Сагу про Єсту Берлінґа” — цю величну поему про надзвичайні людські долі, про шляхетні почуття і вчинки, зло й добро, кохання й смерть, моральність і пожертву. Я, скажімо, жодної книжки не читала стільки разів, як “Сагу…”. І як же шкода, що 150-річчя видатної шведки (торік широко відзначене в культурному світі) нинішнім українським видавцям згадати, на жаль, нічим. Важко стриматися, щоб не процитувати бодай один уривок: “Усі радісно привітали Єсту, почали жартувати і одне поперед одного питали: — Що там робиться в Екебю, як вам живеться в тій райській оселі? — Там тече молоко і мед, — відповів Єста. — Ми спорожняєм гори від заліза й наповнюєм льохи вином, лани дарують нам золото підзолочувати мізерію життя, а ще ми рубаємо ліси й робимо скраклі та альтанки. Господиня зітхнула, всміхнулася й сказала тільки одне слово: — Поет. — У мене багато гріхів на сумлінні, — боронився Єста Берлінґ, — але я не написав ніколи жодного вірша. — Однаково ти поет, Єсто, тут уже нічого не вдієш. Ти пережив більше поем, аніж інші поети понаписували…” Мені кортить перефразувати ці слова й сказати: “Однаково Ви поетка, Ольго Дмитрівно, Ви пережили більше поем, аніж інші поети понаписували!” І це буде щира правда, бо ж у цьому випадку слова письменник і перекладач — синоніми. Пам’ятаєте, як називав Іван Франко таке високе мистецтво інтерпретації? “Щасливий вислів”, “щасливий переклад”. І то була найвища похвала, найбільше захоплення. В Ольги Сенюк “щасливих перекладів” багато: це й унікальні серійні видання “Сучасна норвезька новела”, “Сучасна данська новела”, оповідання вибраних новел данця М. Андерсена-Нексе та норвежця Б’єрнстьєрне Б’єрнсона, “Пані Марія Ґруббе. Нільс Люне” Єнса Петера Якобсена (того самого, яким зачитувалися Кобилянська і Стефаник — але ще не в “своїх” перекладах), і “Острів. Я і мій син” Сари Лідман, і “Маріамна” Пера Лаґерквіста, і “Джмелиний мед” та “Слід змія на скелі” Торґні Ліндґрена — хто воліє згадати, що таке справжня література — прошу, читайте, не пошкодуєте… Усіх видань не перелічити. А як філігранно все відтворено! Яка багата й розкішна мовна палітра кожного твору! Все це — свідчення великого перекладацького таланту й відповідальності за Слово. 1992 року в Норвегії побачила світ книжка політичного діяча й журналіста Кристіана Кристенсена “Волю Україні”. Це незвичайна розповідь про українського повстанця, колишнього в’язня польського та совєтського режимів Миколу Радейка, якого 1948-го доля закинула в Норвегію. За словами автора, українець Радейко (до речі, був членом норвезького ПЕН-клубу) став “неофіційним українським послом у Норвегії”, що допомагав світові дивитися на Україну “не крізь московські окуляри” і дбав про те, щоб там знали правду про його Батьківщину та її історію. Через сім років цю книжку в перекладі Ольги Сенюк видав “Смолоскип”. 2000-го уривки з неї вмістив журнал актуальної світової літератури “Стоголосник” (повністю присвячений Норвегії, де Ольга Сенюк виконувала неофіційну роль посла норвезької культури в Україні). Окремо маємо наголосити й на тому, як завдяки перекладам Ольги Сенюк зі шведської збагатилася і наша література для дітей. Нині маємо 13 повістей Астрід Ліндґрен — 13 найліпших творів найліпшої (за твердим переконанням перекладачки) дитячої письменниці ХХ сторіччя. Тут і книжки про найнеймовірнішу на землі дівчинку Пеппі Довгапанчоху, про найкумеднішого у всьому світі халамидника Карлсона, зворушлива повість про двох братів Лев’яче Серце і ще не менш зворушлива розповідь про відважну дівчинку Роню, щемлива оповідь про Міо, про Расмуса-во-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин